Музика до драми г.Ібсена «Пер Гюнт»

Серед творів Гріга це найпопулярніша музика. Протягом всього часу існування вона була джерелом створення різних хореографічних та балетних постановок. Гріга привабила можливість передати світ сильних почуттів, а також народно-національні риси норвежців. Гріг був захоплений текстом драми Ібсена, де правдиво відображувалося, як в несправедливому суспільстві спотворюється людське життя.

Сюжет: Пер Гюнт - молодий хлопець з села, де живуть лісоруби. Його виховала мати Озе. Пер дуже здібна людина, співає, створює вірші. Він фантазер і мрійник, шукає свій романтичний ідеал. Пер закоханий у красуню Інгрид. Але у Інгрид з’являється багатий жених і Пер вирішує вдатися до заборонених дій. Він викрадає дівчину і тримає в своєму таємному лісовому будиночку. Через декілька днів він її відпускає, але дівчина вважається зганьбленою. Пера проганяють з села. Він відправляється шукати щастя. На його шляху зустрічаються різні люди, але він не знайде ні друзів, ні коханої. Йому приходиться багато працювати, щоб вижити, його кривдять. В нього з’являється одна мрія: стати багатим і помститися всім. Багатство приносить йому торгівля рабами. На цей час Пер Гюнт вже літня людина, позбавлена моралі і людських принципів. Чудом потрапивши до арабського племені, він намагається вкрасти золотого ідола. Але йому перешкоджає чарівна Анітра, яка хитрістю заманює Пера в пустелю і залишає його там без їжі і води. Так він втрачає всі свої багатства. Його рятують погоничі каравану верблюдів, але ніхто не бачить в цьому хворому жебракові справжнього багатія, як він розповідає. Перу вдається повернутися на батьківщину. Але тут його також чекає розчарування. Його ніхто не пам’ятає. Тоді він знаходить в лісі свій будиночок і бачить там Сольвейг, яка все життя його любила і чекала. Він її ледве пригадує, але його здивуванню немає меж. Адже він промотав своє життя, совість, душу по всьому світу, а та, яку він шукав, жила в його рідному селі. Так він прогавив своє щастя.

«Ранок». Яскрава, лірична картина природи. Мелодія сприймається як награш пастушка на дудочці. Музика поступово насичується і стає могутньою. Виникають асоціації із сходом сонця.

«Смерть Озе». П’єса величезної драматичної сили. Рух музики побудований на суворих акордах, які поступово змінюються на світлі, скорботні звучання.

«Танець Анітри». Виразна витончена п’єса, заснована на танцювальних ритмах. Мелодія гнучка і пластична, ніби підказує рухи.

«В печері гірського короля». Фантастична п’єса, яка зображує рухи тролів, прості і грубі. Пляска наростає до кульмінації і обривається.

Заняття № 16 Огляд нових музичних напрямків кінця 19 – першої половини 20 століття та творчості їх представників

В 70-х – 80-х роках 19 століття в мистецтві Західної Європи накреслюється розпад старих стилів, шкіл, жанрів. Відходить у минуле романтизм, посилюється протистояння реалізму і реакційних напрямків, так званих декадентських (занепадницьких). Все це було викликане загостренням боротьби між незаможними прошарками суспільства за виживання та багатими за утримання економічної та ідеологічної влади, політичним протистоянням держав напередодні першої світової війни.

Так розпочалася епоха модернізму (від французького moderne означає «новий, сучасний») в архітектурі, живопису, музиці. Найважливішими з нових течій стали імпресіонізм та символізм.

Імпресіонізм (від французького impression – враження) – напрямок в мистецтві, де увага зосереджується на відображенні перших розпливчатих вражень від оточуючої дійсності. Художники вважали ці враження найбільш реальними, чистими. Роком народження імпресіонізму вважається 1874, коли художник Клод Моне представив на черговій виставці свою нову картину «Схід сонця», де був зображений морський пейзаж з типовим розпливчатим способом показу предметів. Це скоріше не ранок, а враження від нього. Саме тоді критики вжили слово імпресіонізм для визначення нового стилю.

