Заняття № 9 Жанр балету в творчості п. Чайковського

Балет – це музично-хореографічний спектакль, у якому органічно поєднуються музика, танок, пантоміма, драматична дія та живопис.

Італійське слово ballo в перекладі означає танець. Походження цього жанру давнє, про що свідчать археологічні знахідки у Давньому Єгипті, Індії, Греції. В епоху Відродження балет стає частиною придворної театралізованої вистави (твори Люллі, Рамо, Мольєра). Новий віток розвитку жанру припадає на ХІХ ст., та пов’язане з творчістю російських композиторів.

П. Чайковський почав писати балети відомим композитором, хоча і на початку творчості діяльності звертався до танцювальної музики. Побутові ритми та жанри оточували композитора все життя. Музика Чайковського відрізняється багатством почуттів, емоційністю, правдивістю відтворених образів, яскравим мелодизмом, складними формами симфонічного розвитку. Багатий творчий потенціал дав можливість композитору здійснити балетну реформу і підняти цей жанр до рівня сучасної йому опери та симфонії.

Балет до реформи Чайковського – музика має прикладне значення, дає ритм, основу танцю, але відсутня образна характеристика героїв, однакове втілення отримують різні сюжети.

Значення балетної реформи П. Чайковського:

1. Узагальнив досягнення танцювальних жанрів європейської музики з творчими доробками М. Глінки.

2. Змінено роль музики: замість побічного елементу, вона стає головним і дає поштовх хореографії, визначає сюжет, проводить основні драматургічні лінії, надає характеристики головним героям, ситуаціям. Головна риса музика – театральність.

3. Не порушуючи історично склавшись балетні форми та жанри, наповнює їх новим змістом. Залишив номерну будову балету, де кожен номер підкорюється єдиному симфонічному розвитку.

4. Драматургічний план спектаклю чітко продумано: вальси відтворюють ліричну атмосферу дії, в той час як драматичні вузлові моменти розвитку втілені у лірико-драматичних епізодах (adagio, pas d,action тощо). Сюїти національних характерних танців та пантомімні сцени логічно вплетені в єдину лінію динамічного розвитку.

Балет «Лебедине озеро» (1876 р.).

Прем’єра – 20.02.1877 р. у Москві у Великому театрі. Це перший видатний зразок балетного

жанру у російському мистецтві. Нове життя спектакль починає у постановці М. Петіпа 15.01.1895 р. у Маріїнському театрі Петербурга. Лірико - романтичний балет у 3-х діях.

Головні герої: Одетта – королева-лебідь; Іділія – дочка Ротбарда; Лицар Ротбард – злий геній; Владна принцеса; принц Зігфрид – її син; слуги, селяни, лебеді та лебедята.

Літературна основа будується на легендах та казках німецького народу. Це розповідь про боротьбу за кохання і щастя з силами зла. Драматургія будується на зіставлені ліричних та драматичних сцен у розвитку внутрішнього світу героїв.

Окремі номери балету отримали самостійне концертне життя . Це вступ, вальс, чардаш, танок маленьких лебедів.

Балет «Спляча красуня» (1890 р.)

Прем’єра – 3.01.1890 р. у Маріїнському театрі Петербурга. Постановка М.Петіпа. Лірико-епічний балет – феєрія у 3-х діях з прологом. Головні герої – король Флорестан XIV та королева, принцеса Аврора (їх дочка); принц Дезире; 7 добрих фей, Карабосс – фея зла; герої чарівних казок, принци, гості.

Літературна основа – казка Шарля Перро. Драматургія балету відрізняється чіткістю будови, єдністю розвитку, психологічною розробкою образів, збагаченням характерних та зображальних елементів. Основний драматургічний конфлікт полягає у протиставлені добра та зла, а саме - тем феї Сирени та феї Карабосс. Кульмінацією кожного акту є святково піднесене-патетичне adagio. Заключний номер балету відтворює втілення мрії про добрий, справедливий та щасливий світ.

Балет «Лускунчик» (1891 р.).

Прем’єра 6.12.1892 р. у Маріїнському театрі Петербурга, балетмейстер Іванов. Лірико-характеристичний балет - феєрія у 2-х діях.. Літературна основа – казка Е.-Т.-А. Гофмана «Лускунчик та мишачий король» і п’єса Х.Херца «Дочка короля Рене». Головні герої – Зільбергаус та його дружина, Марія та Фріц – їх діти; Дроссельмейер, Дідусь, Бабуся, Няня, Лускунчик, Король мишей. Характерна для Чайковського тема перемоги добра над злом втілюється через дитяче сприйняття світу. Радощам дитячого свята, мріям головної героїні про кохання протистоять образи мишачого королівства, які втілюють світ зла. Балет відрізняється лаконізмом, яскравістю та характерністю головних героїв (ляльки, миші, національні танці). В оркестровці твору композитор використовує нові фарби – челеста, дитячий хор тощо.

Балетна реформа Чайковського мала велике значення для розвитку балетного мистецтва не лише у Росії, а і у Європі. Традиції П. Чайковського продовжили О. Глазунов, Б. Асафьєв, І. Стравінський, М. Равель, С. Прокоф’єв, Р. Глієра, А. Хачатурян, К. Караєв.

Петіпа Маріус Іванович (1818-1910). Російський артист, балетмейстер. Народився у Марселі. Національність – француз. Навчається у батька, талановитого танцюриста.

1838-1846 рр. – виступи у театрах Бордо, Нанта, Нью-Йорку, Мадриді як балетмейстер та танцюрист. 1847 р. – запрошений до Петербурга на амплуа «танцора-міма». Виступає до 1869 р у багатьох балетних спектаклях.

1855-1887 рр. – викладає у Петербурзькому театральному училищі.

З 1862 р. – штатний балетмейстер, а у 1869-1903 рр. – головний балетмейстер Петербурзької балетної трупи. Поставив більш ніж 60 балетних спектаклів. Поступово на протязі творчого шляху визначив основи балетного академізму.

Характерні риси:

• Майстерність у розробці загальної композиції, стрункість хореографічного ансамблю, розгорнуті хореографічні сцени;

• Розробка сольних партій, де архітектоніка танцю уподобається структурним формам музики. Виразні засоби танцю випливають з принципів музичної виразності;

• Дивертисментна сюїта виконує одну з основних функцій. Так у балетах з щасливим завершенням ця сюїта закінчує танцювально-драматичну дію, а у балетах – трагедіях звучить перед розв’язкою.

Творчий підсумок та вершина творчості М. Петіпа – це творчий тандем з великими російськими композиторами П. Чайковським та О. Глазуновим. Саме на матеріалі їх балетів балетмейстер вирішив одну з головних проблем балетного спектаклю – взаємодію класичного та характерного танцю.