Б. Гаврилишин. Залишаюся українцем
.pdf
ББК 65г Г12
Професор Богдан Гаврилишин — один із відомих у світі вчених, радників і консультантів з питань управління та міжнародних відносин. До його думки дослухалися політики й економісти багатьох країн. Він змінив кілька професій, набувши багатого практичного досвіду з функціонування різноманітних організацій, а також з аналізу ефективності суспільств. Серед найяскравіших прогнозів розвитку різних націй-держав — його передбачення про розпад СРСР більш ніж за 10 років до події.
У цій книжці Богдан Гаврилишин розповідає про свій цікавий і надзвичайно насичений життєвий шлях, перед читачем постають впливові особистості й важливі події, активним учасником яких був автор.
Серія
“Українці у світовій цивілізації”
заснована в 2001 році
Ідея і упорядкування серії
Лариси КОПАНЬ
Автор висловлює вдячність
Марії ЗУБРИЦЬКІЙ та Ірині НОВІЦЬКІЙ
за допомогу в підготовці цього видання
ISBN 966-7671-96-8 (серія) ISBN 978-966-2171-98-3
©Гаврилишин Б. Д., 2011
©Гузар Л., передмова, 2011
©Івшина Л. О., післямова, 2011
©Міщук Л. В., художнє оформлення, 2011
©Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2011
ЗМІСТ
Любомир ГУЗАР. Слово до читачів ........................................................................ |
7 |
|
|
ЗАЛИШАЮСЬ УКРАЇНЦЕМ |
|
|
На шляху до Нового Світу........................................... |
10 |
ЧАСТИНА I. |
БУРХЛИВА МОЛОДІСТЬ |
|
|
Перші 20 років ........................................................... |
12 |
|
Чингізхан повертається .............................................. |
20 |
|
Німецьке ìзвільненняî ................................................ |
23 |
|
У Німеччині................................................................. |
31 |
|
З табору до табору ..................................................... |
37 |
ЧАСТИНА II. |
У НОВОМУ СВІТІ |
|
|
До Канади................................................................... |
47 |
|
Університетські роки.................................................. |
58 |
|
Вибір професії............................................................ |
68 |
|
Рік у ЦНМ .................................................................... |
82 |
|
На розпутті ................................................................. |
93 |
|
Повернення в ЦНМ ..................................................... |
94 |
ЧАСТИНА III. |
ЗАЛИШАЮСЬ УКРАЇНЦЕМ |
|
|
Розправляючи крила ................................................ |
109 |
|
Контакти з Радянським Союзом ............................... |
125 |
|
У Радянському Союзі................................................. |
131 |
|
Зустрічі з Фроловим, Примаковим і Горбачовим ...... |
147 |
Богдан Гаврилишин. Залишаюсь українцем
6
ЧАСТИНА IV. ДУМАТИ ГЛОБАЛЬНО, ДІЯТИ ЛОКАЛЬНО
|
Канада ...................................................................... |
151 |
|
Швейцарія................................................................. |
156 |
|
Бразилія, Чилі, Венесуела ......................................... |
163 |
|
Індія .......................................................................... |
174 |
|
Іран........................................................................... |
190 |
|
Японія....................................................................... |
192 |
|
Австралія .................................................................. |
199 |
|
Аргентина ................................................................. |
202 |
ЧАСТИНА V. |
УКРАЇНА |
|
|
Поверення в Україну................................................. |
208 |
|
Заснування інституцій............................................... |
212 |
|
Влада починає поступатись ...................................... |
227 |
|
Незалежність ............................................................ |
237 |
|
Взаємини з Леонідом Кучмою ................................... |
251 |
|
Радник трьох премíєр-міністрів................................. |
261 |
|
Помаранчева революція ........................................... |
268 |
|
Гіркий плід перемоги ................................................ |
272 |
|
Майбутнє України ó нова генерація......................... |
275 |
|
Роздуми..................................................................... |
280 |
Лариса ІВШИНА. Реліктовий перспективний українець, або Сім уроків |
|
|
|
від Богдана Гаврилишина.................................................... |
283 |
СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ
Автор книжки, яку тримаєте в руках, доктор Богдан Гаврилишин попросив мене написати кілька слів на вступі його автобіографії. Я відразу і дуже радо згодився сповнити його прохання. Власне, чому для мене велика честь та радість зробити це — хочу вам, шановні читачі, пояснити.
