2.2. Психологія як наука про свідомість

«Психологія душі – філософська психологія» - заклала основи наукової психології. Прийшов час, коли вчені не хотіли приймати все на віру, а потребували конкретних доведень. Для пояснення психічних явищ звернулися до теорії «прихованих субстанцій та властивостей»

У 17 ст., завдяки дослідженням французького вченого Рене Декарта, психологія стала «наукою про СВІДОМІСТЬ». Всі живі організми, на думку Декарта – це «машини, механічні пристрої», які діють завдяки законам фізики, а душа – це не що інше як СВІДОМІСТЬ(прихована властивість). Тіло на відміну від автоматичних систем (машин) – навчається. Тіло впливає на душу, зумовлюючи в ній «пасивні стани» (пристрасті) у вигляді чуттєвих сприймань, емоцій. Душа, володіючи мисленням і волею, впливає на тіло, примушуючи цю «машину» працювати і змінювати свій хід. Декарт намагався пояснити схему дії рефлекторної дуги. Співіснування тіла і свідомості він назвав - психофізичною взаємодією.

В цей час набув поширення метод дослідження в психології – метод інтроспекції (самоспостереження та самоаналіз).

2.3. Психологія як наука про поведінку

І знову виникає сумнів: « А чи не впливає самоспостереження на характер і якість психічного явища, коли людина сконцентровується на аналізі цього явища?». Звичайно, – вплив є. Тому було прийняте рішення вивчати у психології тільки те, що можна безпосередньо спостерігати, фіксувати, конкретно вимірювати та пояснювати. Так психологія стала «наукою про ПОВЕДІНКУ».

У 1879 році німецький вчений Вільгельм Вундт відкрив першу у світі експериментальну лабораторію в місті Лейпцизі. Психологи отримали можливість зустрічатися на наукових конференціях, обмінюватися досвідом та напрацюваннями. Цей рік вважають роком народження психології ЯК САМОСТІЙНОЇ НАКИ, яка вийшла зі складу філософії.

Завдяки експериментам І.Сєченова та І.Павлова, було досліджено рефлекторну природу психіки. З’явилося пояснення безумовних та умовних рефлексів. Аналізуючи схему виникнення умовних рефлексів (сигнал, тимчасовий зв'язок, підкріплення, гальмування, диференціювання, управління та ін.), ми бачимо, що можна пояснювати, передбачати і моделювати поведінку.

Під впливом ідей Павлова та Бехтєрева виникає новий могутній напрям - біхевіоризм, який утвердив поведінку як предмет психології.

«Батьком» біхевіоризму вважають американського психолога Джона Уотсона. Біхевіоризм називали «психологією без психіки». Прибічники цього напрямку намагалися довести, що розвиток особистості залежить від навичок поведінки, життєвого досвіду який набувається методом спроб і помилок. Вони запровадили формулу «стимул – реакція». Згідно цієї формули, на один і той же стимул, у різних людей, повинна виникнути однакова реакція. Отже, виходячи з цього, можна запрограмувати модель поведінки людини, її розвиток. Пізніше необіхевіористи виправили недолік цієї формули. додавши, що реакція може відрізнятися, залежно від знань, досвіду, інтересів, бажання, стану окремих людей.

Звичайно не слід відкидати і впливу соціуму на формування особистості.