4. Вимоги до капіталу міжнародного банку з урахуванням факторів ризику. Базельська угода

Перші вимоги до капіталу почали пред'являтися в 1950—1960-ті роки минулого століття з метою забезпечення гарантії платоспромож­ності банку та захисту його вкладників. Банківська криза 30-х років минулого століття загострила суперечність між власним капіталом та рівнем активів, через що в банківському менеджменті виник підхід до визначення активів з урахуванням ризику, який базувався на розра­хунку співвідношення банківського капіталу та банківських активів.

У 1981 р. американські органи контролю над банківською діяль­ністю розробили систему мінімальних коефіцієнтів, які визначали співвідношення капіталу та активів. У 1983 р. набув чинності Закон про контроль за міжнародним кредитуванням. Згідно з цим Законом, органи контролю за банківською діяльністю отримали право контр­олювати встановлені вимоги до капіталу.

Як уже зазначалося, період 1980—1990 років минулого століття знаменувався загостренням боргової кризи, посиленням дестабі­лізуючих факторів на світових фінансових ринках та загостренням конкуренції в банківському секторі. Тому виникла необхідність уста­новлення вищих стандартів достатності основного капіталу з ураху­ванням факторів ризику. Так, у 1986 р. органи контролю над банків­ською діяльністю почали спільні дії в цьому напрямі з Банком Англії, а в березні 1987 р. Федеральна резервна система та Банк Англії вису­нули вимоги до капіталу на підставі врахування ризиків. У 1987 р. до цих вимог були внесені зміни з урахуванням пропозицій ще кількох розвинутих держав, зокрема Японії, а в 1988 р. проголошена Базель­ська угода. Усі постанови цієї Угоди стосувалися тільки багатонаціо­нальних банків багатьох країн світу [18, с. 300—301].

Комітет із банківського нагляду та регулювання називається Базельським комітетом. Цей комітет було створено у 1974 р. Він вклю­чає представників центральних банків і комітетів із нагляду країн ве ликої десятки — Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Об'єднаного Королівства, Сполучених Штатів і Люксембургу. Комітет засідає в Банку міжнародних розра­хунків у Базелі (Швейцарія).

До найвагоміших документів, які були прийняті Базельським ко­мітетом під егідою Банку міжнародних розрахунків, належать:

1. Базельський конкордат: принципи нагляду за підрозділами іно­земних банків, які визначили узгоджені принципи взаємовідносин міжнародних банків з центральними банками приймаючих країн.

2. Базельська угода з капіталу, яка передбачає міжнародне збли­ження виміру капіталу та стандартів капіталу і рекомендує склад власного капіталу банків не менше 8 % їхніх активів.

3. Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які стали відповіддю міжнародного співтовариства на загрози банківської кри­зи наприкінці XX ст.

Основним документом цього комітету є Базельська угода, яка сто­сується зближення систем банківського регулювання щодо вимірюван­ня капіталу і стандартів, які поширюються на капітал. Даний документ є підсумком роботи комітету впродовж кількох років. Після публікації пропозицій комітету в грудні 1987 р. у країнах, що ввійшли до групи О-10, почалися активні консультації з фахівцями; крім того, ці пропо­зиції були направлені наглядовим відомствам багатьох країн світу для розгляду. Результатом цих консультацій стали зміни, внесені в почат­кові пропозиції. Опублікований текст угоди є декларацією комітету, узгодженою між усіма його членами. Документ стосується деталей по­рядку вимірювання достатності власного капіталу і мінімального рівня вимог, яких повинні дотримуватися національні служби банківського нагляду країн, що є членами комітету. З цими вимогами і порядком по­годилися також керівники центральних банків групи з 10 країн.

Робота комітету зі зближення систем банківського регулювання спрямована на досягнення двох фундаментальних цілей:

1. створення нової системи міжнародного банківського регулю­вання, яка повинна сприяти зміцненню і стабілізації міжнародної банківської системи;

2. створена система має бути чесною і високозлагодженою, що дає змогу застосовувати її банкам різних країн і знижувати рівень конкурентної нерівності, яка існує серед міжнародних банків.

