МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

\Л-\ -

В. І. Шишкін

Судові системи країн світу

Навчальний посібник

У трьох книгах Книга 2

О

Київ

Юрінком Інтер 2001

ББК 67.71я73 Ш65

Вступ

ISBN 966-7784-97-5 ISBN 966-667-006-2

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист№ 14/18.2—1128 від 18 липня 2001 р.)

Рецензенти Костицький М.В., академік АПрН України,

доктор юридичних наук, професор; Забігайло В.К., доктор юридичних наук, професор

Шеф-рсдактор Ковальський B.C., кандидат юридичних наук

Шишкін В.І.

Судові системи країн світу: Навч. посіб. [У 3-х кн.]. Кн.2. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 336 с.

ISBN 966-7784-97-5

Кн. 2. — 336 с. — ISBN 966-667-006-2

Навчальний посібник є першим в Україні виданням щодо опису судових систем ряду країн світу. У другій книзі подано матеріал щодо устрою та порядку функціонування судових систем країн європейсько-континентальної (кодифікованої) правової сім'ї — Німеччини, Франції, Іспанії. Італії, Нідерландів, Австрії. Відповідно до програми навчального курсу Інституту міжнародних відносин розглядаються конституційні основи та галузеве законодавство, яке регулює систему судів загальної юрисдикції вказаних країн та визначає роль і місце судової влади у суспільстві та державі.

Посібник призначений для студентів, що вивчають міжнародне право, і буде корисним для аспірантів, які займаються дослідженням судового устрою та механізму судового захисту прав людини.

ББК 67.71я73

© Шишкін В.І., 2001 © Художнє оформлення видавництва "Юрінком Інтер"

Друга книга посібника присвячена аналізу судових сис­тем країн західної частини континентальної Європи, які іс­торично мають загальні принципові риси і які сьогодні пов­ною мірою удосконалюються і еволюційно реформуються відповідно до вимог документів Європейської спільноти і в першу чергу Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Для цього в європейському суспільстві поступово скла­лись об'єктивні умови. За останні десятиріччя тема прав лю­дини, механізмів забезпечення, реалізації та захисту, зокре­ма судового, цих прав, набула значної, якщо не першорядної популярності в діяльності громадських утворень, політичних партій, в уявах суспільства. Попри політичну кон'юнктур-ність, розмаїття напрямів і особливостей у питанні захисту прав людини вона виявилася предметом серйозних наукових досліджень правників і політологів. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме судовому захисту прав люди­ни й ролі суду в розв'язанні конфліктів, що виникають між людиною та державою. Левова частка зазначених дослі­джень призначена величезній сукупності різних нюансів що­до процесуального положення і процесуальних гарантій для людини на стадіях звернення до суду, судового розгляду справ, ролі судових інститутів у суспільстві та їхньої неза­лежності від впливу органів виконавчої і законодавчої влади, під час ухвалення судових рішень, здатності суддів як носіїв судової влади виявити громадську мужність і забезпечити верховенство права та компетентне й неупереджене застосу­вання норм закону. Мають місце й дослідження, що аналізу­ють в цих аспектах організацію судової системи виходячи з доцільності її структури, історичного та правового надбань, а також — як кореспондується питання прав людини і питан­ня структурної організації судової системи, тобто наскільки

устрій судової системи в державі взаємопов'язаний з питан­ням забезпечення захисту прав людини і наскільки цей за­хист опосередковано організаційною формою устрою судової системи в тій чи іншій країні.

До розгляду питання організації судового устрою саме в такій площині підштовхує зміст ст. 6 європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини¹. Ця стаття має назву "Право на справедливий судовий розгляд" і вказує на Тв, ЩО "кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обгрунтованос­ті 6удь-ЛКО€О кримінального обвинувачення, висунутого Проти НЬОво, має право на справедливий і відкритий рОЗІЛЯд упродовж розумного строку незалежним і без­стороннім судом". Як саме поняття "справедливий розг­ляд" та "незалежний і безсторонній суд" пов'язуються з розумінням організації судового устрою? Є підстави для твердження, що вказані вимоги Конвенції і організація су­дової системи безпосередньо пов'язуються. Погано продума­на і хибно організована судова система обов'язково потягне за собою недолугість у судовому провадженні, некваліфі-кований, а внаслідок й несправедливий розгляд, що, у свою чергу, призведе до порушення, а не до захисту прав людини.

