Ч. Голл «Розділення народу на два класи»

Якби вихідцю з Північної Америки випало побувати у якій-небудь європейській країні та ознайомитися з різними становищами та умовами, в яких живуть люди в цьому суспільстві, він би був надзвичайно вражений великим марнотратством та блиском, що панують серед деяких з них, та злиденністю й мороком серед всіх інших. Йому здалося б, що в цьому випадку даний цивілізований народ більш усього відрізняється від людей його власної країни, де всі в однаковому становищі. Виходячи з цього, він поділив би народ на два класи, а саме — на багатих та бідних. Ми повинні провести такий же розподіл, та оскільки різниця умов, в яких знаходяться люди, належить до великих наслідків цивілізації, ми повинні дослідити становище кожного з цих класів окремо.

Ми часто чуємо про дослідження становища нації, що відбуваються на законодавчих зборах; але такі досліди носять дуже обмежений характер. Якщо вони робляться міністром фінансів, вони не прагнуть пізнати нічого, окрім фінансового становища королівства, доходів та прибутків; якщо військовим міністром — предметом досліджень є становище в армії; якщо комерсантом — стан промисловості та торгівлі. Але, здається, існує предмет, більш важливий для нації, ніж будь-який інший — предмет, дослідження якого ніколи й нікому не приходило в голову, це — становище величезної маси народу: як вона харчується, одягається, в яких будинках живе, як вона постачається паливом, як її вчать, інакше кажучи — якими вигодами: тілесними, розумовими та навіть духовними - вона користується або яких вона позбавлена. Знати ці подробиці у відношенні до бідняків, тобто величезної маси народу, - означає знати становище нації ... .

Ч. Голл Про природу та наслідки багатства

Як сказано вище, зазвичай припускається, що багатство полягає у володінні речами, за які людство згодне визначити конкретну цінність, — це землі, тварини, золото, срібло, дорогоцінні метали і тощо. Але здається сумнівним, чи можна такі речі розглядати в якості того, що вони складають сутність та природу багатства, оскільки володіння ними може іноді знаходитися в таких умовах, коли вони не можуть мати ніякої цінності для всіх їх володінь, наприклад, — землі в якій-небудь безлюдній частині Америки. Золото, срібло, дорогоцінні метали та подібні предмети у багатьох випадках та обставинах можуть не являти собою ніякої цінності для власників; їх слід розглядати як багатство лише в таких місцях, де будуть брати за них в обмін такі предмети, в яких є потреба або до яких висловлює схильність власник вище згаданих речей. Оскільки всі ці предмети є витворами праці людини, володіння ними повинне бути розглянуте як багатство. Відтак, багатство є володіння тим, що дає владу над людиною та панування над її працею; воно являє собою владу — до неї і лише до неї воно в кінці кінців може бути зведене ...

Всі згодні з тим, що в сукупності осіб, що володіють загальною сумою всіх таких речей, які складають багатство, й мають владу та розпоряджаються працею тих, хто не знаходиться у володінні кого-небудь з них. Вірно те, що жоден з бідняків не зобов'язаний працювати ні на кого з багатих, але на того чи іншого з них він зобов'язаний працювати під загрозою, що вони відмовлять йому у предметах, без яких він не може жити. Він не зобов'язаний працювати на А, Б, В, Г та інших, але працює на кого-небудь з них, не на того, так на іншого, та причому працює так, як їм буде завгодно вимагати від нього, бо це для нього є необхідним. Це влада багатих, оскільки справа праці бідняків так же сильна та дійсна, як влада найбільш абсолютного ... монарха з усіх, хто коли-небудь жив на землі. Насправді вона навіть ще більше викликає сумнів: чи існувала коли-небудь при якому-небудь правлінні хоч якась влада, яка могла б покладати на народ те, що накладене на нього владою багатства ...

... Монтеск’є вважав, що система власності, яку ми знаходимо у європейських народів, виникла в лісах та на пасовиськах Німеччини. Поки ці племена володіли табунами та пастухів залишали в їх власній країні, деякі землі приєднувалися, закріплювалися за кожним племенем пропорційно його розмірам та були у спільному користуванні всього племені, а не складали володінь окремих осіб. Коли вони поширилися на сусідні країни (як Італія, Франція, Британія), було вирішено необхідним провести розподіл земель у володіннях, до яких вони тепер вступили, з метою закріпити свої завоювання та тримати завойованих у покорі. За словами Джильберта Стюарта, король або вождь орди після завоювання якої-небудь римської провінції (а з них в цей час складалася Європа), оскільки він володіє вищим саном, отримував найбільш значну частку, яка й складала його домен. Кожний воїн у відповідності з його рангом отримував свою частку, що й породило аллоїдальний лад. На ту частину території, яка не була розділена між окремими особами, дивилися у згоді з їх старовинними світоглядами, які належали усієї общині.

