Заняття № 14 Французька опера в 19 столітті. Ш. Гуно. Ж. Бизе.

Французький оперний театр 19 століття пройшов складний шлях пошуків та змін. Спочатку панувала так звана «велика» опера стилю ампір з її 5 діями, великою кількістю персонажів, заплутаністю сюжету, романтичною пристрасністю. Паралельно існувала комічна французька опера. Потім настала криза, коли велика і комічна опери набридли і не радували душі, а в майже 40 театрах і театриках Парижу йшли суцільні розважальні водевілі. 30-ті роки ознаменувалися появою оперети (маленької опери). Її засновником вважають композитора Оффенбаха.

Нарешті, в 40-х роках стало зрозуміло, що потрібна нова опера, яка б змогла відтворити тонку людську душу через реальні почуття і переживання: людяність, тепло, сердечність. В мистецтві це виражається в прагненні до доступності сюжетів, художніх образів та засобів виразності (особливо в мелодії, яка будується на звичайних танцях і масовій пісні). Реалістичне відображення життя простої «маленької людини» стає основою творів письменників Флобера, Золя, Мопассана, Меріме, живописця Густава Курбе.

Початок 50-х років – це період появи нового жанру опери, який дістав визначення «ліричної». Але лірична опера стала лише певним етапом в русі до вищого прояву оперного жанру – музичної реалістичної драми в творчості Жоржа Бізе.

Шарль Гуно

(1818 - 1893)

Французький композитор, засновник ліричної опери. Його головне досягнення – опера «Фауст» на сюжет Гете.. Причини популярності в тому, що в цьому творі сконцентрувались найкращі риси ліричної опери: емоційна безпосередність у передачі внутрішнього світу героїв, соковитість життєвого фону, на тлі якого розвивається драма Маргарити і Фауста, звучання доступного музичного матеріалу, ніби вихопленого з народних танців, пісень, романсів.

Розвиток ліричних відносин Маргарити і Фауста – основа опери, але є в ній персонаж, який займає особливе місце. Це Мефістофель - чорт, сатана. Його образ є повним контрастом до ліричних героїв. Куплети Мефістофеля з 1 дії опери яскраво подають нам його демонічний характер: енергія і наступ вступного розділу, ритм тарантели, удари акордів.

Жорж Бізе

(1838 - 1875)

Французький композитор, засновник музичної реалістичної драми у французькому театрі.

Бізе народився в Парижі в музичній родині. Батько був учителем співу, а мати піаністкою. Видатні здібності Жоржа були очевидними в дуже ранньому віці. В чотири роки він знав нотну грамоту і грав на фортепіано. В десять років поступив до Паризької консерваторії, де дев’ять років навчався у найкращих професорів. За ці роки він сім разів отримував премії на різних конкурсах – грі на фортепіано, органі, з поліфонії, композиції і, нарешті, одержав велику Римську премію, яка надавала можливість протягом трьох років вдосконалюватись в Італії.

Музичний розвиток Бізе проходив під впливом творів Моцарта, Россіні, Шумана, Бетховена, Вагнера, в яких його захоплювала змістовність, краса, ясність і логічність думки, що стало провідним у власній музиці.

В консерваторські роки Бізе пише багато творів, серед них симфонія до мажор, кантати, твори для фортепіано та пісні. Робить спроби писати для музичного театру. Так, на оголошений композитором Оффенбахом конкурс, молодий музикант пише одноактну оперу і оперету і дістає премію.

Перебуваючи в Італії Бізе написав оперу «Дон Прокопіо» і фактично визначив свій шлях як оперний композитор.

Після повернення до Парижу починається самостійний творчий шлях Бізе, сповнений труднощів і перешкод, з яких найважчими стали матеріальні. Постійні обтяжливі пошуки заробітку для підтримки сім’ї примушували його працювати по 15-16 годин на добу, віддавати більшість часу другорядним заняттям (приватні уроки, коректура чужих творів, створення розважальної музики). Більшість творчих планів залишалося нереалізованими.

І все ж, попри все, він пише опери. Спочатку в жанрі ліричної (наприклад, «Шукачі перлів»), а потім створює два останні свої шедеври: музику до драми Доде «Арлезіанка» та музичну реалістичну драму – оперу «Кармен».

Доля «Кармен» виявилася досить драматичною. Поставлена у 1875 році, незадовго до смерті автора, вона викликала різко негативну реакцію критиків. Її називали аморальною, а музику – занадто серйозною і складною. Справжня причина непорозуміння полягала в реалістичному відтворенні драми з життя людей з народу. Бізе (і так слабкого здоров’я) дуже переживав таке ставлення до опери, захворів і помер через три місяці після прем’єри.