Саме тут доречно буде навести як приклад одне з рішень Європейського суду з прав людини у Страсбурзі, яке вже має прецедентне значення. Це рішення було схвалене 25 лю­того 1993 року у справі пана Добертена проти Франції. Об­ставини справи такі. Молодого наукового співробітника Французького Національного науково-дослідницького центру п. Добертена на початку 1979 року було заарештовано полі­цією за санкцією судового слідчого Суду національної безпе­ки за обвинуваченням в перебуванні у зв'язках з агентами іноземної розвідки і в переданні їм наукової інформації. Роз­слідування було закінчено у травні 1981 року і передано на розгляд Суду національної безпеки. Але на той час у Франції

Назва Конвенції і зміст її положень наводяться відповідно до поправок, внесених за Протоколом №11 — Convention for the protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

відбувалася судова реформа: судову систему приводили у відповідність до вимог Конституції, за нормами якої заборо­нялось існування особливих і військових судів у мирний час. Цей суд у зв'язку з його ліквідацією не встиг розглянути справу п. Добертена і її згодом передали на розгляд до війсь­кового суду, де її також не встигли розглянути через ліквіда­цію в 1983 році інститутів військового судочинства. Лише наприкінці 80-х років у кримінальному суді загальної юрис­дикції відбулося кілька судових розглядів у першій і апеля­ційній інстанціях. Урешті-решт Паризький суд присяжних 29 листопада 1991 року виправдав п. Добертена і в справі було поставлено крапку. Як потерпілий від держави п. До-бертен звернувся до Європейського суду з прав людини з по­зовом до Франції, звинувативши свою державу в порушенні положень саме частини 1 ст. 6 Конвенції (наводились рані­ше). Європейський суд з прав людини визнав Францію вин­ною у цій справі. У мотивувальній частині суд констатував, що у держави Франції були об'єктивні труднощі, пов'язані з реформуванням судової системи, але це не є достатньою під­ставою для виправдання загальної тривалості судового роз­гляду, оскільки після того, як Суд національної безпеки і військові суди були ліквідовані, органи влади Франції не вжили ніяких заходів для забезпечення швидкого розгля­ду справ, що перебували у провадженні ліквідованих судів. А головне, з точки зору зазначеної проблеми, Європейський суд наголосив: "Держави мають організовувати свою су­дову систему в такий спосіб, щоб їхні суди були спро­можні задовольнити кожну вимогу ст. 6 Конвенції"^.

Отже, Європейський суд з прав людини безпосередньо ув'язав питання організації судового устрою будь-якої із країн-членів Ради Європи з питанням створення умов для реалізації права громадян на судовий захист і справедливе судочинство.

Відгукнувшись на цю настанову, в Конституції України було зафіксовано два основних організаційних принципи ус­трою судової системи: географічної територіальності та галу-

¹ Див.: Практика Європейського суду з прав людини. Вил. 2. — Львів, 1998. - С. 27-28.

зевої спеціалізації. Територіальна юрисдикція судів за світо­вою практикою може бути відокремленою від адміністратив­но-територіального поділу країни навіть у державах з феде­ративним устроєм, не кажучи вже про унітарні країни, щоб захистити суди від будь-якого впливу адміністрації.

Спеціалізація може бути галузева та суб'єктна. За досві­дом цивілізованих країн, галузева спеціалізація реалізується через утворення окремих, а інколи й ієрархічно вибудува-них, судових установ (Німеччина, Франція, Англія, Австрія, Іспанія, США)', а суб'єктна — через організацію всередині судових установ певних підрозділів (колегій, палат, дивізіо­нів), в яких розглядаються справи, де виокремлено правовід­носини з участю спеціального суб'єкта — неповнолітніх, військовослужбовців (за вчинення лише тих злочинів, які пов'язані з військовою службою), водокористувачів, оренда­рів, подружжя та іншіх (Франція, Італія, Канада, Англія)².

Необхідно звернути увагу ще на один принцип організа­ції судового устрою, який стосується інституційного прохо­дження справ. Мова йде про суди першої, апеляційної та ка­саційної інстанцій. Ці ієрархічні сходинки, пов'язані з прохо­дженням справ за скаргами, також є елементами організації судового устрою, і в переважній більшості країн судові сис­теми організовані таким чином, що для кожної стадії судово­го провадження утворені судові установи, до функціональної діяльності яких віднесено лише один з трьох вказаних видів

¹ Див.: Шишкін В. І. Суд претензій до Уряду США // Право України. —

1995. — № 1. — С. 48—49; Податковий суд США// Право України. - 1995. — №2. — С. 19—21; Спеціальні федеральні суди США// Право України. - 1995. — № 5—6. — С. 59—61; Організаційна структура судової системи Німеччини // Право України. — 1996. — № 1. — С. 47—51; Судова система Німеччини з питань захисту соціальних прав громадян // Охорона праці. — 1996. — № 9. — С. 26—27; Федеральний суд Німеччини з трудових спорів // Охорона праці. —

1996. — № 10. — С. 42—43; Суди Франції з трудових питань // Охорона праці — 1996.-С. 40-41.

² Див.: Шишкін В. І. Судова система Канади // Право України. — 1995. — № 8. — С. 37—39; Система судів звичайної юрисдикції в Італії // Право Украї­ни. — 1997. — № 6. — С. 67—69; Верховний суд Англії та Уельсу // Право України. - 1996. - № 4. - С. 34-39.

проходження справ (Італія, Франція, Австрія, Англія, США, Данія, Японія)¹.

