Зі статті «гідність особиста і національна»

З особистою гідністю міцно зв’язана гідність національна. Людина, поважаючи себе як особистість, поважає себе як члена нації, члена того народу, серед якого вона народилась, якому зобов’язана своєю мовою, основами свого світогляду, від якого вона засвоїла традиції. Національна гідність, перш за все, виявляється у любові до своєї Батьківщини і в служінні їй. Кожен народ має право на самостійне державне існування, і коли він перебуває у неволі, проти цього протестує національна гідність людини і примушує її боротись за волю своєї Батьківщини. Так само національна гідність стимулює людину до жертвенної праці для свого народу. Нарешті, національна гідність виявляється у тому, що людина шанує честь свого народу і не дозволяє собі у своїй поведінці й діяльності нічого такого, що могло б заплямувати цю честь.

Але національна гідність, як і гідність особиста, має різні форми. Нижчою формою її, що властиво не має права називатися гідністю, є шовінізм, зневага до інших народів, намагання підкорити їх собі, експлуатувати їх працю і природні багатства на свою користь. Інший характер має справжня національна гідність. Подібно до того, як справжня особиста гідність вимагає пошани до інших людей, так і гідність національна вимагає пошани до інших народів і їхніх прав. І подібно до того, як справжня особиста гідність є основою мирного співжиття і продуктивної співпраці окремих людей, так справжня національна гідність є основою мирного співжиття і продуктивної співпраці окремих народів.

Зі статті «завдання національного виховання української молоді»

  

Ніхто не стане шанувати людини, коли вона сама не буде шанувати себе. Так само ніхто не буде шанувати народу, що терпить рабство і не хоче боротися за свою волю. Цієї лекції не мусить забувати український народ.     У першу чергу, він мусить подбати про розвиток національної свідомости у своєї молоді. У виховний процес входять загальнолюдські, національні та індивідуальні завдання. Загальнолюдські завдання розкриті в Новому Заповіті й творах кращих европейських педагогів; індивідуальні завдання випливають з природніх властивостей кожної молодої людини та її здібностей; національні завдання диктує нам минуле і сучасне народу. Усі ці завдання органічно зв’язані одно з другим.

Людину не можна визнати за виховану, коли вона, будучи фізично здоровою і розумово розвиненою, використовує свої здібності знання лише в своїх особистих інтересах і забуває про свій нарід. Так само ми не можемо визнавати за цілком виховану людину й того, хто, хоч любить свій нарід, але зі сліпою ворожнечею та презирством ставиться до інших народів, незалежно від того, хто ці народи і яка їх історія.

Але життя кожного народу складається так, що в певних історичних умовах він мусить наголошувати на одному з названих вище виховних завдань. Для прикладу візьмемо англійців. Це – старий державний нарід, що вже більше тисячі років живе своїм національним життям; населення Англії переважно має високу національну свідомість і бере активну участь у політичному житті своєї країни. У недавньому минулому хибою англійців було те, що вони з погордою ставились до інших народів і дивились на себе як на природніх володарів світу. Наголошувати на національне виховання англійцям нема сенсу.

В іншому стані перебуває український нарід. Як сказано вище, він не має своєї держави і через це дуже терпить. І матеріяльно, й морально. Національна свідомість значної частини нашого населення ще не піднеслась до належного рівня. Багато українців ще не усвідомило чітко своєї національної окремішности. Навіть частина нашої інтелігенції перебуває під таким великим впливом поневолювачів, що, не зважаючи на такі криваві жертви, до яких спричинились ці народи, вони все-таки прагнуть до єдности з ними, цебто фактично прагнуть до того, щоб і далі продовжувався стан поневолення нашого народу.

Тому в сучасний історичний момент і в найближчу майбутність національне виховання молоді є найважливішим завданням нашого народу. Це, в першу чергу, означає, що в нашої молоді треба виховувати свідомість своєї національної окремішности, себто свого національного „я”. Кожен українець мусить бути свідомим того, що він є член великої нації, яка своїми фізичними та психічними властивостями відрізняється від інших народів і має своє національне покликання.

Свій нарід українець мусить любити так, як діти люблять своїх батьків: любити його традиції, свою рідну мову, свою пісню, звичаї.