35

Тема Міжнародна банківська справа та міжнародний кредитний ринок

1. Передумови виникнення та розвиток міжнародної діяльності банків

2. Міжнародний кредитний ринок

3. Транснаціональні банки як основні суб 'єкти міжнародної банківської справи

4. Вимоги до капіталу міжнародного банку з урахуванням факторів ризику. Базельська угода

5. Сучасні тенденції розвитку та ризики банківської справи

1. Передумови виникнення та розвиток міжнародної діяльності банків

Головною тенденцією розвитку світової економіки сьогодення є швидкий розвиток світових фінансових ринків та виникнення новіт­ніх фінансових інструментів, котрі, у свою чергу, впливають на ди­намічний розвиток банківської справи. Банківська справа нині є високо динамічною діяльністю, яка убирає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масової інформації як результат функціонування валют­ного, грошового та фондового ринків. Основною рисою розвитку бан­ківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають між­народні банки. Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух по­токів існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжнародних ринках.

Міжнародна банківська справа — система методів та підходів до організації й управління банківськими операціями, що здійснюються У міжнародному економічному та правовому середовищі. Це управ­ління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійсню­ють міжнародні операції, є її суб'єктами.

Початок інтернаціоналізації діяльності окремих банківських уста­нов збігається з періодом золотого стандарту, який забезпечував ста­більність та конвертованість валют. Цей період характеризується та­кож відсутністю спеціального оподаткування фінансових операцій, що сприяло міжнародному руху капіталів та пояснює появу перших транснаціональних компаній і перших банків з іноземними філіям] Наприклад, французькі банки розвили першу закордонну мереж протягом п'яти десятиліть на передодні Першої світової війни. Він сконцентрували свої зусилля на організації фінансування міжнародної торгівлі в країнах Європи та колоніях французької імперії. Ці міжнародну діяльність припинила криза міжвоєнного періоду.

Перша світова війна та подальша криза 30-х років, крах золотого стандарту та нестабільність валютних курсів, упровадження протекціоністської політики стали суттєвими перешкодами для міжнародного руху капіталів і відповідно для розвитку міжнародних банків.

До кінця 50-х років XX ст. міжнародний рух капіталів залишався обмеженим як реакція на події Другої світової війни, а також збереження рестрикційних заходів з боку національних економік країн.

На початку 60-х років з переходом світової економіки в новий стан відносної рівноваги, що було обумовлено піднесенням європейської та японської економік і поступовою втратою лідируючих позиції США на світовій арені, а також поверненням до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн, міжнародний банківський бізнес набув нового розвитку. На початку 60-х років в Англії функціонувала вже значна мережа зарубіжних банківських відділень основними завданнями яких були такі:

• задоволення потреб зарубіжних філій корпоративних клієнтів своєї країни;

• взяття участі в операціях на валютному ринку;

• участь в операціях на стерлінговому ринку.

У 1960 р. тільки вісім американських банків мали відділення в ін­ших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд дол. Нині понад 100 американських банків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд дол.

Швидкий розвиток міжнародного банківського бізнесу в 60-х ро­ках був обумовлений виникненням та обслуговуванням євроринків. У післявоєнний період європейська економіка завершила своє віднов­лення та продовжувала активно розвиватися. Національні заощадження та інвестиції виявлялися недостатніми для покриття потреб у фінансу­ванні державних видатків та витрат приватного бізнесу. Таким чином, Європа стикнулася з проблемою дефіциту американських доларів. По­трібно було вести пошук нових джерел фінансування, які б замінили ко­шти за програмою плану Маршалла. Крім того, США з метою захисту національної валюти запровадили низку регулюючих заходів, що погір­шило проходження американських зовнішніх платежів. Зокрема, правило Q, яке визначало максимально можливий розмір процентної ставки за депозитами американських банків. Європейські банки на відміну від американських перебували в кращих конкурентних умовах. Перші могли запропонувати вкладникам вищу депозитну ставку, що разом з іншими факторами в підсумку сприяло переливу капіталу з Америки в Європу.

