103 1.4 Керамічні побутові товари

1.4.1 Загальні відомості про керамічні товари

Поняття «кераміка» походить від грецького «керамікос» - гончарне мистецтво, яке бере витоки від слова «Ісегатоз», що означає глина.

Керамічні вироби - це вироби, які виготовляються з глинистих речовин з мінеральними домішками чи без них, а після формування і наступного випалювання набувають каменистого стану.

В результаті термічної обробки кераміка набуває вогнетривкість, хімічну стійкість та низку інших властивостей, що визначають її широке використання у різних галузях народного господарства.

Серед усіх відомих матеріалів за сукупністю фізико-хімічних, механічних і художньо-естетичних властивостей кераміка не має собі рівних.

Керамічне виробництво відноситься до числа найбільш стародавніх ремесел на землі. Наявність легкодоступного матеріалу - глини - зумовило широке розповсюдження керамічного ремесла. Воно зародилося на початку людської історії.

Високого розвитку досягло виробництво кераміки в Китаї. Китай і є батьківщиною фарфору. Китайські майстри берегли у таємниці секрет свого виробництва, за його розголошення надавалось сурове покарання, у тому числі смертна кара.

До Європи фарфор проник пізно. Першу звістку про фарфор привіз Марко Поло, який описував у 1298 році незвичайні китайські тарілки з порцеляну (рогхеНап - морські раковини). Своїм блиском і білизною цей невідомий європейцям матеріал нагадував внутрішню поверхню раковини.

Інша назва порцеляну потрапила до Європи трохи пізніше, з персидсько-арабського світу (рЬагрЬоиге - означає імператорський). Перша європейська порцеляна була отримана в 1709 році в Німеччині І.Ф. Бетчером, а в 1710 році заснований перший у Європі порцеляновий завод у місті Мейсене. Захоплення порцеляною охопило всі країни, вона цінувалася не менше золота.

У XIII столітті порцеляна набула поширення у Франції, Англії, Бельгії, Росії. Творцем російської порцеляни був російський вчений Д.І. Виноградов. Перший у Росії порцеляновий завод був заснований в 1744 році в Петербурзі (завод ім. Ломоносова), в 1766 році в с. Вербилки під Москвою була створена фабрика з випуску порцелянового посуду (у цей час Дмитровський порцеляновий завод). Потім з'явилися Барановський, Коростенський, Городницький, Довбишський та інші заводи в Україні.

Крім фарфору широке розповсюдження набули і інші види кераміки, у тому разі майоліка і фаянс. До Європи іспано-мавританська кераміка перевозилася Середземним морем через острів Майорку. Припускають, що від назви цього острову і походить слово "майоліка". Увезення іспано-мавританських виробів в XV ст. сприяло розвитку місцевого виробництва у містах Фаенца, Сієна, Урбіно та ін. Італійську кераміку називають "фаянсом", припустимо від назви міста Фаенца -- одного з центрів керамічного виробництва.

104

Перший завод фаянсових виробів був побудований в 1798 році в м. Межигір'я (Київська губернія). В Київській Русі виробництво керамічних виробів набуло великого розвитку, що пов'язано деякою мірою з наявністю великих родовищ високоякісних глин.

В XX столітті Україна вважалася досить великим центром виробництва побутової кераміки. Багаті запаси глин і каоліну сприяли виникненню потужних підприємств, що випускають керамічні вироби.

В наступний час основу порцелянової промисловості України становлять такі великі підприємства, як Коростенський, Баранівський, Сумський, Березнівський, Тернопільський, Довбишський, Полтавський, Полонський, Дружківський заводи і інші підприємства з невеликими обсягами виробництва.

Найбільш відомими українськими виробниками фаянсових виробів є Будянський і Кам'яно-Бродський фаянсові заводи, майолікових -Васильківський, ОпошнянськИй, Львівський, Косовський.

Тривалий час ряд підприємств керамічної промисловості працювали на зовнішній ринок і придбали досвід з випуску продукції високої якості. У цей час в планах українських виробників - поширення внутрішнього ринку, розвиток дилерської мережі в Україні.

