Антоніо Вівальді

(1678 - 1741)

Італійський композитор епохи бароко. В його творчому доробку опери, музика для церкви, Concerto Grosso, музика для флейти , гобоя, мандоліни тощо. Вівальді відзначався постійними пошуками, виваженістю в побудові творів, мелодичною фантазією, новими тембровими і гармонічними прийомами, класичністю. І сьогодні музика Вівальді є еталоном краси, піднесеності і досконалості.

Майбутній композитор народився у Венеції, в сім’ї скрипаля з капели собору св. Марка (капела - хор). Музичну освіту дістав від батька. Пізніше вчився у Дж. Легренці. Ще зовсім юним став відомим як скрипаль-віртуоз. Венеція була багатим містом на культурні події. Тут виступали оркестри, окремі виконавці, працював оперний театр. Все це сприяло стрімкому піднесенню Вівальді – музиканта. Він багато виступав, диригував оркестрами, давав уроки музики. Композитор мав чудовий голос і сам міг виховувати співаків для капел і опер. Приваблювала Вівальді і релігійна освіта. Діставши її, він прийняв сан абата і став працювати в церкві. Але темперамент, захоплення музикою і неможливість залишити світське життя приводили до того, що йому заборонили керувати месою.

З 1713 року Вівальді викладає музику в консерваторії та стає її директором. Йому вдається організувати один з найвідоміших струнних оркестрів, з яким він як диригент виїжджає на гастролі.

З 1718 до 1722 року Вівальді живе в Мантуї як придворний композитор герцога. Пізніше повертається до Венеції, але ненадовго. Буває у Відні, живе декілька років у Парижі.

Помер Вівальді у Відні.

Вівальді по праву вважають неперевершеним майстром концертів для оркестру струнних інструментів – Сoncerto Grosso. В них в повній мірі відобразилося яскраве, соковите темброве мислення музиканта. За пишністю музичних фарб, багатством віртуозних прийомів, масштабами концерти демонструються справжнє барочне мислення композитора, а за стрункістю і логікою думки це вже передчуття класицизму. Всі концерти мають три частинну побудову. Частини обов’язково контрастні між собою. Перша – динамічна, швидка. Друга – лірична, співуча, нагадує арію. Третя – дуже швидка, часто заснована на танцювальних інтонаціях.

Найвідомішими Concerto Grosso Вівальді є «Пори року», які складаються з чотирьох творів: «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима». Їх музика активно використовується в хореографії.

Георг Фрідріх Гендель

(1685 – 1759)

Гендель – німецький композитор епохи бароко. Автор багатьох опер, кончерто гроссо, ораторій, сюїт, сонат.

Народився в місті Галле, в небагатій ремісничій сім’ї. З раннього дитинства проявив величезні здібності до музики і в 17 років вже був диригентом церковної капели, відомим органістом та клавесиністом. Також він чудово грав на скрипці та гобої.

З 1703 по 1706 рік композитор перебував у Гамбургу, де на той час був один із найвідоміших оперних театрів Європи. Тут він знайомиться з ведучими музикантами Німеччини (наприклад, Іоганном Маттезоном), які дали молодому музиканту нову уяву про мистецтво. Тут він починає писати опери. Погляди керівників оперного театру розходились з думками Генделя про те, якою мусить бути опера. Тому він мріє побувати в Італії, яка по праву вважається колискою опери.

В Італії Гендель проживе з 1706 по 1710 рік. Тут він познайомиться з передовими музикантами країни: Кореллі та сім’єю Скарлатті. Спілкування з ними багато чому навчить Генделя, особливо у галузі клавесинної та оркестрової музики. В Італії розгорнеться оперна творчість молодого митця. Італійці схвальними оплесками будуть вітати його опери.

Після 1710 року Гендель поступово схиляється до думки переїзду до Лондона. Це йому вдалося в 1720 році. Його запрошують на посаду директора Королівської академії музики (так називали оперний театр). Протягом перших років перебування в Англії Гендель часто виступає як органіст та клавесиніст, маючи великий успіх.

Найвищі творчі досягнення Генделя в Англії пов’язані з жанром ораторії – великого багаточастинного твору для хору, солістів та оркестру («Іуда Маккавей», «Месія», «Самсон» та ін. ). Саме в ораторіях повно розкривається монументальний героїчний стиль композитора, його хорова майстерність, витончена палітра емоцій в аріях.

Немало нового вніс Гендель – композитор і в жанр сюїти (слово «сюїта» означає «ряд», «послідовність»). В основі його сюїт лежить традиція – використання відомих на той час контрастних танців. Їх чотири: алеманда, куранта, сарабанда, жига.

Алеманда – старовинний чотиридольний танець німецького походження (від назви стародавнього племені «алеманів», що перекладається як «всі люди»). За характером танець дещо важкуватий, помірний.

Куранта – жвавий, веселий, тридольний французький танець.

Сарабанда – походить від іспанського траурного обряду. Повільний, скорботний танець. Обов’язковий тридольний метр.

Жига – англійський танець, стрімкий, легкий. Розмір – 6/8.

Гендель збагачує сюїту новими танцями, розширюючи образну і емоційну сферу. Прикладом є Сюїта № 7, а особливо її останній номер – знаменита Пасакалія (pasar – проходити, calle – вулиця з іспанської ). Тобто, це урочиста хода по вулиці. Джерелом музики пасакалії є траурний обряд раннього середньовіччя. Ми це відчуваємо в характері: суворий, зосереджений, філософський. Темп повільний. За формою це варіації, де спочатку викладається основна тема, а потім ідуть її видозміни, варіанти. Така форма дозволила Генделю створити драматичний, сильний за впливом на слухача твір.

Музика Пасакалії використовується в хореографічних і балетних композиціях.