1. Барабаш м.П.

   Подолання соціально-економічної скрути в Україні неможливе без відродження високорентабельного сільського господарства. Необхідність державних програм розвитку АПК у цей кризовий період просто очевидна.

   Найбільший прорахунок в аграрній політиці, що згубно вплинув на економіку сільського господарства, це руйнування фінансово-кредитної системи. Банківська система, що існує нині, просто паразитує на аграрному секторі, вірніше на його обслуговуванні у сфері забезпечення всіма матеріально-технічними ресурсами.

   Збільшення диспаритету цін на необхідні ресурси та сільськогосподарську продукцію, що за останні роки зріс у чотири рази, та непомірні банківські кредитні ставки безжалісно довели сільськогосподарські підприємства до банкрутства і тим самим зруйнували ту єдину галузь, яка могла б дати поштовх до відродження всієї економіки, оскільки більшість промислових підприємств вже давно не працює.

   Наступним пріоритетом у відродженні сільського господарства повинна стати агрохімічна наука та сучасні технології вирощування, тобто збільшення застосування органічних, мінеральних добрив, меліорантів та ефективне використання засобів захисту. Це проблема номер один. Світовий досвід беззаперечно стверджує, що 40% прибавки врожаю всі розвинуті країни отримують від їх застосування. Тому при сучасному кризовому становищі в сільському господарстві просто вкрай необхідна цільова державна програма розвитку вітчизняної хімічної промисловості, особливо виробництва фосфорних добрив (сировинна база для виробництва азотних та калійних добрив в Україні є) та засобів захисту, які на 97% - імпортні.

   У зв'язку з дефіцитом обігових коштів, добрив та пестицидів застосування мінеральних добрив за останнє десятиріччя зменшилось у десять разів, пестицидів – у п'ятнадцять, хімічних меліорантів – більш ніж у сорок разів.

   Від розробки та реалізації раціональної програми розвитку сільського господарства з подальшим завершенням розпочатого його реформування значною мірою залежить вихід України з кризового стану і підвищення ефективності всіх галузей народного господарства країни. Відродження села, його зруйнованої соціальної сфери це відродження незалежної, процвітаючої України.

   Прикро, що на даний час не використовується величезний вітчизняний науково-технічний потенціал досліджень в галузі агрохімії, генетики та інтенсивних технологій, і, на жаль, на рівні уряду в умовах економічної кризи знаходять підтримку шкідливі ідеї використання зарубіжної техніки і технологій, які потребують великих валютних витрат і економічно недоцільні в подібній кризовій ситуації.

   У зв'язку з цим вважаємо, що зволікання з реформуванням застарілої системи управління сільським господарством та зміною існуючої фінансово-кредитної системи вже давно заклало базу для кризи і в останні роки призвело до того, що майже 95% сільськогосподарських підприємств стали банкрутами.

   Складність і різноманітність тих чи інших процесів в економіці аграрного виробництва пов'язано з небажанням чи невмінням владних структур сільськогосподарського виробництва проводити реформи. Їх небажання грунтується, як правило, на раніше існуючій можливості приховування перетікання грошей бюджетного та інших позабюджетних фондів через різні сільськогосподарські підприємства, що як ширма використовувались не для організації виробництва і отримання прибутку для всіх, а були спрямовані переважно на пошук ренти обмеженій групі людей. Це перешкоджає ходу реформування та формуванню передумов для створення сильного дійсного власника на селі і лише легалізувало тіньовий сектор, тим самим стрімко наблизивши простих селян до економічного провалля.

   Аграрна реформа тому й пробуксовує, що керівники–виконавці не зацікавлені у демократизації суспільства. Одні з них вимушені тихо саботувати, інші – наспіх "перелицьовуються" під фермерів. Це не данина моді, а просто життя змушує їх пристосовуватись. Немає прозорості – немає й руху реформ.

   Стратегія і тактика реформ стосовно подальшого розвитку АПК повинна концентруватися на трьох напрямках: формуванні дійсного господаря-власника; створенні сприятливого фінансово-кредитного середовища; розвитку пріоритетних галузей та активному пошуку і мобілізації внутрішніх резервів зростання обсягів виробництва.

   Для реалізації вищезазначеної стратегії і тактики реформування необхідно провести адміністративну реформу.

2. Козаченко л.П.