Для забезпечення конкурентоспроможною вітчизняною продукцією внутрішнього ринку й для збільшення експорту є передумови: в Україні є потужна сировинна база, висококваліфіковані фахівці, багатовіковий досвід роботи, глибокі національні традиції. Однак необхідно технічне переоснащення багатьох підприємств, зниження енергоємності виробництва. Робота в цьому напрямку проводиться: ряд підприємств закуповує закордонне устаткування (АТ «Дружківський фарфоровий завод»). Український науково-дослідний інститут порцелянової промисловості розробив нові конструкції конвеєрних печей для утельного обпалювання, автоматизовану швидкісну піч для политого обпалювання порожніх виробів. Це дозволило знизити еперговитрати майже на 40 %.

Ряд великих заводів України (Баранівський, Довбишський, Городницький, Полонський) використовують у виробництві порцелянових виробів комплексну керамічну сировину вітчизняних родовищ, що дозволяє знизити собівартість продукції.

На вітчизняний ринок у цей час здійснюється також постачання керамічних виробів з Росії, Англії, Японії, Чехії, Німеччини, Франції, Китаю, Польщі й інших країн, вони становлять конкуренцію продукції українських виробників.

Тому технічне переоснащення керамічної промисловості для підвищення конкурентоспроможності продукції є нагальною потребою.

Кераміку класифікують за характером будови, ступенем спікання (щільності) черепку, видам і різновидам, наявності глазурі.

За характером будови кераміку поділяють на грубу і тонку. Вироби грубої кераміки (гончарні вироби, цегла, черепиця) мають пористий

105

велико-зернистий черепок неоднорідної структури, забарвлений натуральними домішками у жовтувато-коричневі кольори.

Тонкокерамічні вироби відрізняються тонкозернистим білим або світлозабарвленим, спеченим або дрібнопористим черепком однорідної структури.

За ступенем спікання (щільності) черепку розрізняють керамічні вироби щільні, спечені з водопоглинанням менше 5 % - фарфор, тонкокам'яні вироби, напівфарфор; і пористі, з водопоглинанням більше 5 % -фаянс, майоліка, гончарні вироби.

За складом і властивостями керамічні вироби поділяють на типи, види і різновиди. Основними типами кераміки є фарфор, тонкокам'яні вироби, напівфарфор, фаянс, майоліка, гончарна кераміка.

Структура черепку неоднорідна і складається з кристалічної, скловидної

і газової фаз (рис. 1.4.).

Кристалічна фаза виникає при розламанні і перетворенні глинистих речовин та інших компонентів маси. Вона включає кристали муліту, залишки зміненої глинистої речовини, оплавлені зерна кварцу. Кристалічна фаза, і особливо муліт, надають черепку міцність, термічну і хімічну стійкість.

Скловидна фаза виникає за рахунок розплавлення плавнів і частково інших компонентів. Вона з'єднує частки маси, заповнює пори, збільшує щільність черепку; збільшується міцність виробів, але при більшому вмісті викликає крихкість

виробів, знижує їх термостійкість. Скловидна фаза сприяє зменшенню водопоглинання, обумовлює просвічуваність черепку.

Газова фаза (відкриті і замкнуті пори) здійснює негативний вплив на фізико-хімічні властивості виробів: знижує міцність, термічну і хімічну стійкість, викликає водопоглинання і водопроніцаємість черепку.

Різниця між окремими типами кераміки обумовлена специфікою їх внутрішньої структури, тобто складом і співвідношенням окремих фаз, складом і структурою глазурі.

Основними типами кераміки є такі.

Фарфор - тонкокерамічний виріб зі щільним, спеченим, блискучим на зломі черепком білого кольору з голубуватим відтінком. Його поділяють на два види - твердий і м'який.

До складу твердого фарфору входить 50 % глинистих речовин та по 25 % плавнів і матеріалів, що зменшують пластичність глини. В структурі відпаленого при 1380 - 1420 °С черепку кристалічна фаза складає 30-35 %,

Рис. 1.4. Структура черепку керамики

1 - скловидна фаза;

2 - кристали* муліту;

3 - кристали нерозчинного кварцу;

4 – пори

106

скловидна фаза - 40-60 %, газова фаза - 5-7 %. Тому твердий фарфор відрізняється високим ступенем спікання (водопоглинання 0,1 •- 0,2 %), міцністю, термічною і механічною стійкістю. Просвічується при товщині до 2,5 мм, при ударі дає характерний чистий звук. Використовують його при виготовленні посуду і художньо-декоративних виробів.

