Т. Спенс Уривок з «Pigs' meat» («Їжа для свиней»)

Чи був такий випадок, щоб землевласники висловлювали коли-небудь подяку за свою ренту? Вони насправді думають, що орендарі зобов'язані дякувати їм за користування правом жити на їх землі.

Проклятіть їх: я ніколи не можу думати про них інакше, ніж з ненавистю. Я не можу порівняти їх самих та їх палаци ні з чим іншим, окрім велетнів та їх маєтків, зображених в романах. Якщо про цих гігантів говорили, що вони — жах та загибель для всіх людей, то нині такими ж є і герцоги, лорди та барони. Відтак, на ті історії про жахливих та тиранічних гігантів, що живуть у міцних палацах, можна з упевненістю дивитися, як на замасковану істину: в байках ми бачимо справедливу сатиру на власних лордів. Якщо про ті неймовірні чудовиська говорять, що вони пожирають людей та їх дітей, то ваші діючі чудовиська — землевласники — ще менш милосердніші. Вони змушують нещасних надриватися до смерті над безкінечно важкою працею, розорюють, знищують їх у своїх підлих війнах, позбавляють їх усіляких суспільних зв'язків. Існують чудовиська й гіганти, від яких світу слід позбутися. Викорінювання їх повинні очолити честолюбні винищувачі гігантів, визволителі людства.

Г.Б. Де Маблі

Будемо говорити про виникнення зіпсованості не за тими незначними зловживаннями, які вона викликала спочатку, а за тим сумним майбутнім, яке вона пророкує.

Продивіться весь ланцюг наших вад, перша ланка якого пов’язана з нерівністю майна. Ледве багатства отримують якусь вагу, заможні намагаються захопити державну владу … Коли честолюбність як-небудь милує бідних, його успіх безсумнівний. Непомітно для себе держава опиняється у владі деспотизму, а неосвіченість народу навічно закріплює його поневолення. Якщо нерівність настільки велика, що багатії більш заповзятливі та сміливі й відкрито стануть прагнути до тиранії, ви побачите, що бідні … повстануть на захист прав людства. Звідси ці розшарування, чвари, змови, міжусобні війни та революції, що роздирають республіку та ведуть до її загибелі.

Не з вини природи люди втратили рівноправність; вони зовсім не зловживали нерівними силами, які були їм надані; тут слід звернутися до інших причин. Це вина законів та політиків, які були вельми нерозсудливими та необачними; вони дозволили, щоб службові особи занадто довго практикувалися в керуванні і призвичаїлися до цієї насолоди; повернули суспільну владу на свою користь та нарешті стали господарями.

…Я думаю, що перша пристрасть, яку нам надала власність, — це жадібність; якщо я не помиляюся, — то з неї витікають всі наші вади та нещастя, тож слід взятися за неї. Проте ця люта пристрасть отримує нові сили у боротьбі: чим сильніший її страх, тим нахабнішою вона стає, завжди отримуючи перемогу. Важко законодавцю перемогти її у відкритому бою. Виходить, він повинен використати хитрість та мистецтво; та перший наслідок, який я отримую з цього принципу, полягає в тому, що на власність, яка була встановлена одного разу в державі, слід дивитися як на основу порядку у світі та суспільну безпеку.

Е.-Г. Мореллі

… Кажуть, колись усі тварини не були зажерливими, а задовольнялися простою їжею: гордовитий лев, тигр, ведмідь, вовк жили поруч з лякливими вівцями, биками, оленями та конями. Одного прекрасного дня, зібравшись у лузі, де їжі було вдосталь, вони сказали: давайте розділимо між собою цей луг. Мати, яка годувала трьох дітлахів, вимагала надати їй три частки; та, яка ще не мала дітей, задовольнялася однією часткою. Трапилося так, що перша мати померла, залишивши живою лише одну дитину, якій за правом наслідування дісталися усі три частки. Мати, яка раніше була безплідною, в результаті мала багате потомство. Коли її діти підросли, вони були приречені жити зі своєю матір’ю на тій частці, якої ледве вистачало їй одній. Вони стали просити тварину, що успадкувала три частки, віддати дві частки для того, щоб їм не померти з голоду. «Я зовсім не винна у вашій нужді, — відповіла тварина, до якої вони звернулися, — розподіл було проведено до нашого народження, тож хай все залишається так, як це встановили наші пращури. Подбайте про себе самі, я зовсім не бажаю, щоб ви паслися на землі, яка дісталася мені. Якщо ж у мене тепер є надлишок землі, я збережу її для своїх дітей». Ця безжалісна жорстокість призвела до загибелі від голоду чисельного роду, що просив допомоги. Поганий приклад стає частим явищем: з часом голод примусив найсильніших пожерти слабших. Для знищення цього порядку були встановлені правила, які дещо послабили зло, проте не знищили його причини. Тварини, що стали ненажерливими із-за необхідності, закріпили цей порядок звичкою.

Подібне відбувається у народів, де панує жорстока, нещадна власність: вона — мати всіх злочинів, дітей відчаю та страшної злиденності. Законодавці найчастіше карають нещасного та милують винуватого, їх жалюгідні закони лише прикрашають зло… .