В. Годвін «Про власність»

... Яким би не було великим та поширеним зло, що створюється монархіями, підступністю священиків та несправедливістю карних законів, — це все дурниці порівняно зі злом, яке викликається існуючою системою власності.

Перший її результат — це ... почуття залежності. Безсумнівно, що підлеглі налаштовані на приниження, що вони інтригани та низькопоклонники і цими властивостями заражаються від них всі верстви суспільства. Проте власність безпосередньо породжує в кожному улесливість та раболіпство. Прослідкуємо за бідняком, який підлабузнюється з огидним приниженням своєму багатому благодійнику, не знаходячи слів для вираження вдячності за те, що він мав право вимагати з піднятою головою та з усвідомленням повної обґрунтованості своїх вимог. Прослідкуємо за слугами, які супроводжують свого багатого пана, коли вони перехоплять його погляд, готові випередити будь-яку його примху, коли не сміють відповідати на його грубість, віддаючи весь свій час та своє старання на поталу його забаганкам. ... Поспостерігаємо за процесом виборів, коли в них беруть участь усі верстви населення, котрих зваблюють обіцянками, споюють, підкупають, залякують недостойним страхом бідності та переслідування. Звісно, «вік лицарства» ще не «скінчився». Ще живий феодальний дух, що вартує людей до рівня рабів та худоби, які створені для догоди вибраним.

Друге зло, що випливає з існуючої системи власності, полягає в тому, що власність постійно виставляє напоказ несправедливість. Це зло виражається частково у розкоші, частково — у примхливості. Нічого нема більш згубного для людського духу, ніж розкіш. Цей дух, будучи за своєю власною природою істотно активним, неминуче зосереджує свої зусилля на якій-небудь суспільній або особистій справі, а в останньому випадку прагне до досягнення переваги над іншими та чого-небудь, що повинно викликати повагу та визнання інших. Але існуюча система власності спрямовує її в бік отримання багатства. Показна розкіш багатих постійно викликає у глядачів жадобу збагачення. Внаслідок раболіпства та почуття залежності, які створюються багатством, багаті висуваються над загальним рівнем як єдине осереддя спільної поваги та визнання. Марними будуть поміркованість, чесність та трудолюбство, даремні найвищі сили духу та гаряче милосердя, якщо їх власник буде знаходитися у матеріально залежних обставинах. Тому отримання багатства та хизування ним стали загальною пристрастю. Вся будова людського суспільства призвела до системи вузького егоїзму. Якби себелюбство та милосердя мали єдину мету, то людина, що почала з прагнення до знатності, могла б з дня на день ставати все більш великодушною у своїх поглядах та філантропічно настроєною. Але люди звикли думати, що пристрасть, описана тут, задовольняється на кожному кроці шляхом нелюдського потурання чужим інтересам. Багатство досягається посередництвом обману ближнього та розповсюджується в нарузі над ним.

Те видовище несправедливості, яке виставляє напоказ існуюча система власності, частково полягає у прояві норовистості. Якщо ви цінуєте в людині любов до справедливості, то ви повинні прагнути, щоб принципи її були засвоєні нею не лише на словах, а й на ділі. Ми бачимо іноді, що в процесі виховання зародки чесності та безкорисності прищеплюються систематично та що вихователь не дає простору почуттям себелюбства та лукавства. Проте як руйнуються та зникають ці навіювання, коли учень вступає на життєву арену! Якщо він запитає: «Чому шанують цю людину?», то отримає готову відповідь: «Бо вона багата». Якщо ж задасть потім запитання: «Чому вона багата?», то в більшості випадків почує: «За випадковістю народження або внаслідок дріб’язкового та низького прагнення до здирництва». Система накопичення власності є наслідком громадського порядку, а він, як нас учать, є продуктом накопиченої мудрості. Мудрість же законодавців та сенаторів була спрямована на забезпечення найбільш огидного та безпринципного розподілу власності, яке являє собою виклик початкам справедливості та основам людської природи. Людство оплакує біди селян у всіх цивілізованих країнах, та коли воно звертає погляд і бачить видовище, представлене розкішшю господарів, розкішшю пихатою та марнотратною, то воно викликає почуття не менш гострі. Ось це видовище й було тією школою, в якій навчалося людство. Воно так привчилося до несправедливості та гніту, що його почуття притупились, а розум став нездатним розуміти природу істинної добродійності.

