«Для чого слід було складати закони»

Установчі закони слід було складати лише для того, щоб повернути та відновити перший природний закон суспільності. Всі окремі постанови необхідно було виводити із загального закону так, щоб вони служили задля його визначення та поширення. Установчі закони повинні були передбачити та зашкодити випадкам, коли авторитету природного закону могла бути нанесена шкода або коли могло виникнути прагнення обійти його наміри. Проте нічого подібного не сталося: ці штучні закони, що розраховані лише для потреб даної хвилини, почали з прямого протиріччя вічному закону, з якого вони повинні були б черпати свою силу. За таких умов не слід дивуватися їх нестійкості, заплутаності та достатку …

Повторюю постійно, бо ніколи зайвим не буде сказати це знову: встановлюючи жахливий розподіл витворів природи та навіть самих стихій, розподіляючи те, що повинно було залишатися недоторканим або відновленим у цьому становищі, якщо б яка-небудь випадковість розділила його, — ці закони допомагали та сприяли руйнації всілякій суспільності. Не порушуючи цілісності, кажу я, цілісності нерухомих речей, вони повинні були поставити себе в якості виключного завдання регулювати не власність, а використання рухомих речей та розподіл їх. Для цього слід було лише розподілити заняття та взаємну допомогу між членами суспільства. Якщо ж між співгромадянами існує якась гармонійна нерівність, то вона повинна відповідати силам кожної частки цього цілого, не порушуючи при цьому основи суспільного механізму. Правило господарської розсудливості вимагає, щоб багата людина у витратах розраховувала лише на свої прибутки.

І.4. Вади, що ведуть до дисгармонії природних соціальних порядків

Л.А. Сен-Жюст

Ми постійно чуємо розмови про природу, повсюди вона є предметом наших пошуків, жаги та добродійності. Водночас в наших законах нема нічого такого, що не наводило б на неї жах. Звідки це протиріччя ? Справа в тому, що право створює сила і це право вступає у суперечність з природою. Її можна побачити лише в деяких відносинах, що не спаплюжені політичним законом, який все поневолив. Основані на ньому громадські закони є правом дикунів; закони творця стали орудою тирана проти сина, сина проти батька, чоловіка проти жінки, мертвих проти живих.

Все — тиснення та пригноблення. Ідея справедливості спаплюжена, вона є не правом людей, основаного на їх рівності, а правом сильнішого, яке постає між ними та ототожнює їх із своєю волею. Навіть в республіці сила є правом.

Свобода у Спарті була конституційним правом; рабство у Спарті теж було конституційним правом. Таким чином, суть справи полягає в тому ж, що і з нашими метрополіями та кольоровим населенням. О люди, те ж право, що робить вас вільними, дозволяє вам пригнічувати інших.

Дійсно, у відповідності з політичним законом весь народ підкорено, а в громадському становищі одна частина знаходиться у залежності від іншої. Так було в часи рабства та феодалізму, а у деяких країнах був звичай продавати себе. Хід моїх думок логічний: чим більше суспільний договір відходить від незалежності, тим більше громадське становище відходить від рівності, поки у крайнощах порядку речей громадська рівність не знайде себе там, де залежність буде повною.

Але при поміркованих урядах, де сили менше, а більш діяльні віднімають частину незалежності та рівності, держава ділиться на залежні один від одного стани, члени яких незалежні та рівні між собою, якщо тільки кожний стан не перетворюється у самого себе. Тоді його члени стануть відносно нього тим, чим всі стани разом по відношенню до держави. Зрозуміло, що той, хто тримає вежі панування в такій державі, використовує одну силу для підкорення іншої. В залежності від того, як стани або їх члени відчувають все більше пригнічення, вони й самі пригнічують з більшою силою: швидкість руху збільшується з вагою.

Тим часом рівність зникає. В такій державі рабство отримує яку завгодно форму, а тиск відчувається у всіх стосунках всередині політичного організму.