Ж. Мельє «Про зловживання»

... Між тим християнська релігія терпить, схвалює та заохочує низку зловживань, несумісних справедливості, здоровому глузду та доброму управлінню; більше того, вона терпить та заохочує безліч несправедливих домагань і тиранію королів та сильних світу сього, що веде до великої спокуси та шкоди народним масам, бідним та нещасним під жорстоким та тяжким ярмом і пануванням. Це легко довести. Я почну зі зловживань, яких я нараховую п’ять або шість.

Перше зловживання

Першим зловживанням є велика нерівність (disproportion) між різними станами людей: одні немовби народжені лише для деспотичного панування над іншими та вічного користування всіма благами життя, інші, навпаки, народилися нібито тільки для того, щоб бути незаможними, нещасними та зневаженими рабами і все життя знемагати під гнобленням нужди та важкої праці. Така нерівність глибоко несправедлива, оскільки ґрунтується не на заслугах одних та провинах інших; вона ненависна, тому що, з одного боку, вселяє гордість, зарозумілість, з іншого — породжує почуття ненависті, заздрості, гніву, жадання помсти, нарікання та ремствування. Всі ці пристрасті являються потім джерелом та причиною чисельних злодіянь, що існують у світі. Останніх не було б, якби люди встановили між собою правильну пропорцію, необхідну лише для встановлення та збереження між ними справедливого підкорення, а не для тиранічного панування одних над іншими … .

Отже, це — велике зловживання в християнській релігії, якщо ми бачимо в ній не лише несправедливу та обурливу нещирість, а разом з тим велику й таку ж обурливу нерівність між різними станами людей.

Друге зловживання

Друге зловживання, що панує серед людей, … полягає в тому, що терплять, підтримують та навіть узаконюють деякі інші категорії людей, від яких нема ніякої користі світу … Це теж явне зловживання, тому що всі ці люди обтяжують народ… Це зловживання явно виявляється в існуванні великої чисельності монсеньйорів, абатів, пріорів, каноніків та особливо в жахливій масі монахів та монахинь у римській церкві. … Яку послугу вони роблять суспільству? Ніяку. Які обов’язки несуть вони у парафіях? Ніякі. В той же час усі вони краще за інших забезпечені прибутками та всіма благами життя … У монахів особливо звертає на себе увагу наступне: хоча вони дають обітницю бідності, зречення від світу, усієї його розкоші та марноти, хоча вони дають обітницю проводити життя в умертвінні плоті та духу, в безмежних подвигах покаяння, однак у дійсності вони думають лише про те, щоб жити в своє задоволення, володіти багатствами та всіма благами й користуватися всіма задоволеннями у житті. Тому їх монастирі мають вигляд панських садиб або царських палаців, їх сади мають вигляд земного раю, де зібрані всі види квітів та плодів …, їх кухні завжди рясно споряджені усім тим, що може задовольнити їх апетит … . У них скрізь великі ферми, які приносять їм значні прибутки без ніяких зусиль з їх сторони. Вони отримують з більшості парафій данину та часто користуються сеньйоріальними правами, тобто збирають велике жниво, нічого не засіявши, збирають його без ніяких зусиль зі свого боку. Це надає можливість їм збагачуватися, нічого не роблячи, жити в своє задоволення у приємному благочестивому неробстві.

Третє зловживання

Інше зловживання, прийняте й узаконене майже в усьому світі, виявляється в тому, що люди присвоюють собі у приватну власність блага та багатства землі, тоді як ними повинні були володіти або всі, або спільно на однакових умовах. …Подивимося, що виходить із цього розподілу благ та багатств землі на користь приватної власності для використання їх окремо від інших за власним бажанням. Виходить те, що кожний прагне отримати їх якомога більше будь-якими шляхами, як хорошими, так і не дуже, оскільки жадібність, як відомо, ненаситна. В ній коріння усіх нещасть. Маючи повний простір для задоволення своїх жадань, вона не гає часу та примушує людей іти на все, щоб мати велику кількість багатства та благ як у забезпеченні себе від нужди, так і для задоволення усіх своїх можливих примх. Звідси й виходить, що найбільш хитрі, сильні та спритні краще за інших наділені земними угіддями та всілякими зручностями в житті.

