3. Епоха Відродження (французькою - ренесанс).

За часом ця епоха відноситься до пізнього середньовіччя (XIV - XVI), але за своїм змістом вона настільки виділяється серед попередніх та наступних, несе стільки змін в усіх сферах життя, що сприймається як окремий період в історії. Назва «Відродження» викликана тим, що ця епоха намагалася повернути ідеали та форми давньогрецького мистецтва, які були для європейців прикладами гармонії і досконалості світу.

Час був важким: війни, політичні інтриги, повстання селян, перша буржуазна революція в Нідерландах (XVI ст.). Все це свідчило про появу нових моментів в житті держав, які розхитували устої феодалізму і пробивали дорогу рисам майбутнього капіталізму. Люди мріють про ідеальне, справедливе суспільство. Про це напишуть в своїх книгах Томас Мор («Утопія») та Томазо Кампанелла («Місто Сонця»). Бурхливо розвиваються науки, що штовхає людство до відкриттів. Подорожі Колумба, Магеллана, Васко да Гами і відкриті ними землі розширили уяву людей про землю.

В надрах релігії назріває розкол. З’являється різновид християнства – протестантизм.

Ранні форми мистецтва Відродження визначили як Ars nova (нове мистецтво). Як і в античності стверджується культ людини, гуманізм.

Живопис, скульптура, архітектура, література епохи Відродження яскраво відображують події і світогляд епохи. Неможливо не згадати художників Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, письменників і поетів Петрарку, Данте, Шекспіра.

Не менш важливі зрушення відбувались і у музиці:

1. небувалий розвиток світської музики;

2. любов до музикування в усіх прошарках суспільства;

3. тісна взаємодія всіх жанрів, особливо танців і музики;

4. розквіт поліфонії;

5. при пануванні вокальної музики, розростання ролі інструментальних видів.

Серед популярних інструментів – орган, лютня, віоли (струнні смичкові інструменти). Починають з’являтися клавішні.

Видатні композитори Відродження – Жоскен Депре, Орландо Лассо, Палестрина, Джезуальдо.

Палестрина і Джезуальдо були видатними майстрами нового жанру музики Відродження – мадригалу.

Зміст мадригалу відтворював перш за все любовну тематику, оспівував душевну чистоту, віру в моральні ідеали. Тексти до мадригалів створювали поети не на латинській мові, як це було прийнято в багатьох музичних жанрах попереднього часу, а на рідній. Звідси назва жанру, від слова «матрікаль» - рідний, мамин. Музика мадригалу витончена, чуттєва. Фактура багатоголосна, яка перегукується часто із сольними вставками. Мадригали виконувались як в супроводі інструментів, так і a’capella (чисто хором).

Чільне місце посіла музика в театрі. Всі спектаклі супроводжувались обов’язковим інструментальним акомпанементом, а дія перетворюється в послідовність сцен з мадригалами. Отже, в епоху Відродження створилися шляхи переходу до опери.

Заняття № 3. Музична культура епохи бароко. А. Вівальді. Г. Гендель.

Зміст і риси стилю музики епохи бароко (XVII – перша половина XVIII століття)

В кінці XVI століття у світогляді людей епохи Відродження намітились кризові риси. Вони змушені були підкоритись силі монархів, феодалів, церкви та інших можновладців. Виявилося, що ідеали гордо\ї, вільної, сильної особистості нездійсненні. Більшість країн втратили колишню економічну силу через війни і помилки політиків. Жити ставало все важче.

Сутність мистецтва як завжди визначалася суспільно-політичними передумовами, що через зміни в світогляді відображувались у художній творчості.

Це був час, коли на світогляд посилився вплив науки. Відкриття астрономів (Кеплер, Галілей, Коперник), фізиків, математиків (Ньютон, Паскаль, Лейбніц) розширювало горизонти пізнання, але це одночасно примушувало людину схиляти голову перед величчю і складністю світу. Знання дали можливість відчути дію людського розуму, але ще не склалися в струнку систему. Все це стало причиною формування нестійкого світогляду, трагічного усвідомлення дійсності і хиткого стану людини в ній.

Так з’явилося розуміння людиною світу в художніх образах, які здавалися «дивними», «примхливими». Звідси і назва «бароко», тобто, «дивний», «викручений», «спотворений».

Риси мистецтва бароко: любов до трагічних розв’язок, прославлення героїчного, глибокий аналіз душевних станів, примхлива і напружена зміна образів, пишність, декоративність, прагнення до перебільшеного прикрашання. В живописі – яскравість, насиченість і контрастність фарб, багатофігурність, складність сюжетів,. В скульптурі та архітектурі – панування криволінійності, багатство прикрас у вигляді рел’єфів, барел’єфів, скульптурних зображень тощо. Згадаємо твори Рубенса, Рембрандта, Караваджо, Ель Греко.

В музиці також домінують великі твори з пишною, багатою, барвистою музичною мовою. З’являються нові, притаманні саме бароко, жанри: опера, ораторія, кантата – у вокальній музиці; концерт – Concerto Grosso, сюїта, варіації, фантазії, прелюдії – в інструментальній.

Інструментальна музика епохи бароко

Серед багатьох інструментів бароко продовжує лідерство орган, який стає технічно досконалим. Цей інструмент міг замінити оркестр завдяки тисячам труб різного діаметру і довжини, повітря в яких приводилось в рух завдяки клавіатурам для рук і для ніг та панелі з численними важелями. Окрема людина давила на міхи, щоб повітря потрапляло в інструмент рівномірно. Звучання органу відповідало епосі: пишність і багатство тембрів, величність і урочистість, можливість контрастних співставлень і прикрас. Якщо в попередні епохи орган був інструментом для церковної служби, то тепер він стає концертуючим.

Не менш цікаві перетворення переживають клавішні інструменти (від слова «клаві» - цвях, який бив по струні, викликаючи звук). З’являються такі їх різновиди як клавесин, клавікорд, спінет, чембало. Клавесини найчастіше використовувались в домашньому музикуванні. На клавесинах виконували невеликі п’єси, варіації і сюїти. Яскравими представниками клавесинного мистецтва були французькі композитори і виконавці – Франсуа Куперен, Ж.Ф. Рамо, Луї Дакен. Їх музика приваблювала витонченістю, легкістю, життєрадісністю.

В кінці 16 століття з групи віол (струнно-смичкові інструменти епохи Відродження) виділився альт, потім скрипка, віолончель, контрабас. Дуже швидко скрипка з її яскравим і співучим тембром та віртуозними можливостями набула найбільшої популярності. 17 століття стає часом стрімкого розвитку музики як для сольного, так і оркестрового виконання на струнних. З’являється цілий ряд майстрів, які виробляють скрипки та інші струнно-смичкові інструменти: Страдиварі, Аматі, Гварнері. Все більше музикантів оволодівають скрипкою і серед них росте бажання писати для струнних, виступати з концертами. Так складаються цілі напрямки розвитку. Особливо успішно розвивалась італійська скрипкова школа. Саме там сформувалась творчість А. Кореллі, Дж. Тартіні, А. Вівальді.