Між комітетом у Базелі і повноважними органами ЄС у Брюссе­лі постійно ведуться переговори щодо введення єдиного коефіцієнта платоспроможності для кредитних інституцій Співтовариства. Метою цих переговорів є досягнення максимальної відповідності базельських положень положенням, які впроваджуються в країнах Співтовариства. Комітет сподівається і чекає, що така відповідність може бути досягнута, хоча слід зазначити, що правила ЄС, які розробля­ються, стосуються переважно кредитних установ, а робота Комітету орієнтована більше на банки, що здійснюють міжнародні операції.

Розробляючи деякі положення документа, комітет намагався сфор­мулювати сукупність концептуально надійних принципів і водночас не залишити без належної уваги особливості існуючих систем бан­ківського обліку і нагляду в країнах-членах. Комітет вважає, що ця мета досягнута. Положення документа відображають перехідний ха­рактер нинішнього періоду і дає змогу відобразити існуючі в різних країнах специфічні обставини через гнучкі модифікації тексту, які з часом можна буде привести до єдиного зразка.

Угоджені положення визначають мінімальний рівень необхідного капіталу для банків, що активно проводять міжнародні операції, але національні органи регулювання мають право встановлювати більш високі рівні.

Достатність капіталу є одним із чинників, що потребують урахуван­ня при оцінюванні міцності фінансового стану банку оцінки капіталу насамперед у зв'язку з кредитним ризиком. Але й інші ризики, у тому числі ризики, пов'язані з процентними ставками й інвестиціями в цінні папери, контролери повинні брати до уваги при оцінюванні достатнос­ті власного капіталу в цілому. Комісія аналізує різні підходи у зв'язку з такими ризиками. Наприклад, зіставлення капіталу та активів, оскіль­ки багато що залежить від якості активів і від рівня резервів, які може дозволити створити банк. Визнаючи тісний зв'язок між капіталом і ре­зервами, комітет продовжить контроль за політикою банків у країнах-членах у сфері підтримання необхідних резервів і прагнутиме зближу­вати їхні позиції в цій, як і в інших, важливих сферах регулювання.

Відмінності між країнами у сфері податкової політики і в облі­ку даних для визначення податків на певні класи резервів для по­криття «поганих» боргів і капітальних резервів, які формуються з чистого прибутку, можуть певною мірою ускладнювати порівняння міжнародних банків за показником реальної або уявної достатності власного капіталу. Зближення режимів оподаткування хоча й бажана мета, але вона перебуває поза компетенцією комітету, і тому пробле­ми оподаткування тут не розглядаються. Проте комітет тримає в полі свого зору питання оподаткування й обліку тією мірою, якою вони впливають на зіставність даних різних банківських систем стосовно підходів до оцінювання достатності власного капіталу.

Комітет вважає, що головною складовою капіталу, якій потрібно приділити особливу увагу, є власний капітал, у тому числі опублікова­ні резерви. Одночасно він є і єдиним загальним для банківських сис тем усіх країн елементом, який повністю відображається в опублікова­них звітах та служить основою для формування майже всіх ринкових оцінок про достатність капітальної бази. Одночасно власний капітал робить вирішальний вплив на маржу прибутку і конкурентоспромож­ність банку. Звідси зрозуміло, чому значну увагу комітет надає саме поступовому підвищенню якості та обсягу сумарних капітальних ре­сурсів, що перебувають у розпорядженні найбільших банків.

Отже, оскільки основною метою міжнародного банківського бізне­су є високоякісне обслуговування з низьким рівнем витрат, великого значення набуває ефективність роботи банку з погляду вимог ринку. У цьому зв'язку банк повинен обирати стратегії, які б дозволяли ме­неджменту відповідати на поточні ризики й адаптуватися до нових. Стратегії ризик-менеджменту повинні включати три основні елемен­ти: а) оцінювання ризику, б) установлення обмежень експозиції на ризик, в) моніторинг ризику. Основними завданнями міжнародного банківського менеджменту є визначення джерел, якості та стійкості банківських доходів, достатності ліквідності та адекватності власного капіталу. Наприклад, аналіз прибутків дозволить оцінити ефективність управління та можливість банку успішно конкурувати на ринку, а та­кож оцінити вплив макрофінансової політики на міжнародний банк.