Народження неокласичної економіки як науки про ринкові системи

Приблизно в середині 19 ст. інтегральна “політична економія” розділилася на два великих табори. Одна група зосередилася на ширшій соціальній проблематиці та включала в свій розляд суспільні інститути, соціальну структуру та системи цінностей, зокрема стосунки між класами. Цей табір включав Карла Маркса та інших суспільних реформаторів, а також частину класичних економістів, таких як Джон Стюарт Міль. З часом цей науковий напрямок став маргінальним, поступившись натиску більш вузької дисципліни – економічної теорії, представленої новою неокласичною школою.

Неокласична економічна теорія склалася близько 1870 р. й визначила засади домінуючого на сьогодні економічного світогляду. В низці своїх засадничих положень вона принципово відрізняється від класичної школи, яка передувала їй.

1) Відкинула трудову теорію вартості. Вартість товара більше не розглядалася як залежна від праці, витраченої на його виробництво, але визначається його дефіцитністю. Вартість прирівнюється до ціни, що визначається ринковою взаємодією попиту та пропозиції.

2) Відсунула на другий план питання довгострокового зростання економіки та сфокусувалася на маржиналістському аналізі – вивченні зв’язку між малими змінами в цінах та обсягах товарів, оскільки економічна діяльність розвивається за рахунок невеликих поступових змін. (Зазначимо, що такий підхід дозволив максимально математизувати економічну теорію.)

3) На відміну від класичної економіки, що мала тісний зв’язок з проблематикою моральної філософії, неокласична економіка прагнула стати ціннісно нейтральною, тобто вільною від оцінок в системі людських цінностей. Претедуючи на статус наукового заняття/ дисципліни неокласична економіка прагнула сформулювати закони для опису економічної діяльності. Люди розглядалися у вузькому баченні як раціональні егоїстичні суб’єкти, які передусім намагаються задовольнити свої бажання і прагнучи цього несвідомо покращують суспільний доборобут. При цьому в економічній діяльності відсутній етичний чи моральний вимір.

Економічна активність на конкурентному ринку з часом призводить до рівноважного стану, який забезпечує максимальну ефективність розміщення ресурсів, що називається оптімумом Парето (італійський математик-економіст 19 ст.). В цій елегантній теорії припускається, що всі ринкові гравці мають ідеальну інформацію, вони вільні від інших обмежень й мотивовані виключно прагненням максимального задоволення свої бажань та потреб. Окрім властиво ринкових інститутів, відсутні будь-які суспільні інститути та нехтується роль, яку вони відіграють в соціалізації та приборканні/стримуванні поведінки людей.

Неокласична економічна теорія прагнула стати наукою, взірцем якої була фізика Ньютона. [Фізика, безумовний науковий лідер 19 ст., була локомотивом індустріалізації й дозволяла зрозуміти навіть космос (небесна механіка). Чи був альтернативний орієнтир? Теоретично кажучи, так: еволюційна біологія Чарльза Дарвіна – книга “Походження видів” вийшла у 1859 р. Еволюційна теорія природного відбору по своєму довела свою потугу, як і небесна механіка Ньютона.] Класичні економісти вважали, що зростання економіки в подальшому приречено на зупинку. Вони також розуміли, що формування економічних систем залежить від випадковостей: від історії та обставин життя конкретних людських спільнот. Однак неокласичні економісти, наслідуючи ньютонівську фізику, ігнорували роль випадку й обставин та прийняли суто детерміністський світогляд. Фундаментальним методологічним наслідком цього стало, по-перше, прагнення математичної строгості, а по-друге, тенденція до абстрагування від реального світу.

Крім того, наприкінці 19 ст. закріпилася тенденція до спеціалізації та професіоналізації науки. Набула поширення “редукціоністська” парадигма, яка припускає, що світ можна розділити на відносно ізольовані сфери, які можна дослідити та зрозуміти самі по собі, а згодом зібрати докупи, щоб побачити загальну картину. Зважаючи на дедалі більше ускладнення науки, на той час це була корисна ідея, яка дозволяла розділити сфери дослідження, більш інтенсивно вивчати вужчі проблеми та упорядкувати роботу дедалі зростаючої кількості науковців. Тому дисциплінарна структура науки здавалася цілком логічною та корисною. Водночас, це призвело до скорочення міждисциплінарних комунікацій, та тенденції до вироблення окремими дисциплінами значних термінологічних, методологічних і навіть світоглядних відмінностей.

В сфері економічної теорії це призвело до випадання природних ресурсів (або землі) з класичної тріади факторів виробництва – землі, праці та капіталу, та зростаючої ізоляції економічної теорії від природничих наук. На це також суттєво вплинула індустріалізація західного суспільства, що звела до мінімуму роль землевласників й висувала на передній план промисловий капітал. Обмеженнями щодо земельних ресурсів можна було знехтувати, а інші природні ресурси не вважалися принципово обмеженими через відкриття нових родовищ та видів сировини (технологічний оптимізм).