Четверте зловживання

До яких результатів ведуть безпідставні, обурливі та образливі різниці між родинами, в яких люди даремно встановлюють між собою відмінності, немов вони істоти різних видів та різної природи, немов одна з них кращого, чистішого походження? Виходить, що члени різних родин нехтують та стороняться один одного, вважаючи, що вони більш високого та почесного походження, ніж інші. Звідси виходить, що вони знехтують та безчестять один одного, намагаються знеславити один одного та навіть відмовляються ріднитися шлюбом на тій підставі, що рід таких-то викликає проти себе деякі заперечення; ці заперечення звичайно ґрунтуються лише на порожніх та безпідставних чутках та на хибних вигадках та домислах, які люди вбили собі у голову, начебто існують роди чаклунів та відьом, причому ці фантазії побудовані на дурничках та плітках неосвічених, упереджених людей… . В результаті люди з більш високим становищем бажають використати цю перевагу та уявляють, що мають значно більшу цінність, ніж інші. Тому вони хочуть завжди владно та тиранічне панувати над людьми, підкоряти їх своїм законам, начебто вони тільки й родичались для того, щоб панувати та керувати, а всі інші народилися для того, щоб служити їм та бути їх рабами…

П’яте зловживання

Подивимося далі, що виходить від іншого зловживання серед людей, а саме від непорушності шлюбів до смерті одного з подружжя? Виходить безкінечна кількість невдалих та нещасних шлюбів, поганих та невдалих пар, в яких чоловіки почувають себе нещасними мучениками з бридкими дружинами або дружини почувають себе нещасними мученицями з гидкими чоловіками. Часто сімейне життя приходить від цього у розлад. У цих невдалих шлюбах та сім’ях чоловік та жінка не люблять один одного, не можуть пристосуватися до мирного спільного життя; навпаки, вони постійно сваряться та сперечаються між собою, відчувають ненависть один до одного. Допоки існують такі шлюби, не щезнуть нещасливці та бідолашні, які ненавидять та повсякденно проклинають свій шлюбний стан. Ще більше збільшує їх незадоволення та обставина, що вони не можуть ніяк звільнитися від невдалої угоди та законно припинити зобов’язання, які їм так неприємні, невигідні, а іноді навіть згубні…

Що ще виходить від таких шлюбів? Часто діти в таких сім’ях виглядають жалюгідними та нещасними з вини своїх батьків, під впливом їх негідної поведінки, яку щодня могли спостерігати, що не додавало їм ні виховання у правилах моралі, ні належної освіти в науках та мистецтві. Що виходить ще від таких шлюбів? Якщо батько та мати помирають, залишивши малих дітей, то у бідних батьків діти залишаються нещасними вдвічі. Залишившись сиротами, без підтримки та захисту, вони найчастіше не знають, де їм знайти притулок та прихилитися, тому змушені жалюгідним чином жебракувати, як тільки навчаться ходити. На додаток до цього вони дуже часто терплять негідну поведінку зі сторони вітчима та мачухи, які поводяться з ними жорстоко та грубо. Якщо ж їм залишився якийсь спадок від батьків, то з їх майном часто так необачно поводяться, що під час досягнення повноліття дітям майже нічого не залишається, що є великою шкодою для них.

Шосте зловживання

Ось ще одне зловживання, яке робить більшість людей остаточно нещасними на все життя. Це майже повсюдна тиранія світу сього; тиранія королів та князів, які панують майже на всій землі та мають необмежену владу над усіма іншими людьми. Через те, що всі ці королі та князі у наш час — справжні тирани, вони не припиняють безжалісно тиранити бідні народи, які від них залежні в силу численних обтяжливих законів та зобов’язань, що повсякденно їх пригнічують». Платон, — говорить Монтень, — у своєму «Горгії» визначає тирана як того, хто може свавільно робити в общині все, що йому забажається». Схиляючись до цього визначення, можна зовсім точно сказати, що всі можновладці у теперішній час являють собою тиранів, тому що вони дозволяють собі все, що їм завгодно, та не лише у кількох містах та общинах, як каже Платон, а й у цілих провінціях та королівствах, причому вони наважуються у своєму свавіллі доходити до такої безмежної гордовитості та зарозумілості, що свою поведінку, видані закони та розпорядження вони мотивують нічим іншим, як тільки своєю волею та своєю розсудливістю. Вони відверто говорять: «…такою є наша розсудливість», подібно тому, хто казав: «Sic volo, sic jubeo, stat pro ratione voluntas».¹⁴

Л.А. Сен-Жюст