2.4. Психологія - наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом.

Австрійський лікар Зиґмунд Фрейд (1856-1939), засновник психоаналізу, доводив, що розвиток особистості залежить від задоволення біологічних потреб та інстинктів. На його думку, людиною керують два інстинкти: інстинкт ЖИТТЯ (Ерос) та інстинкт смерті (Танатос).

У структурі особистості він виділяв три складові, три види енергії : Ід (ВОНО-інстинкти), Его (Я - розум, свідомість), Супер-Его (Над – Я - ідеал). Енергія ЕГО регулює, стримує і спрямовує прояви енергій ІД та Супер-Его. Інформація про «не задоволення» Ід та Супер-Его потрапляє зі сфери свідомого у несвідоме. А потім проявляється у вигляді снів і сновидінь, обмовок, творів мистецтва, здатності до творчої діяльності.

Ученням Фройда опанувало чимало його учнів, серед них були ті, хто створив власний напрям, - Альфред Адлер (1870-1937) та Карл Юнг (1875-1961).

К. Юнг назвав свою психологію аналітичною, А. Адлер - індивідуальною.

Першим нововведенням Юнга було поняття «колективне несвідоме». У несвідому психіку індивіда можуть, за Фройдом, увійти явища, витіснені з свідомості. Юнг вважав, що вони ніколи не можуть бути індивідуально надбаними, а є дарами далеких предків. Аналіз дає змогу визначити структуру цього дару, що його творять кілька архетипів: тінь, персона, маска.

Юнг запропонував популярний згодом розподіл людських типів на екстравертів - спрямованих назовні, зосереджених на соціальній активності та інтровертів - спрямованих усередину, зосереджених на власних потягах .

Адлер, виділив як фактор, що впливає на розвиток особистості - відчуття неповноцінності, що пов’язано, зокрема, з тілесними дефектами.

Щоб компенсувати це відчуття, у людини виникає потреба досягти переваги над іншими.

Цікавим є дослідження Адлера про зв'язок між тим чи є дитина єдиною у сімї, чи народжена вона першою, чи другою та тим, які комплекси неповноцінності при цьому виникають, і чого може досягти людина у своєму житті, завдяки цим комплексам.

На противагу психоаналізу та біхевіоризму, виникає ГУМАНІСТИЧНИЙ напрямок у психології. Засновниками його є американські психологи Абрахам Маслоу та Карл Роджерс.

Головним предметом гуманістична психологія вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка здатна любити, співпереживати, дружити, бути турботливою і, при цьому, мати природні відчуття та властивості, й володіти здатністю виробляти навички поведінки.

Людина - істота вільна, здатна вирішувати, обирати шлях власного розвитку. Вона активна, творча істота.

А. Маслоу, один з провідних психологів у галузі дослідження мотивації в США, розробив «ієрархію потреб»::

• фізіологічні потреби - це низькі, керовані органами тіла потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреби в самозахисті).

• потреба в надійності , в безпеці - прагнення в матеріальній надійності, здоров´ї, забезпеченні в старості тощо.

• соціальні потреби( потреби в любові та приналежності). Задоволення цього рівня потреб не є об´єктивне, і його важко описати. Одній людині достатньо небагато контактів з іншими людьми, в іншої потреба в спілкуванні дуже сильна. Кожна людина наділена від природи потребою піклуватися про інших.

• потреба в пошані, усвідомленні власної гідності, потреба в оцінці та визнанні - ідеться про престиж, соціальний успіх.

• потреба в розвитку особистості, у самореалізації, самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.

Маслоу зазначає, що брак благ, незадоволення базових фізіологічних потреб у їжі, відпочинку, безпеці призводить до того, що ці потреби можуть стати для звичайної людини основними («Людина може жити хлібом єдиним, коли не вистачає хліба»). Але якщо базові, первинні потреби задоволено, то в людини можуть виявлятися вищі потреби, метамотивація (потреби в розвитку, пошуку сенсу свого життя тощо).

Багатьом людям властиві так звані «неврози існування», коли людина не розуміє, навіщо живе, і страждає від цього.

Якщо людина прагне зрозуміти СЕНС свого життя, максимально повно реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель особистого саморозвитку.