Подібний підхід до організації судового устрою узгоджу­ється з принципами, які записані у ст. 6 Конвенції, і обумов­люється одночасно розумінням філософії правової держави, що стало притаманним у суспільних орієнтирах Європей­ської спільноти після другої світової війни. Юридично-норма­тивним оформленням цієї філософії виявилися Конституції країн Європи саме через розуміння домінанти людини як по­статі у суспільному середовищі, а держави як спеціального механізму для обслуговування інтересів людини через забез­печення реалізації її прав (природних чи набутих).

Характерними для такого підходу є тексти ст. 1 Основно­го Закону (Конституції) ФРН 1949 р.; ст. З Конституції Ук­раїни 1996 p., CT.2 Декларації прав людини і громадянина, яка є складовою частиною Конституції Франції 1958 р., ст. 2 і 3 Конституції Італійської Республіки 1947 р., ст. 10 Консти­туції Іспанії 1978 p., які можна узагальнити так:

"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторка­ність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає пе­ред людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпе­чення таких прав і свобод є її головним обов'язком".

Грунтуючись на викладеному, наприклад, німецька докт­рина правової держави виходить з того, що вимога справед­ливості та принцип правової надійності — суттєві складові правової держави. Правова надійність існує лише тоді, коли будь-яка особа може отримати інформацію — яке право є дієвим і який орган може його забезпечити. Останнє пов'я­зано також з упевненістю в тому, що організація судової сис­теми забезпечила акумулювання в судовій установі осіб, які

¹ Див.: ШишкінВ. І. Федеральні суди загальної юрисдикції у США//Право Укра'іни. — 1994. — № 11—12. — С. 20—21; Система судів загальної юрисдикції у Франції // Право України. — 1996. — № 6. — С. 18—22; Система установ адміністративної юрисдикції у Франції // Право України. — 1996. — № 7. — С. 43—46; Система судів загальної юрисдикції в Австрії // Право України. — 1997. — № 2. — С. 63—66; Розвиток судової системи Японії // Юридичний вісник. — 1995. — № 4. — С. 75—78.

Гатньо кваліфіковані й юридичне обізнані в тій галузі правовідносин, в якій у людини можуть виникнути проблеми і під загрозою перебуватиме її інтерес. Позитивних результа­тів можна досягти лише за оптимальної конструкції судової системи, вибудуваній з урахуванням принципу спеціалізації. Виходячи з цього до проявів (ознак) правової держави від­несено:

• можливість повного й ефективного правового захисту, і зокрема впевненість, що будь-яке втручання суверена у свободу і власність громадянина підлягає ефективному пра­ вовому контролю;

• існування дієздатного правосуддя¹, саме дієздатного, наявність якого зумовлена поряд з іншими складовими ще й оптимальною організаційною структурою.

У такому самому напрямку просувається французька правова філософія, яка резюмує, що в суспільстві, організо­ваному на основі принципів демократії, ідея правосуддя ви­являється в необхідності втручання у стосунки між люди­ною та суспільством (або державою) особливого інституту, завдання якого виходять поза межі державної служби (тобто служіння державі) і який гарантує кожному підтримання фундаментальних цінностей демократії, що пов'язано з ви­значеними для кожної людини правами й обов'язками. Суд­дя у цій системі уособлює вказану необхідність і діє як інст-РУМбНТ Організованої законності, тобто організованої систе-ЙН спеціальних установ, якими є суд.

Крім питань удосконалення організаційної структури су­дової системи європейська спільнота все далі просувається у питанні щодо забезпечення незалежної позиції судді від впливу органів адміністративної влади при прийнятті судово­го рішення під час розгляду конфліктної ситуації.

Беручи до уваги ст. 6 Конвенції щодо захисту прав люди­ни та основних свобод, якою передбачено, що "кожен має право на справедливий і відкритий судовий розгляд у межах розумного часу незалежним і неупередженим судом, створе-

¹ Див.: Хайде В. Система правосудия Федеративной Республики Германии. — Изд. 1-е на рус. яз. — Бонн: Германский фонд международного правового сотрудничества, 1995. — С. 13.

ним на основі закону", і піклуючись про те, щоб сприяння незалежності суддів, яка є необхідною для зміцнення верхо­венства права та для захисту особистих свобод у демокра­тичних державах, було більш ефективним, а положення, спрямовані на забезпечення найкращих гарантій компетент­ності, незалежності та неупередженості суддів, були точно визначені в розрахованому на всі європейські держави офі­ційному документі, учасники багатосторонньої Наради з при­воду Кодексу суддів в Європі (організована Радою Європи 8—10 липня 1998 року) затвердили Європейську хартію Ко­дексу суддів. Мета цього акту — визначення напрямів діяль­ності урядів європейських держав щодо забезпечення компе­тентності, незалежності та неупередженості, яких кожна особа цілком законно очікує від судів і від кожного судді, якому довірено захист її прав. Кодекс не повинен містити жодного положення та жодної процедури, що можуть похит­нути довіру до компетентності, незалежності та неупередже­ності. Хартія містить такі положення, які можуть якнайкра­ще гарантувати реалізацію вказаних цілей і мають на меті підвищити рівень зазначених гарантій у різних європейських державах.

Судова система Німеччини

11

Розділ І Судова система Німеччини