... Це приводить нас до висновку, що існуюча система власності є справжньою зрівняльною системою для людського роду, оскільки ми визнаємо, що розвиток інтелекту та заохочення істини більш цінні та більш істотні для людини, ніж задоволення її марнолюбства та жадань. Накопичення власності втоптує у багно мислимі здібності, воно приглушує іскри обдарування та занурює більшу частину людства у низькі піклування, окрім того, що воно позбавляє багатих, як ми вже говорили, найбільш доброчинних та доцільних спонукань до дії.

…Дух пригнічення, дух рабства та дух обману — ось вони-то і становлять безпосереднє породження існуючої системи власності. Вони однаково ворожі розумовому та моральному вдосконаленню. А невід’ємними їх супутниками є інші пороки, а саме: заздрість, злість та мстивість. В такому суспільстві, в якому люди жили б, користуючись надлишком всього та ділили б порівну дари природи, подібні відчуття неминуче зникли б. Вузькі принципи егоїзму зникли б. Люди не були б змушені створювати свої власні маленькі запаси або з трудом задовольняти нагальні потреби, вони злили б своє індивідуальне існування з помислом про суспільне благо. Ніхто не був би ворогом свого сусіда, тому що відпало б усе те, за що слід боротися; в результаті людинолюбство отримало б ту владу, яка призначена йому розумом. Дух людський позбавився б від постійних турбот про тілесні потреби та вільний вступив би у галузь думки, призначеної для нього. Всі допомагали б один одному у справі розширення знань.

... З усіх людських пристрастей найбільші спустошення призводить пихатість. Вона захоплює область за областю та королівство за королівством. Вона поширює кровопролиття, біди та війни по всій земній кулі. Але сама ця пристрасть, як і засоби її задоволення, являють собою наслідок пануючої системи розподілу власності. Лише завдяки накопиченню одна людина може отримувати безперечну перевагу над безліччю інших людей. Завдяки певному засобу розподілу прибутку існуючі зараз у світі уряди утримують свою владу. Немає нічого більш легкого, ніж втягнути народи, так улаштовані, у війну. ... Зрозуміло, що війна у всіх своїх жахливих проявах являє собою породження нерівномірного розподілу власності. До тих пір, поки залишається це джерело заздрощів та корупції, всі розмови про всесвітній мир будуть химерними. Як тільки буде знищено це джерело, зникнуть навіть його наслідки. Власність зливає людей в одну спільну масу, щоб легко керувати ними, як примітивним механізмом. Коли це каміння перепинів буде усунуто, кожна людина буде в тисячу разів тісніше з’єднана зі своїм сусідом у любові та взаємній доброзичливості, але кожна людина буде думати та діяти самостійно. Хай захисники існуючої системи в крайньому разі задумаються над тим, що вони захищають; хай вони не сумніваються в існуванні доводів на користь нового порядку, отримуючи більшу вагу, коли спостерігають вказані вади.

