38. Характеристика галузей та основних видів страхування.

Страхувальник має змогу обрати найбільш прий­нятний для себе варіант страх-ня і, відповідно, -страховика. Страховик у свою чергу, незали­шається пасивною стороною, він також має право обирати:прийняти ризик да­ного страхувальника чи відхилити його.якщо обидві сторони досяг­нуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизу­ються загальні умови страх-ня, викладені у правилах. Добровільне страх-ня передбачає, що всі істотні моменти договору страх-ня ви­знач-ся виключно за згодою сторін. страх. відносини виник-ть згідно із законом, а страх-ня здійснюється на підставі відповідних зако­нодав. актів, якими передбачено перелік об”єктів, що підлягають страхуванню; перелік страх. подій, винятки зних; максим страх. та­рифи і мінім. страх. суми; рівень страх-го за­беспечення та інші суттеві моменти. При ук­ладанні договору обов”язкового страхування ні у страхо-ка ні у страхувальника практично не лишається “свободи маневра”, адже всі суттеві моменти будь якого виду обов”язкового страх-ня, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені зако­нодав­чими актами.

Згідно з вимогами внутрішнього законодав­ства У ця класиф-я передбвчає такі види страхування :

1.Страх-ня життя.

2.Страх-ня від нещасних випадків.

3.Медичне страх-ня ( безперервне стр-ня здо­ров?я).

4.Страх-ня здоров?я на випадок хвороби.

5.Страх-ня залізничного транспорту.

6.Страх-ня наземного транспорту (крім залізничного).

7.Страх-ня повітряного транспорту.

8.Страх-ня водного транспорту.

9.Страх-ня вантажів та багажу.

10.Страх-ня від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11.Страх-ня цивільної відповідальності влас­ників наземного транспорту.

12.Страх-ня відповідальності власників повітряного транспорту.

13.Страх-ня відповідальності власників пвод­ного транспорту.

14.Страх-ня відповідальності перед 3-ми осо­бами.

15.Страх-ня кредитів.

16.Страх-ня інвестицій.

17.Страх-ня фінансових ризиків.

18.Страх-ня судавих витрат.

19.Страх-ня виданих гарантій та поручи­тельств.

20.Страх-ня майна (відмінного від того, що в %-10 пунктах).

39.Правове регулювання місцевих податків та зборів.

Правове регулювання місцевих податків і зборів здійснюється крім Бюджетного кодексу України, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р. № 56-93.

Відповідно до Декрету до місцевих податків і зборів належить:

збір за парковку автомобілів;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

збір з власників собак;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш на бігах;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

податок з реклами;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомок;

збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

комунальний податок;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

податок з продажу імпортних товарів.

Місцеві податки і збори встановлюються міськими, селищними та сільськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених цим Указом, крім збору за проїзд по території АРК та прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється ВР АРК та обласними радами.

Ради, приймаючи рішення про встановлення місцевих податків і зборів, затвер­джують положення про кожний їх вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставки податків і зборів, пільги, порядок їх обчислення (сплати) і строки перерахування до місцевих бюджетів, органи (організації), що здійснюють контроль і справляння податків і зборів, відповідальність органів (організацій) та платників за дотримання нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Ради в межах своєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів, звільняти певні категорії платників від їх сплати.

Іноземні юридичні особи, їх філіали та представництва, іноземці та особи без громадянства сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачене цим Указом, іншими нормативно-правовими актами України та чинними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України.

У разі несплати в установленому порядку місцевих податків і зборів або заниження їх сум платники та органи (організації), на які покладено відповідальність за своєчасну сплату (перерахування) до місцевих бюджетів, сплачують суми дона­рахованих органами державної податкової служби місцевих податків і зборів, штраф у розмірі 100% донарахованих сум та пеню, обчислену виходячи із 120 % облікової ставки Нацбанку України, що діє на дату складання акта перевірки.

Не застосовуються фінансові санкції до платників податків, які до початку перевірки органом державної податкової служби виявили факт заниження суми місцевих податків і зборів, у письмовій формі повідомили про це зазначений орган та сплатили недоїмку і нараховану пеню.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється органами державної податкової служби та міськими, селищними, сільськими радами, які їх встановлюють відповідно до цього Указу.

Місцеві податки і збори, внесені за рахунок коштів юридичних осіб, їх філіалів, відділень, представництв та інших відокремлених підрозділів, відносяться до валових витрат виробництва та обігу.