48. Правове становище спадкодавців.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавець — це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо. На перший погляд спадкове право не повинно цікавити пра­вове становище спадкодавця, оскільки він не є суб'єктом спадкових правовідно­син. Проте з цією особою пов'язані найважливіші моменти спадкового права. Так, наприклад, часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця. На сьогоднішній день стосовно правоздатності та дієздатності спадкодавця за час його життя до спадкування за законом ці елементи правосуб'єктності зна­чення не мають. Проте оскільки заповіт визнається угодою, то дієздатність спад­кодавця прямо впливає на дійсність заповіту. Більшість науковців та судова практика схильні до думки, що відповідно до закону право заповідати виникає у особи з моменту досягнення нею 18 років або з моменту укладення шлюбу, якщо такий мав місце до настання повноліття особи. Щодо обмежено дієздатних осіб, то позиції науковців стосовно їх права заповідати розійшлися. Ряд авторів заперечує наявність у таких осіб права на заповіт. Головний аргумент — особистий характер заповіту, що не допускає можливості одержання згоди з боку піклувальників та органів опіки і піклування. Інші вчені говорять про наявність у таких осіб права на заповіт - вказуючи, що обмежено дієздатна особа не позбавляється повністю своєї дієздатності, а лише обмежується у ній. Крім того, таке обмеження встановлюється з метою запобігання розпорядженню майном всупереч інтересам самої особи та членів її сім'ї, тому заповіт, оскільки це угода, яка виходить за рамки побутових, може бути посвідчена за згодою піклувальника та органів опіки і піклування. !!!! Проте такий дискусійний характер цього питання було вирішене з набуттям чинності нового ЦК, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1234 право на заповіт має ЛИШЕ фізична особа з повною цивільною дієздатністю!!!!

49. Правове становище спадкоємців.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець. Спадкоємець — це особа, яка у разі смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на спадкування. Суб'єктний склад спадкоємців значно ширший, ніж суб'єктний склад спадкодавців. Спадкоємцями можуть бути не лише особи, які були живі в момент відкриття спадщини, а й діти спадкодавця, які були зачаті ще коли спадкодавець був живий, а народилися після його смерті. Вони можуть успадковувати як за законом, так і за заповітом. Якщо дитина народжується живою, вона стає спадкоємцем. Зазначимо також, що це відбувається зі зворотною силою до часу відкриття спадщини. Якщо ж дитина народжується мертвою, то ніякі правові наслідки, пов'язані зі спадщиною, для неї не настають. Дитина стає спадкоємцем і тоді, якщо вона прожила після свого народження всього кілька хвилин. Юридичні особи можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом. На сьогоднішній день існує думка, що коли держава успадковує відумерлу спадщину, тобто коли немає спадкоємців за законом і заповітом, то, будучи суб'єктом права, держава не може вважатися юридичною особою. Держава як спадкоємець не повинна ототожнюватися з юридичною особою, яка теж виступає в ролі спадкоємця. Слід зазначити, що за новим ЦК України відумерла спадщина переходить уже не до держави, а до територіальної громади і, отже, стає об'єктом права комунальної власності. Законодавець передбачає випадки, за яких особу може бути усунено від права на спадкування (ст. 1224 ЦК). Не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, крім випадку, коли спадкодавець призначив таку особу своїм спадкоємцем за заповітом, знаючи про це. Не мають права на спадкування за заповітом особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Не мають права на спадкування за законом: 1) батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, і їхні права не було поновлено на час відкриття спадщини; 2) батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо цю обставину встановлено судом; 3) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Однак якщо шлюб визнано недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуто ними за час цього шлюбу; 4) особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, — за рішенням суду. Таке правило поширюється на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.