Глава 1

Конституційні основи і загальна характеристика

Основні риси судової системи відображені у Конституції Королівства Нідерландів 1983 p., яка закріплює відмінності між системою судів і організаціями, які виконують суддівські функції і не є частиною судової системи. Ця відмінність ба­зується на відмінностях між звичайною та особливою компе-тенціями у сфері юстиції. Тут часто згадують "звичайні су­ди" як універсальні органи, що мають компетенцію відносно майже всіх правових стосунків, де є спірна ситуація.

Окремо від національної системи повинні бути також названі Європейський суд, утворений відповідно до угоди про Європейський Союз та Європейський Суд з прав люди­ни, юрисдикція яких визнана Королівством Нідерландів, хоч лбидкя вони й перебувають поза фокусом цього посібника.

Конституцією передбачається відкритий доступ до зви­чайних судів і обмежений доступ до спеціальних судів. Від­повідно до Закону про судовий устрій (гол. Wet op de rech-terlijke organisatie), судова система Нідерландів складається з Верховного суду (гол. Hoge Raad) — найвищого судового органу держави, апеляційних судів, окружних та кантональ­них судів. Закон також називає прокуратуру як частину су­дового устрою, хоч прокуратура й не здійснює функцій пра­восуддя. Фактично, Верховний суд не є єдиним судом най­вищого рівня в Нідерландах, хоч згідно з Конституцією до його компетенцій належить віддання до суду членів Гене­ральних Штатів, Міністрів і державних секретарів за пору­шення, пов'язані з їхньою діяльністю (звичайний обов'язок

272

Розділ V

Огляд судової системи Нідерландів

273

Верховного суду), і вирішення спірних питань відповідно до акта про судовий устрій.

Суди відіграють регулюючі та формуючу роль у застосу­ванні національних і міжнародних правил і положень. Без­умовно, в більшості справ у судах не виникає диспуту щодо закону: спір сторін стосується тільки фактів. Дебати щодо значення окремих норм і положень у конкретних ситуаціях виникають доволі рідко.

Суспільство постійно змінюється і тому закон також пе­ребуває в процесі постійних змін. У цьому полягає проблема для судів. Суд не має права відмовитися виносити рішення. Якщо він вважає, що в даній ситуації те, що звично застосо­вується, може призвести до прийняття несправедливого рі­шення, то можлива інтерпретація положення так, що рішен­ня все ж виноситься справедливе. Якщо не існує положення відносно даної справи, суд повинен створити його. У цих ви­падках суд має свободу дій. І при здійсненні інтерпретації, і при створенні нових положень необхідно керуватись існую­чою системою — рішення повинно максимально відповідати діючому законодавству.

Це означає, що рішення судів базуються на діючому пра­ві. Право, яке є системою правил, є відкритою системою. Ін­шими словами, воно може розвиватися без участі законодав­чої влади. У цьому розумінні немає різниці між англійською ти американською юридичними системами і континенталь­ною кодифікованою системою.

Необхідно підтримувати однорідність права. При цьому необлідни, щоб рішення нижчих судів і створення нових за­конів контролював єдиний вищий орган. У Нідерландах від­повідальність за це несе Верховний суд — він має право від­міняти рішення нижчих судів, якщо вони не відповідають процесуальним положенням, або, якщо їх рішення винесені не у відповідності до закону. Також необхідно дотримувати­ся двох інших умов, бажано, щоб Верховний суд не перегля­дав свої власні рішення, а інші суди повинні наслідувати йо­го рішення в подібних випадках; іншими словами, вони по­винні керуватися попередніми рішеннями Верховного суду, тобто прецедентами. Жодне з цих правил не встановлюється законодавством Нідерландів, проте суди діють відповідно до них: Верховний суд — оскільки він приділяє значну увагу концепції незаперечних фактів у праві; демократичні зміни у

праві повинні, по можливості, здійснюватися законодавчою владою; нижчі суди — оскільки в інтересах сторін сторона, що програла, може подати апеляцію.

Як зазначено вище, законодавча влада не має змоги мо­ментально реагувати на зміни в суспільстві. Це означає, на думку голландської правної теорії, що суди, й особливо, Вер­ховний суд, повинні постійно модифікувати існуючі закони та створювати нові, не має значення, наскільки вони впевне­ні, що це завдання власне законодавчої влади. Таке різке збільшення кількості законів, створених суддями, особливо у Верховному суді, є однією з найпомітніших новинок в юри­дичній системі у другій половині XX століття.

Злочини, скоєні військовослужбовцями та іншими особа­ми, які можуть бути прирівняні до військовослужбовців, завжди розглядаються військовими судами й апеляції на рі­шення військових судів подаються до Вищого військового су­ду. З 1979 року стало можливим подавати апеляцію на рі­шення Апеляційного суду до Верховного суду, як до суто ци­вільної інституції.

У Нідерландах одночасно працюють сотні суддів, більша частина — в кантональних судах, інші — в окружних, апе­ляційних і Верховному судах. І всі судді мають свою сферу спеціалізації, в якій вони здійснюють правосуддя. Здійснення правосуддя у цивільних і кримінальних справах має однако­ву організаційну структуру — чотириступеневу (див. табл. 11).