І. Психологія як наука

1.1. Вступ

Разом з філософією, соціологією та педагогікою психологія є наукою про людину та її життєдіяльність.

Назва науки пішла від поєднання двох грецьких слів : „псюхе” (душа ) і „логос” (вчення), що означає „наука про душу”. Стара назва науки збереглася, слово „душа” в нашій мові набуло іншого змісту : воно означає психіку людини як продукт діяльності її мозку.

Предметом психології як науки є вивчення закономірностей розвитку і проявів психічних явищ та механізми їх творення.

Явища людської психіки – це внутрішній світ людини в усій його повноті і різноманітності.

1.2. Психічні явища

Психічні процеси Психічні стани та властивості

-піднесеність, -наполегливість,

Пізнавальні Емоційно-вольові -спокій, - рішучість

- схвильованість,

-відчуття, почуття, - байдужість...

-сприймання, воля

-пам’ять,

-мислення,

-уява,

-увага.

Індивідуально-психологічні властивості

• темперамент,

- характер,

- здібності

Іі. Етапи розвитку психології

1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія або життєва психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії (від античності до XIX ст.);

3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст.

1-й та 2-й етапи – розвивається психологія як «наука про душу». Завершується 2-й етап – психологія стає наукою про «свідомість». 3-й етап – психологія це «наука про поведінку», потім – «наука про самосвідомість» та «особистість».

2.1. Психологія як наука про душу

Для міфологічного періоду характерним є поняття – анімізм (від лат. «аніма» - душа, дух). Анімізм — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. Душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Душею невидимою, подібною до повітря, були наділені не тільки люди й тварини, а й рослини, і навіть камені.

Згідно міфологічного уявлення душа мала наперед визначену долю, протистояти якій було марно - це фатум, карма. Тільки Магія, або поклоніння Богам, нібито, допомагали протистояти фатуму. Анімізм це вірування первісних людей, віра в існування духів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Анімізм заклав основи виникнення різних культів та релігій: погребальний культ, культ предків, вірування в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Згодом відбувся перехід від анімізму до гілозоїзму (від грец. «hyle», що означає речовину, матерію і «zoe» - життя), який розглядав увесь світ як універсум, де космос вважали живим. Межі між живим, неживим і психічним не робили. Усе це розглядали як породження єдиної первинної матерії (праматерії). Гілозоїсти: Геракліт, Демокріт, Гіппократ, Анаксагор.

Гілозоїзм дав поштовх для появи філософської течії – матеріальної, та започаткував можливість для накопичення наукових знань.

Основоположником матеріалізму у філософії вважають Демокріта. Він пояснив, що все у світі є матеріальним, найменша часточка будь-якої матерії – атом.

Згідно з поглядами Демокріта, самі боги, - ніщо інше, як сферичні скупчення вогненних атомів. Людина також створена з різного сорту атомів. Найрухоміші з них - атоми вогню. Вони утворюють душу.

Іншої думки були софісти ( «учителі мудрості»). Їх цікавила не природа з її незалежними від людини законами, а сама людина, яку софіст Протагор назвав «мірою всіх речей».

Софісти на перше місце ставили не пошуки природної «матерії» (вогненної, атомної тощо), а мову і мислення, як засіб маніпулювання людьми.

Відповідно до цих поглядів, душа не була кармою, тобто чимось невідворотним, незмінним, керованим законами природи. Адже з допомогою думки і мови можна впливати на своє життя, на взаємини з іншими людьми.

Давньогрецький філософ Сократ радив звернутися до внутрішнього світу людини, її переконань і цінностей, до вміння діяти згідно з розумінням кращого. Сократ довів нероздільність мислення і спілкування (діалогу): «Розум працює коли є діалог». Він був майстром усного спілкування. З кожною людиною, яку зустрічав, розпочинав бесіду, щоб змусити її замислитися над тим, як безтурботно вона вживає слова. Сократа вважають основоположником психотерапії, мета якої - за допомогою слова виявити те, що приховано за покривом свідомості.

Учень Сократа ПЛАТОН став засновником напрямку ідеалізму у філософії. Душа (за Платоном)– ідеальна ідея, яка існує вічно.

При народженні вона вселяється в тіло, починає згадувати все те, що їй довелося споглядати до свого земного народження.

Після смерті тіла – душа покидає його.

Уривок з твору : «Вчення Платона про душу»

Безсмертя душі

Смертна або безсмертна людська душа? Поставити це питання - значить запитати про сенс існування людини. В часи Платона, як і сьогодні, існували дві основні точки зору: «Смерть - це одне з двох: або померти, означає стати нічим ... або, якщо вірити переказам, це якась зміна для душі, її переселення з тутешніх місць в інше місце »(« Апологія Сократа », 40).

Якщо смерть - це кінець всього, то, як говорить Сократ, вона не страшна, бо те, що слідує за нею, подібно до глибокого, міцному сну без сновидінь, коли ніхто і ніщо не турбує людини. Якщо ж душа безсмертна, то смерть є лише переходом з цього світу в якийсь інший світ. Саме цієї ідеї дотримується Платон.

Платонівський міф про візника, який править колісницею, в яку запряжено двох коней: дикий, що рветься йти власним шляхом за всяку ціну, і породистий, благородний, яким можна керувати. Візник символізував розумну частину душі, коні - два типи мотивів: низькі та вищі. Розум має погоджувати ці два мотиви, хоче це і складно через несумісність низьких і благородних потягів.

Узагальнив погляди гілозоїстів, матеріалістів, ідеалістів - Арістотель.

Він пояснював, що духовне і тілесне утворюють нероздільну цілісність.

Душа - це не самостійне єство, а форма, спосіб організації живого тіла. («Душу від тіла відділити не можна»)

Переживає, мислить, вчиться не душа, а цілісний організм. «Сказати, що душа гнівається, - писав філософ, - рівнозначне тому, начебто хтось сказав, що душа шиє або споруджує будинок».

Арістотель звернув увагу, що кожна людина під час перетворення з немовляти на зрілу істоту, розвивається та удосконалюється в процесі діяльності. При цьому душа теж виконує певні функції на всіх етапах розвитку людини: : а) вегетативна (вона є і в рослин); б) чуттєво-рухова (у тварин і людини); в) розумна (властива тільки людині). Функції душі ставали рівнями її розвитку.

----------------------------------------********************

Поступово накопичувалася інформація в галузі природознавства, медицини, анатомії, філософії. Ці знання дали змогу вченим по-новому підійти до розуміння поняття - «Душа».

Арабський лікар Авіцена (Ібн-Сіна) (980-1036) спробував пояснити, що духовне життя, психіка людини і її фізіологія тісно взаємопов’язані. Він досліджував взаємовплив фізичного і психічного здоров’я людини.