Отже, розвиток зовнішнього економічного середовища підштов­хував банківські установи до розвитку таких напрямів діяльності, як конвертація валют, залучення депозитів та надання кредитів в інозем­ній валюті, проведення міжнародних платежів тощо. Хоча ці напрями діяльності не були принципово новими, однак саме починаючи з 50-х років каталізатором міжнародної активності банків стало зростання міжнародної торгівлі, повернення до конвертованості валют промис­лово розвинутих країн, істотне зростання валютних ринків.

Кінець 70—80-х років — наступний період розвитку світової економіки та міжнародної банківської діяльності. Він характеризу­ється дерегламентацією американських ринків, спрямованих на під­вищення їх конкурентоспроможності порівняно з європейськими ринками. З метою попередження можливих конкурентних переваг Америки європейські фінансові центри розпочали новий етап лібе­ралізації власних фінансових ринків. Запроваджені заходи, з одного боку, сприяли наближенню фінансових послуг банківських установ до потреб клієнтів, а з іншого — загострили конкуренцію та змусили банки шукати нові форми ринкової експансії.

80—90-ті роки минулого століття знаменуються тим, що відповід­дю на загострення конкуренції стала поява низки фінансових іннова­цій, які кардинально змінили світову фінансову систему та вивели її на принципово новий рівень. Такими новаціями стали: поява ринку ф'ючерсів та ринку опціонів, розвиток офшорного бізнесу. Отже, з початку 80-х років фінансові ринки набули світових масштабів. Унаслідок вза­ємопроникнення та взаємозалежності західних економік національні фінансові ринки вже не могли залишатися відокремленими. Прогрес у техніці, передаванні та обробленні інформації, дерегулювання та лібе­ралізація валютного обміну поступово забезпечили інтернаціоналіза­цію національних ринків промислово розвинутих країн.

У кінці XX ст. — на початку нового тисячоліття відбувається про­цес глобалізації фінансових ринків, який полягає в посиленні їхньої ролі ^в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникнен­ням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджмен­ту. Наприклад, 9 вересня 2002 р. на світовому валютному ринку була введена глобальна система міжбанківських розрахунків. Центральна роль у цій новітній системі приділяється спеціально створеному в Нью- Йорку банку «безперервно пов'язаних розрахунків», співзасновниками якого стали 36 провідних банків світу. Новий центр розрахунків на пряму пов'язаний із сімома центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центральним банком, Токіо та Банком Англії. Така система до п'яти годин скоротила час зг розрахунками за операціями купівлі-продажу валюти. Вона також змі­нила традиційну схему торгівлі валютою на світовому ринку, за якою всі розрахункові операції за угодами з валютою іншої країни вимагало­ся майже два дні за посередництва банку-кореспондента.

Отже, основними чинниками зростання ролі міжнародного бан­ківського менеджменту на світових фінансових ринках є:

1. швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років; розвиток євроринку.

Ситуація на фінансових ринках постійно змінюється: відбувають­ся зміни в конкурентному середовищі, в умовах та формах фінансу­вання, ринковій кон'юнктурі окремої галузі або в країні загалом та в міжнародних економічних відносинах.

Тому міжнародний менеджер банку, котрий приймає рішення, по­винен орієнтуватися в особливостях як міжнародних економічних відносин, так і міжнародного валютно-фінансового середовища, в якому працює міжнародний банк. Він повинен уявляти, як це середовище впливає на процес прийняття рішень у банку, робити прогноз розвитку політики банку залежно від подій, які відбуваються.

Основними факторами, які впливають на процес прийняття рішень міжнародним менеджером банку, є:

1. Різноманітність валют.

2. Валютний ризик.

3. Політичний ризик.

4. Різноманітність економічних та юридичних систем.

5. Функціонування ринку євровалюти.

6. Роль державних органів у регулюванні міжнародної банківської справи.

7. Зростання інновацій на фінансових ринках. Розглянемо кожен із перелічених факторів.