Символізм – мистецтво зашифрованих понять, непевних натяків, передчуттів, алегорій, через які митці намагалися передати глибокі філософські думки про світ та душевні переживання. Найяскравіше стиль виявив себе в поезії, в творчості Малларме.

Не дивлячись на різницю цих напрямків, вони часто об’єднувались у музиці. Найбільш відомими композиторами – імпресіоністами були Дебюссі та Равель.

Клод Дебюссі (1862 - 1918) народився в містечку біля Парижу. Дуже рано проявив музичні здібності і в 1873 році поступив до Паризької консерваторії. Студентом вражав своїх викладачів намаганнями знайти нові способи прояву художніх образів в музиці. Після написання кантати «Блудний син» був удостоєний Римської премії, що дало йому можливість декілька років жити в Італії.

В 90-х роках композитор створює ряд новаторських творів, які майже не сприймаються його консервативними сучасниками (педагогами, друзями). Тому Дебюссі сходиться з гуртком поета-символіста Малларме. Під впливом цього поета він напише оригінальну оркестрову поему «Післяполудневий відпочинок фавна» з новими принципами побудови мелодії, гармонії, витонченою ритмікою. Твір був прийнятий добре, з цього часу починається творчий розквіт композитора. Він поступово стає одним із найвпливовіших митців Франції. Молодь його копіює.

Один за одним з’являються все нові і нові його твори: «Ноктюрни» для оркестру, фортепіанні «Прелюдії», «Дитячий куточок», опера «Пеллеас і Мелізанда» тощо.

Морис Равель (1875 - 1937) почав свій творчий шлях під впливом Дебюссі, але швидко знайшов свій власний стиль. Вчився у Паризькій консерваторії. Мав блискучі успіхи. Але твори його далеко не всім подобались через їх новаторство. В кінці 90-х років завдяки фортепіанній п’єсі «Павана» стає улюбленцем паризької публіки. До нього приходить слава. На початку 20 століття Равель продовжує активно писати: багато п’єс і циклів для фортепіано, балет «Дафніс і Хлоя», «Іспанська рапсодія» для оркестру.

На час війни Равель припиняє творчість і знаходиться в рядах французької армії. Після війни творчість відновлюється. З’являється найвідоміший твір Равеля «Болеро». Цей симфонічний твір був створений для балерини Іди Рубін штейн. Твір має яскраву національну іспанську природу.

Експресіонізм – новий стилістичний напрямок, який яскраво проявив себе після першої світової війни в живопису, літературі та музиці. Походить від слова expression – виражальність. Суть експресіонізму – перебільшення почуттів і розгляд дійсності через спотворену свідомість, уяву, хворобливій стан душі. Риси експресіонізму проявилися в музиці перш за все в творчості композиторів «нової віденської школи»: Шенберга, Берга, Веберна. Особливе значення в їх оркестрових творах набуває сонористика - перебільшена роль тембрів. Панує відречення від тональності (атональність), що приведе до нової системи мислення – додекафонії, - коли стійкою основою кожної п’єси стає поєднання дванадцяти звуків у серію. Маніпулювання і комбінування серійних послідовностей стає головним у створенні такого твору. Випадковість комбінувань звуків породило ще один метод написання музики – алеаторику.

Принципи «нової віденської школи» лягли в основу ще одного напрямку – абстракціонізму. Це безпредметне мистецтво, принципова відмова від зображення реальності. Музика виглядає як ланцюг абсолютно не пов’язаних змістом випадкових звукових і ритмічних сполучень.

Аналізуючи такі течії модернізму як кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, ми часто об’єднуєм їх під умовний термін авангардизм (в перекладі з французької передовий загін). Всім тим течіям притаманні прагнення докорінно оновити мистецтво новими, нетрадиційними засобами виразності, знайти новий зміст і форму.

Протилежним до експресіонізму був конструктивізм. Композитори цього стилю прагнули до чіткої побудови музики, але саме форма, структура, конструкція стає для них головним завданням, за яким зникає зміст.

В боротьбі за новий зміст в мистецтві 20 століття композитори хотіли відродити ту чіткість, ясність, красоту, яку несла в собі музика минулих епох. Таку течію назвали неокласицизм. Неокласики намагались повернути до життя старі форми і способи виразу музичних інтонацій, але часто це перетворювалося в звичайну стилізацію.