Уважаю великою честю називати себе знайомим або, навіть ще більше, другом Автора. Мав я нагоду зустріти його понад сорок років тому, а ще раніше довідатись про нього від дуже поважних людей. Те, що чув від інших, і той, кого мав нагоду запізнати особисто, цілковито виправдали мою до нього пошану.
Мою пошану до Богдана Гаврилишина поділяє багато осіб, які живуть і перебувають на дуже поважних становищах у багатьох країнах на п’яти континентах. Були в минулому й живуть сьогодні українці, яких світ знає, твори яких читають, з якими радо спілкуються та досягнення яких подивляють дуже визначні люди, і то в дуже різних ділянках суспільного життя в науці й мистецтві. До них треба зарахувати Богдана Гаврилишина. Преважливо тут підкреслити, що життя автора та героя цієї книжки почалось, як часто кажуть поети, “під бідною стріхою в українському селі”. Хто читатиме цю книжку, довідається дуже багато про історію українського народу в другій половині XX та в перших роках XXI ст. Особливо про тих українців, яких доля змусила покинути рідний край, але Боже провидіння їх туди повернуло. Серед дуже трудних і неприхильних обставин Богдан не подався, не заломився, а дуже жертвенною та послідовною працею здобув великі успіхи. Все це згадано в книжці — не для самохвальби, а як доказ того, що людина, яка належно оцінює таланти, одержані
Богдан Гаврилишин. Залишаюсь українцем
8
від Бога, та послідовним зусиллям їх використовує, може подолати безліч перешкод, а життєві труднощі обернути на щоденні перемоги.
Навіть якщо шановний читач ще не відкрив дальших сторінок, йому вже, напевно, ясно, що зустрічає людину, яка є дуже сумлінним працівником. Власне, бажання й уміння працювати над розвитком самого себе та на користь ближніх — це таємниця великого успіху, зображеного на сторінках цієї автобіографії. Хотів би ще додати один елемент, який Богдана Гаврилишина робив шанованим співробітником багатьох високопоставлених осіб. Ідеться про його здатність аналізувати суспільні й економічні течії. Пізнавши осягнення Автора, з великою увагою будете читати останні розділи. Ціла книга як історія однієї людини захоплює і застановляє читача. Дуже вартісним є те, що автор не замикає розповіді на собі (Богу дякувати, він ще дуже живий та діяльний), a запрошує читача серйозно подумати: А що дальше? Що може статися? і Що ми, читачі, можемо й повинні зробити?
Блаженніший Любомир ГУЗАР, екс-глава Української Греко-Католицької Церкви
НА ШЛЯХУ ДО НОВОГО СВІТУ
24 серпня 1947 року в Бременгавені я швидко піднявся на борт великого вантажного судна, на якому, здавалося, не було жодного члена команди, вийшов сходами на палубу й поглянув на море. Вперше у своєму житті, дивлячись на Захід, побачив морські простори аж до обрію. Я прямував до Нового Світу, залишаючи позаду старий, який не мав вікових зморшок, проте все ще загоював шрами, залишені війною. Все довкола в руїнах, особливо у Німеччині — результат численних “килимових бомбувань”. Навіть завали ще не повністю розчистили. Країни та їхні народи були виснажені тою страшною війною. В той час я не дивися назад, а думав про майбутнє у Новому Світі, що здавалося таким багатообіцяючим. У порівнянні з Західною Україною, яка була частиною Австро-Угорської Імперії, а пізніше під польською адміністрацією між двома світовими війнами, Канада була для мене країною мрій.
У Німеччині, в таборі для біженців, мене найняла компанія “Abitibi Power and Paper” (Абітібі Пауер енд Пейпер) на працю лісоруба у Канаді. Компанія виготовляла папір з волокон деревини. Для цього потрібно було зрубати багато дерев, очистити їх від гілля, розрізати на колоди довжиною вісім футів, скласти їх у корди 8×4×4
фути, щоб потім сплавити річкою до найближчої залізничної станції чи прямо на паперову фабрику.
Сотні молодих українців найнялися для вирубки лісу в Північному Онтаріо. Необхідними якостями для цієї