До твердого фарфору за властивостями близький низькотемпературний фарфор, який містить 41-46 % глинистих речовин і 45-52 % плавнів, що дозволяє знизити температуру обпалювання до 1180 °С. Він характеризується високою міцністю. В тонкому шарі не просвічується, оскільки покривається непрозорою глазур'ю. Використовується такий фарфор переважно для виготовлення посуду, який призначений для підприємств громадського харчування.

М'який фарфор виготовляють декількох різновидів. В Україні виготовляють високопольовошпатовий фарфор, який переважно використовується для виробництва художньо-декоративних виробів. Різновидом м'якого фарфору є кістяний фарфор. Він відрізняється високим вмістом в масі плавнів - 53 % польового шпату і кісткової золи, глинистих речовин - 32 % і кварцових (збіднювачів) - 15 %. Тому його випалюють при 1260 °С; в структурі черепку до 85 % скловидної фази. Черепок дуже тонкий, високої білизни і просвічуваності (до 4 мм). Проте кістяний фарфор має меншу, ніж твердий фарфор, міцність і термостійкість. Використовують його для виготовлення високохудожнього чайного і кофейного посуду, декоративних виробів.

М'який польовошпатовий фарфор призначений переважно для виготовлення художньо-декоративних виробів.

Тонкокам'яні вироби мають спечений білий або забарвлений в сіруваті, голубі, бежеві тони черепок з водопоглинанням 0,5 - 3,0 %. Вони відрізняються збільшеною механічною міцністю і термостійкістю, не просвічують. Використовують у виробництві посуду і художніх виробів, а деякі різновиди -для жаростійкого кухонного посуду.

Напівфарфор - це тонкокерамічний виріб з білим або забарвленим черепком, що не просвічується з водопоглинанням 0,5 - 5 %. З напівфарфору виготовляють посуд різного призначення і художньо-декоративні вироби.

Фаянс являє собою тонкокерамічний вироб з пористим черепком білого кольору з жовтуватим відтінком. Вироби з фаянсу не просвічуються. В Україні виготовляють твердий фаянс з водопоглинанням 9-12 %. Він містить 60-63 % глинистих речовин і лише 5-15 % плавнів. Тому основною фазою черепку, випаленого при 1250 - 1280 °С, є кристалічна. Скловидна фаза (близько 20 % об'єму) розташована між структурними елементами черепку, забезпечуючи їх зв'язок, але не заповнюючи пори. Загальна пористість 26-30 %.

У зв'язку з високою пористістю фаянс завжди глазурують, але і в цьому випадку він схильний до вологого набухання. При ударі фаянс видає глухий звук. Він відрізняється від фарфору більш низькою міцністю і термостійкістю. Зменшена термостійкість фаянсу обумовлена високим термічним розширенням легкоплавкої глазурі і різкою відмінністю його за складом від глинисто-

107

кварцового черепку. Фаянс використовують у виробництві посуду (головним чином, столового) і художніх виробів.

Майоліка - це тонкокерамічні вироби з пористим черепком, що не просвічується, їх поділяють на два види: майолікові вироби з мас на основі білоспалюваної глини та із мас на основі кольорових глин. Водопоглинання майоліки з білим черепком - 12 %, з кольоровим - 16 %. Майоліка має меншу міцність і термостійкість, ніж фаянс, але вона виключно декоративна.

Гончарна кераміка - це грубокерамічні вироби з крупнозернистим пористим природно забарвленим черепком. Виготовляють вироби з гончарних глин з домішками збіднювачів; водопоглинання - 15-16 %; частково або повністю покривають легкоплавкою глазур'ю. З гончарної кераміки виготовляють господарчий посуд і частково декоративні вироби.

За наявністю глазурі керамічні вироби поділяють на глазуровані і неглазуровані. Глазурі розрізняють прозорі і заглушені, безкольорові і кольорові (одно- і багатокольорові), з поверхнею блискучою, матовою, ірригуючою, з малюнком "кракле" тощо.