Монарх здійснював подальший розподіл останніх, зв'язаних з усіма цими землями для їх утримувачів обов'язком: з'являтися за його призовом на військову службу. З цього часу володіння землею перейшло до вождів разом з обов'язком прибувати на військову службу за призовом монарха. Вожді розподіляли землі серед своїх прихильників з подібним же наказом, що забезпечило їм навічно допомогу останніх. Цей розподіл земель, на думку своїх творців, являв відомий військовий устрій, що мав за мету тримати народ у покорі; подібний результат маємо і сьогодні.

Таким чином вся земля разом з майном поділена серед перших завойовників та тих, хто опісля зайняв їх місце. Оскільки земля та це майно складали в той час майже всю власність або багатство, то весь народ був позбавлений будь-якої власності. Число завойовників не може бути встановлене, але яким би воно не було, їх було набагато менше, ніж місцевих жителів; з того часу раз і назавжди була встановлена нерівноправність, вона являє собою основу теперішньої системи власності в більшості країн Європи...

Встановлену в більшості цивілізованих держав власність можна розглядати в такому світлі, у якому її рідко бачать. Володіння землею, що приносить користь та прибуток власнику, у той же час створює збиток та невигоду для того, хто не є власником; вона — прибуток в одному випадку та втрата — в іншому. Володіння дає перевагу особі, що володіє, над тим, хто не має нічого. Багатство являє користь для тих, хто ним володіє лише тому, що воно є марним для того, хто не володіє, якраз в тій же самій пропорції. Якби воно не створювало ніякого домагання на того, хто не володіє й не має ніякої влади, це не приносило б йому ніякої вигоди, воно не створювало б у володаря ніякого домагання, не доставляло б йому ніякої влади, ніякої вигоди взагалі. Того, що має власник, позбавлений той, хто не володіє.

Положення багатих та положення бідних, подібно алгебраїчним термінам плюс та мінус, знаходиться у прямій протилежності один до одного, знищує один одного. Таким чином, початкове придбання або присвоєння землі, щоб воно було справедливим, вимагало заслуги з боку особистості, кому земля дарувалася або присвоювалася, — заслуги, рівної цінності землі, бралася до уваги провина, з-за якої вони втрачали своє право на землю. Доказ в одному випадку — позитивний, в іншому — негативний, лежить на зобов'язанні тих, хто має домагання захищати справедливість первісно обґрунтованої виключної власності на землю.

Які б речі людина не робила своїми власними руками з доставленої їй часткою землі матеріалів, їй повинно бути дозволено присвоювати їх, та якщо той, хто зробив їх, не спожив їх, — ці речі можна накопичувати або ж обмінювати на інші речі, зроблені й привласнені іншими людьми, точно оцінивши їх за кількістю праці, що використовується на виготовлення речей, отриманих в обмін. Ці речі, зроблені таким чином або отримані посередництвом приватного обміну та накопичення, можуть передаватися дітям або іншим особам.

... Достаток може бути здобутий проміжним шляхом, тобто методом, середнім між накопиченням багатства через присвоєння землі засобом, що зображено вище, та накопиченням лише таких речей, які є продуктом власних людських рук. Цей третій або проміжний метод доставляє торгівля.

Торгівля ґрунтується в купівлі та продажу вже створених бідняками предметів та отриманні за них прибутку. Ці предмети всі являються продуктом рук землеробів, робітничих мануфактур тощо, від яких вони виходять за меншу платню, ніж їх повна вартість, інакше неможливо було б отримати на них прибуток. Торгівля бере участь в купівлі та продажу або бере частку плодів праці бідняків. Справедливість цього засобу отримання багатства ні в якій мірі не є зрозумілим, як в останньому з двох вище згаданих випадків ...

... Легко бачити, що придбання багатств торговцем являється в дійсності ні чим іншим, як участю в земельній власності, яка являє собою основу, джерело та сутність багатства, до якого все повинно бути зведено.