77. Митні платежі. Державне мито. Мито.

В системіплатежіввдоходнучастину бюджету входить доситьстійкагрупанадходжень за вчиненнядержавними органами юридичнезначущихдій. Вони посідаютьдоситьспецифічнемісце в системіфіскальнихплатежів. З одного боку, вони дужесхожі на податковіплатежі як за історієювиникнення, так і за механізмомвилучення. Найбільшблизькомитніплатежіприлягають до непрямихподатків (деякіавториоб’єднуютьїх в одну групуплатежів). Зіншого боку, на відмінувідподатківподібніплатежіносятьчітковираженийумовний характер, що не властивоподаткам.

Митніплатежібуваютьдвохвидів: державнемито і мито, щостягуєтьсямитницями на кордонідержави.

Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридичне значущих дій уповноваженими на те компетентними органами в інтересах юридичних і фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. “Про державне мито” з багатьма доповненнями, які вносяться майже щорічно.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи, що звертаються до відповідних органів та в інтересах яких останні здійснюють значущі дії і видають документи, які це підтверджують. Об’єктом обкладання виступають певні дії, з яких стягується державне мито (подача в суд позовних заяв, касаційних скарг, здійснення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну громадян інших держав, видача паспортів, прописка тощо.

Державне мито справляють:

1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, які подають до господарських судів, і апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд за нововиявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану й свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб із інших країн, за продовження строку їхньої дії і за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства); за видачу або продовження строку дії посвідчення на проживання в Україні іноземцям і особам без громадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід із громадянстваУкраїни;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині чинного паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання й рибальства;

9) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, окрім облігацій державних і місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, які здійснюють на товарних біржах, окрім операцій із примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій із примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин;

13) за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Державне мито сплачують за місцем розгляду й оформлення документів і зараховують до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляють із позовних заяв, які подають до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за дії, пов'язані з отриманням патентів на сорти рослин, підтриманням їхньої чинності, і за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, яке зараховують до Державного бюджету України.

Мито - вид митного платежу, що справляють із товарів, які переміщують через митний кордон держави (ввезених, вивезених або слідуючих транзитом). Поряд із чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентноздатних стосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.

Платниками мита є особи, які ввозять (вивозять) чи переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. За характеристикою платника мито поділяють на:

а) те, що сплачують юридичні особи;

б) те, що сплачують фізичні особи. В цьому випадку досить значно різняться ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) чи виробничого (рівень ставок вищий).

Об'єкт мита становить митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких повинні нараховувати мито. Митну вартість перераховують у національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає їхнього різноманіття:

а) адвалорна - ставка, яку нараховують у відсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;

б) специфічна - ставка, яку нараховують у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбінована (змішана) - ставка, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, у Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні - ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввезення й вивезення з території держави сезонних товарів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі - являють собою ставки, що реалізують захисні функції мита.