1. Як відомо, національні грошові одиниці, що опосередковують між­народні економічні відносини, називаються валютою. У більш широкому значенні під валютою розуміють банкноти, монети, які є законними платіжними засобами на території певної держави, а також вимоги, які виражаються у валюті у вигляді банківських вкладів, векселів та чеків, фінансовий менеджер має справу з багатьма валютами держав, куди здійснюється експорт або імпорт товарів та послуг, де працюють зару­біжні відділення, філії, дочірні компанії. Потоки готівки, які надходять до центрального офісу банку з різних держав, виражаються в різних валютах. Тому аналіз обмінних курсів валют, а також вплив коливань вартості валют мають бути включені до фінансового аналізу банку.

Поряд з національними грошовими одиницями на міжнародно­му фінансовому ринку використовуються грошові одиниці, які еміту­ються міжнародними організаціями.

2. При здійсненні операцій, які пов'язані з кількома валютами, банку необхідно знати вартість обміну валют — валютний курс, який змінюється в часі, що ускладнює процес прийняття рішень.

Валютний курс може бути фіксованим, або плаваючим. Фіксова­ний валютний курс передбачає прив'язку національної валютної оди­ниці до іншої валюти або до певної комбінації валют.

Як в умовах вільного плавання валют, так і при режимі фіксовано­го валютного курсу існує валютно-курсовий ризик усіх операцій, що

їх здійснює банк.

Валютно-курсовий ризик — це ймовірність збитків або недоотримання прибутку відносно планових величин, які пов'язані з коливан­ням валютного курсу.

Валютно-курсовий ризик може відбиватися на нетто-вартості бан­ку як позитивно, так і негативно. Він є основним параметром, що враховується менеджером при прийнятті фінансових рішень.

Потоки грошової готівки, які генеруються філіями та дочірніми компаніями головного банку, мають бути конвертовані у валюту кра­їни походження материнського банку, отже, на них також впливають зміни валютних курсів.

Валютний ризик діє і за твердої фіксації валютного курсу. Зміни в економічному становищі країни у світі, політичні зміни ведуть до необхідності офіційних змін валютного курсу в бік його збільшен­ня (ревальвація) або його зменшення (девальвація). Ці зміни можуть суттєво вплинути на банк, який здійснює обслуговування експортних та імпортних операцій.

Фінансовий менеджер повинен уміти ідентифікувати валютні ризики, які виникли, прогнозувати їх ступінь та обирати правильну стратегію хеджування.

3. Політичний ризик пов'язаний з будь-якими діями уряду кращі, яка приймає, що можуть зменшити вартість інвестицій компанії.

- Наприклад, підвищення податків, валютний контроль або контроль за репатріацією прибутку, обмеження на зміни цін та процентні став­ки. Політичний ризик залежить від країни та прямо включається в будь-який фінансовий аналіз.

4. Кожна країна має свої неповторні політичні та економічні ін­ституції. Інституційні відмінності між країнами можуть створювати певні труднощі при координації операцій дочірніх компаній по всьо­му світу. Так, розбіжності в податковому законодавстві між країнами можуть призвести до того, що економічна угода матиме неоднакові економічні результати після сплати податків залежно від того, де ця угода відбулася. Наприклад, податковий тиск як засіб економічних обмежень, які створюються шляхом відрахування коштів на сплату податків, у зарубіжних країнах варіюється від 52 % у Швеції, ЗО % в США, Туреччині та Японії до 5 % у Непалі.

Податки стягуються як у країні, що є джерелом капіталу, так і в країні, котра отримує платіж. При цьому чистий ефект податкообкладання залежить від того, податкові органи якої країни стягують податки першими і як реагують податкові органи другої країни на цей факт. За загальним правилом, першим податок стягується в країні-реципієнті.

Розбіжності в юридичних системах країн, які приймають (напри­клад, система загального права в Англії та Громадянський кодекс у Франції), передбачають різне тлумачення багатьох дій, починаючи з записів про укладення контракту до ролі, яку відіграє суд у вирішенні конфліктів.