Два роки тому в Україні було створено Українську аграрну конфедерацію, в яку увійшли на сьогоднішній день одинадцять найбільших громадських організацій, таких, як Селянська спілка, Асоціація аграрників і приватних землевласників, Українська зернова асоціація, Асоціація захисту рослин, Асоціація переробників зерна, Союз аграрної молоді і т. ін., тобто всі найбільші на сьогоднішній день громадські структури, які мали загальнодержавний статус. Протягом двох-трьох місяців відповідні структури будуть сформовані в кожній області. Користуючись нагодою, я хотів би попросити заступників голів облдержадміністрацій, посприяти цьому процесу, котрий допоможе нам у вирішенні багатьох проблем, які на сьогодні мають місце. Я поділяю точку зору тих, хто тут виступав, і хто хоче, щоб сільське господарство було розвинутим, провідним у нашій державі, щоб воно вивело нашу економіку з тієї скрути, в якій ми опинились, бо інша галузь не виведе. Ми не маємо сьогодні підстав говорити, що за рахунок електроніки, чи літакобудування, чи вугільної промисловості зможемо вийти в число найрозвиненіших держав світу. Ніхто не може так сказати ні серед науковців, ні серед політиків.

А от за рахунок сільського господарства це можна зробити. І ми до цього йдемо. Ми кажемо, що любимо сільське господарство, що це провідна галузь, але до цього ми не займалися ним як слід. Можна говорити, що комерсанти винні або голови КСП. Можливо, і ті, і інші, а відповідає за це все державна політика. Якби вона була правильна, то у нас не було б таких наслідків. На жаль, до сьогоднішнього дня, за вісім років у нас не було у державі концепції побудови того, що ми хочемо мати, середовища, яке ми хочемо сформувати.

Попередні програми розвитку сільського господарства, в основному, були побудовані за таким принципом: один казав, що на кожного чоловіка по п’ятдесят яєць повинно бути, а інший ‑ по сімдесят п’ять. Той казав по півтонни зерна треба, а той – по тонні. І, відповідно, на ту тонну зерна стільки-то мінеральних добрив і всього іншого. І так всі програми. І ось вперше заговорили про те, що треба затвердити концепцію формування середовища, в якому сільське господарство буде розвиватись по висхідній лінії. У цій концепції має бути чітко визначено місце держави, що вона повинна робити, яким повинен бути сформований ринок, а потім, після затвердження концепції, можна під неї приймати закони. Їх, очевидно, буде понад сто, тих, що нам не вистачає. Тільки по самій земельній проблемі треба прийняти, принаймні, півтора десятка законів або доповнень до законів.

Отже, дійсно, як пан Сохань казав, ми лише вважаємо, що реально почали реформувати. А ми ще не почали, тільки розпочнемо. До указу Президента ми не готові були. Указ дав право змінити суб’єкта господарювання, тобто знайти ефективного власника. Так, ми йдемо по цьому шляху. Приватні господарства, в основному, очолили голови КСП. А хто міг очолити? Ніхто, крім них. Ми виходимо з реальних умов. Можна критикувати, що, ніби хто не міг працювати, той і очолив. Але іншого ж немає. І не може бути, власник, керівник повинен бути сформований. Буде ще друге коло, третє, будуть суб’єкти змінюватись. Через два-три роки з’явиться той, хто буде ефективно працювати. А на сьогоднішній день, принаймні половина з тих людей, що очолили господарства, люди, гідні це робити. Кращих немає і не буде найближчі два-три роки.

На сьогодні основне питання – фінансова підтримка сільського господарства. Без неї ми не зможемо йти далі, навіть якщо буде прийнято відповідну концепцію. Про що сьогодні говорять? Радники, німецькі й інші, кажуть, що їм заважає організувати фінансову підтримку втручання держави, те, що держава постачала ресурси. А це все неправильно. Чому банк має кредитувати виробництво, яке збиткове і ніколи не буде рентабельним? Чи може банк чи будь-який постачальник ресурсів кредитувати виробництво, яке не застраховане від природної стихії? Не може, і про це ніде нічого не сказано. Ми зробили прості підрахунки: сорок відсотків ріллі, яку маємо на сьогодні, не можуть забезпечити рентабельне ведення сільського господарства навіть при залученні найсучасніших технологій, таких як мінеральні добрива, пестициди, новітня техніка, агротехнологія. На 40 відсотках ми підрахували, що для 15 відсотків ще можна повернути рентабельність, а решті 25 – взагалі неможливо, бо такі умови в тих регіонах склалися. І сьогодні треба вирішити питання: або взагалі їх вилучити з обігу, бо я, приміром, ніколи не буду кредитувати там, де знаю, що нічого не буде, або ж держава повинна здійснювати політику дотування. А на ті 15 відсотків, де можна відновити родючість, нехай міжнародні організації, наприклад Міжнародний валютний фонд, дасть цільові кошти – не на дотування бюджету взагалі, а на цю конкретну програму, то через два-три роки там буде рентабельне виробництво.

Тепер щодо страхування від природних ризиків. Сьогодні жодна страхова компанія не може дати страховий поліс навіть тому господарству, яке може рентабельно працювати. Є окремі випадки, але треба державі це продумати.

На закінчення, хочу сказати, що зараз і парламент, і Президент багато працюють в напрямку реформування, і ми всі разом повинні внести свій вклад і зробити так, щоб ми стали свідками відродження сільського господарства.

Результати роботи груп