
- •1.Предмет та метод фін. Права.
- •2. Наука фінансового права.
- •3.Система фін.Права України.
- •4. Фінансово-правова відповідальність за порушення податкового законодавства
- •5. Поняття та зміст фінансового контролю.
- •6. Види і методи фінансового контролю.
- •7.Методи фінансового контролю.
- •8.Правова природа фінансових санкцій.
- •9. Поняття, структура та особливості фінансово-правових норм.
- •10.Класифікація фінансово-правових норм.
- •11.Фінансово-правові відносини:поняття, особливості,класифікація.
- •12.Структура фінансово-правових норм.
- •13.Стадії бюджетного процесу.
- •14.Непрямі податки:поняття,види,переваги
- •15.Джерела фінансового права України.
- •16. Проблеми систематизації фінансового законодавства.
- •17. Податки з доходів фізичних осіб.
- •18. Податкова система України: поняття, зміст, правові основи та принципи.
- •19. Поняття та ознаки податку.
- •20. Класифікація податків.
- •21. Фінансова система України.
- •22. Поняття та функції фінансів.
- •23. Фінансова діяльність держави: поняття, зміст, правові основи.
- •24. Фінансово-правова відповідальність банків за порушення банківського законодавства.
- •25. Податок на додану вартість.
- •26. Контрольно-наглядові функції нбу.
- •27. Елементи механізму оподаткування.
- •28. Напрямки удосконалення податкової системи України.
- •29. Податкові правовідносини: поняття, зміст, особливості.
- •30. Аудит, як вид недержавного фінансового контролю.
- •31. Державний нагляд за страховою діяльністю.
- •32.Податкові пільги.
- •33.Система державних органів, які здійснюють фінансову діяльність.
- •34.Фінансова діяльність органів законодавчої влади.
- •35.Фінансовий контроль органів дпс.
- •36. Взаємозв'язок фінансового права з іншими галузями права.
- •37.Рахункова палата вру в системі фінансового контролю.
- •38. Характеристика галузей та основних видів страхування.
- •39.Правове регулювання місцевих податків та зборів.
- •40.Ревізія та перевірка як методи фінансового контролю.
- •41.Структура доходів державног бюджету Укр.
- •42.Поняття та система державних видатків.
- •43. Бюджетна система України.
- •44.Міжбюджетні відносини.
- •45.Страхування: поняття, види, правові основи.
- •46.Форми державного внутрішнього кредиту.
- •50. Правові форми безготівкових розрахунків.
- •51. Бюджетна класифікація: поняття, зміст, призначення.
- •62.Правовий статус та функції Національного банку України
- •63.Відповідальність за порушення валютного законодавства.
- •64.Принципи банківського кредитування.
- •65.Порядок відкриття рахунків в банківських установах.
- •66. Порядок складання та затвердження кошторисів.
- •67. Дефіцит державного бюджету та шляхи його подолання.
- •68. Валютний контроль.
- •69. Кредитний договір: поняття, сутність, зміст та значення.
- •70. Комерційні банки: їх види та класифікація.
- •71. Поняття та принципи бюджетного фінансування.
- •Принципи та стадії бюдж. Процесу.
- •Класифікація ревізій, акти ревізій
- •Державний бюджет як екон., політ. Та правова категорія
- •Міжбюджетні трансферти
- •Митні платежі. Державне мито. Мито.
- •Види та форми банківського кредиту
- •Поняття валюти та валютних цінностей
- •Методи мобілізації, розподілу та використання централізованих фондів коштів
- •1. Методи мобілізації грошових ресурсів:
- •2. Методирозподілугрошовихресурсів:
44.Міжбюджетні відносини.
Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною
Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:
-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів;
-встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами);
-розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи;
-стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;
-формування бюджету розвитку;
-створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення доходної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.,,
організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштів цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шляхи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.
створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залучення громадськості до бюджетного процесу).
Важливим кроком у реформуванні міжбюджетних відносин стало казначейське обслуговування касового виконання місцевих бюджетів. Запровадження казначейської системи виконання місцевих бюджетів забезпечить чітку процедуру проходження бюджетних коштів, а саме: бюджетне призначення - бюджетний розпис - бюджетне асигнування - взяття бюджетного зобов'язання - виконання робіт і послуг - оплата бюджетного зобов'язання.
45.Страхування: поняття, види, правові основи.
Страхування – це система специфічних відносин, яка включає сукупність форм і методів формування цільових грошових фондів , їх використання з метою відшкодування збитків у разі настання певних подій в їх житті. Страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу.Страховий ринок – складна динамічна система, до якої входять постійно взаємодіючі і взаємозалежні складові. До таких складових відносять: страхові продукти (послуги), систему тарифів (цін на страхові послуги); інфраструктуру суб’єктів ринку. Первинною складовою страхового ринку є страхова компанія (продавець страхових продуктів). Саме в ній формуються екон відносини з приводу укладення та обслуговування договорів с-ня, створюється і розподіляється страховий фонд.Об’єктивною умовою існування страхового ринку є необхідність забезпечення страхового захисту.Страховий ризик – це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають конкретний об?єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподія між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. Страховий випадок - подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.Функції: 1.ризикова2.створення і вик-ня страх резервів 3.заощаджування коштів 4.попереджувальна
Основними суб’єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик – юридична особа – страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.
Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
Правове регулювання страхових відносин охоплює обов’язки сторін, що беруть участь у страхуванні. Цими сторонами, насамперед, є страховики і страхувальники. Крім того, у страхуванні беруть участь й інші фізичні та юридичні особи: отримувачі страхового відшкодування або страхових сум, якщо вони не є страхувальниками, страхові, фінансові й інші посередники, податкові, судові, експертні, правоохоронні органи та ін. Таким чином, усі правові відносини, пов’язані з реалізацією страхування, можна поділити на дві групи:
· правовідносини, що регулюють сам процес страхування, тобто процес формування (прийом премій) і використання страхового фонду (виплати);
· правовідносини, що виникають з приводу організації страхової справи, тобто власної діяльності страховиків і їхньої взаємодії з різноманітними посередниками, податковими, правоохоронними, експертними органами та ін.
Розглянемо страхові відносини з позиції загального цивільного права. Цивільне право і відповідно цивільне законодавство регулюють товаро-грошові й інші майнові і немайнові відносини, що виникають між суб’єктами цивільних правових відносин. Суб’єктами цивільного права виступають громадяни (фізичні особи), підприємства, установи й організації (юридичні особи) та владні державні органи. Об’єктами цивільних правовідносин є матеріальні й грошові цінності, включаючи предмети творчої, інтелектуальної праці, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.