... Зараз основна пристрасть людського духу полягає у любові до почесті. Безсумнівно: маємо суспільний клас, постійно під’юджуваний голодом та нуждою, який не має вільного часу для спонукання менш грубих та матеріалістичних. Але невже клас, що знаходиться безпосередньо над ним, менш працелюбний, ніж він? Я здійснюю певний вид праці для задоволення своїх безпосередніх потреб. Але ці потреби задовольняються швидко. Останній труд витрачається на те, щоб я міг носити кращий одяг, щоб міг одягнути свою дружину, щоб мати не лише прикриття, а й гарний будинок, не лише хліб або м'ясо з їжі, але щоб вони були подані у відповідному вигляді. Невже я проявив би інтерес до всього цього, якби жив на безлюдному острові і ніхто не міг би спостерігати за моїм господарством? ... З цією метою купець зневажає небезпеками, пов'язаними з морем, а механік-винахідник призводить в дію всі сили свого розуму. Солдат наступає безпосередньо на гарматне дуло, державний діяч наражається на небезпеку, викликавши ненависть у розгніваного натовпу, - та все це тому, що вони не можуть без пошани та поваги. Це і є причиною усіх великих діянь людських, за винятком деяких більш високих мотивів. ... Розум людини, якій нема про що піклуватися, крім задоволення тваринних потреб, навряд чи колись прокинеться від свого дрімотного стану; але жадоба до визнання штовхає нас на незвичайні подвиги. Дуже часто можна зустріти людей, які перевершують усіх інших своєю активністю, одночасно непростимо байдужих до покращання своїх грошових справ.

... Жадоба слави, вкоренившись у душі, сформовані за нинішньої системи, часто призводить до ще більших вад. Себелюбство — це той плід, який породжується привілеями. Тому коли себелюбство перестає шукати задоволення у суспільних справах, воно дуже часто звужується до пошуків особистих задоволень або чуттєвих, або інтелектуальних. Але цього не може бути там, де зруйновані привілеї. Там не буде умов, які сприяють себелюбству. Тоді всеперемагаюче уявлення про спільне благо непереборно оволодіє нами. Не треба буде жодних особистих мотивів, коли ясно побачимо, що наша праця приносить користь багатьом людям протягом довгого періоду, коли ми зрозуміємо, як зв'язані причини та наслідки в безкінечний ланцюг, так, що жодне добросовісне зусилля не може зникнути даремно та приноситиме користь довгий час після смерті людини. Це збудить спільне співчуття та послужить прикладом для усіх.

... Зло шлюбу, як він зараз практикується в європейських країнах, лежить глибоко. Звичай цей полягає в тому, що бездумні та романтичні юнаки та дівчата знайомляться, зустрічаються кілька разів, причому в умовах, що створюють ілюзії, та потім обіцяють один одному вічну любов. Які наслідки цього? Майже усі подібні випадки закінчуються обманом. Їм залишається примиритися з непоправною помилкою. Перед ними виникає сильна спокуса стати на шлях брехні. Їм доводиться визнати, що найрозумніше для них — це закрити очі на дійсність; вони ще можуть вважати себе щасливими, якщо зуміють запевнити себе, що були праві у початковому незрілому висновку про супутника життя. Інститут шлюбу — це система обману; люди, які ретельно розбещують власні судження про повсякденне життя, будуть завжди про всі інші справи мати неправильні уявлення. Шлюб оснований на найгіршому з усіх законів. Що б не підказував нам наш розум про особу, життя з якою повинне привести нас до найбільшої досконалості, про гідності однієї жінки та недоліки іншої, ми змушені рахуватися з законом, а не зі справедливістю.

Додамо до цього, що шлюб побудований на власності, причому в найгіршому її вигляді. До тих пір, поки двом людським істотам заборонено керуватися розумом та серцем, живими та сильними будуть омани. До тих пір, поки я прагну привласнити одну жінку собі одному та забороняю своєму сусідові проявляти свої гідні та достойні якості, я винен у найбільш огидній монополії. За цією уявною здобиччю люди слідкують з неослабною ревнивістю, причому виходить, що бажання одної людини та її здатність до обману такі ж сильні, як прагнення іншої зруйнувати її плани та надії. До тих пір, поки суспільство буде знаходитися в такому становищі, людинолюбству будуть заважати та перешкоджати всіма засобами і потік зловживань буде розширятися.