Граматика слов’янська (1619)

Феофан прокопович

П рокопович Феофан (1681-1726) – український церковний, громадський і державний діяч, письменник, вчений. Киянин за народженням, Ф.Прокопович учився в Києво-братській колегії, поглиблював свої знання в західноєвропейських навчальних закладах. Був ректором Києво-Могилянської академії та одним з найосвіченіших людей свого часу, мав гострий розум, феноменальну пам’ять, володів поетичним, артистичним хистом. Свою діяльність він спрямовував на боротьбу за прогрес, проти реакції та неосвіченості народу.

На вимогу Петра І виїхав до Петербурга, де став радником з питань освіти, науки та культури і главою Російської православної церкви. Саме йому Петро І доручив скласти проект навчального закладу університетського типу.

Ф.Прокопович вважав, що прогрес людського суспільства залежить, передусім, від поширення освіти. У «Духовному регламенті» пропонував відкрити церковні школи трьох типів: архієрейські (елементарні), семінаріуми та академію, визначив зміст їх роботи, висловлював передові погляди на методику навчання й виховання, на режим роботи. Звертав увагу на вивчення граматики, історії, географії, арифметики, геометрії, логіки, риторики. Окремий параграф присвячувався питанню організації бібліотек. Докладно охарактеризовано якості, якими мають володіти вчителі й наставники. Подано також рекомендації щодо організації життя школи. У творі «Перше вчення отроків» Ф.Прокопович висловив низку цінних психолого-педагогічних думок. Дані твори пропагували передові для того часу педагогічні погляди, вносили світський елемент в освіту. Реакційне духовенство називало їх за це проклятими книжками.

Його «Поетика» справила помітний вплив на розвиток змісту і методів навчання загалом і поетики зокрема. «Риторика», яка складалася з десяти книжок, свідчить про широкий світогляд автора, педагогічні знання. Велику увагу Ф.Прокопович приділяв практичним заняттям студентів.

Цінними є також роздуми Ф.Прокоповича про ораторський хист вчителя, висловлені в книзі «Про риторичне мистецтво». На його думку, оратор, в даному випадку вчитель, користуючись знаннями закономірностей людської психіки, повинен впливати передусім на почуття своїх слухачів, зачіпати найтонші струни серця людини.

Ф.Прокопович першим відділив догматичне богослов’я від моралі як науки, а також ввів новий науково-історичний метод, який полягав у вивченні історії релігії. Він вимагав свідомого, наочного, доступного, систематичного вивчення матеріалу. Вважав, що підручники для широкого загалу мають бути написані простою, доступною мовою.

Заслуговують на увагу філософські погляди мислителя, яким притаманні і оригінальність, і суперечливість. З одного боку, Ф.Прокопович висміював учення католицької церкви про святих і мощі, визнавав об’єктивність існування матерії, з іншого – стверджував, що допускати вічне існування матерії – велика помилка. Водночас надавав великого значення у пізнанні та відкритті закономірностей світу знанням, інтелектуальному розвитку людини. До філософського курсу Ф.Прокопович увів розділ математики.