Заняття № 2. Огляд музичної культури західноєвропейських країн до 16 століття.

Етапи розвитку музичної культури західноєвропейських країн:

1. Античність (4-3 тисячоліття до н.е. – 5 століття н.е.).

2. Середньовіччя (5 – 16 століття):

А) раннє середньовіччя;

Б) романський стиль;

В) готичний стиль.

Г) епоха Відродження.

1. Античність.

Слово «античність» походить від латинського «antiqus», що означає древній, стародавній. Античність це новий етап історії людства, розвиток якої співпадає з рабовласницьким ладом. Найдревніші рабовласницькі держави - Вавілон, Урарту, Єгипет, Фінікія. Вони були першими вогнищами і носіями нової культури. Їх наступники – Древня Греція і Рим. Звичайно, з одного боку, найдревніші цивілізації були деспотичними, насильницькими. Але з другого, рабство в цих країнах було рушійною силою: завдяки праці рабів будувались храми, піраміди, театри, зводились кораблі, поливні іригаційні системи тощо. Саме тут зародились науки (астрономія, математика, медицина), з’явилася писемність. Були закладені підвалини музичної науки (про лади, музичні тембри, мелос, жанри і т.ін.).

Людина почала усвідомлювати себе досконалим явищем природи. Наукові знання приводили до поступового зникнення страху перед природою. Все частіше в творах мистецтва відображували людину красивою, могутньою, розумною. Так народжувався античний гуманізм (любов і повага до людини), який стане головною темою мистецтва цієї епохи.

В рабовласницьких державах відбувається процес розподілу мистецтва на професійне і народне. Наприклад, музика служила перш за все фараонам чи іншим правителям та їх двору, прославляла їх діяння, оспівувала перемоги героїв-полководців. Вона широко використовувалась в культових обрядах для створення пишнот. Але музика зберігала і своє стародавнє призначення: бути мистецтвом побутовим.

Мистецтво древніх ще було просякнуте духом синкретизму: музика сприймалася в поєднанні з танцем, пантомімою, театром. Великою популярністю користувались великі театралізовані свята. Наприклад, містерії в Єгипті. Вони присвячувались богу Озирису і являли собою історію його смерті і воскресіння. В містерії включались ритуальні танці, театральні епізоди та пісні – плачі (сольні і хорові). Веселі і урочисті свята відбувались в придворному середовищі. Там також поєднувались вишукані танці, гімни, театралізовані ігри. Всі ці явища супроводжувались великими ансамблями інструментальної музики, які складались із духових інструментів (флейта, ріг, труба та ін.), ударних (барабани, тарілки, бубни, дзвіночки та ін.) та струнних (арфи, ліри та ін.)

Хорова музика розвивалася досить активно як в професійному, так і в народному мистецтві. Найвищим її досягненням епохи античності вважається поява спочатку в Древній Іудеї, а потім і в інших державах антифонного співу. Хор ділився на дві групи, які стояли одна проти другої, які співали почергово.

Сольний спів відображував всі життєві ситуації: від побутових та трудових – календарних до складних гімнів, плачів та псалмів. Саме псалми і стали досконалим взірцем сольного співу ранньої античності. Це музично-поетичні твори, які виконувались речитативом під акомпанемент якогось інструменту. Біблія приписує їх авторство царю Древньої Іудеї Давиду (9 століття до нашої ери). Їх і зараз використовують у церковних службах. Нажаль, збереглися лише тексти, а не мелодії.

Вершиною в розвитку античної культури, її класичним взірцем вважають Древню Еладу (Древню Грецію – VIII – IV століття до н.е.). Найцікавішим політичним явищем того часу, що вплинуло на бурхливий розвиток культурного життя всього Середземноморського регіону, було формування самостійних міст – полісів, тобто, ствердження республіканського типу управління. Це був час розквіту античної демократії, коли вільні люди користувались правом рівності. Саме в містах швидкими темпами розвивалася торгівля, ремесла, науки і філософія. Мистецтво розглядається як могутній засіб виховання і включається в систему освіти (зокрема, музика).

Широко культивується хоровий та сольний спів. Популярними хоровими жанрами були: військові пісні, застольні, хвалебні, духовні, гімни на честь переможців у спортивних та музично-художніх змаганнях – оди. Улюбленим видом співу стає лірична пісня про кохання. Свою назву вона дістала через те, що обов’язковим акомпануючим інструментом для такої пісні була ліра.

Багатотисячні аудиторії збирали грецькі театри, де всі види мистецтва синтезувались. Найвищого розквіту досягла антична трагедія. Назва походить від кореня «трагос» - пісня цапа. Її витоки – хорові дифірамби на честь бога вина і родючості Дионіса. Спів поєднувався з танцем, пантомімою та грою. Одягнені в хутро цапа, учасники дійства відображували картинки з життя Дионіса. З часом це перетворилося на справжній музичний театр. Хор продовжував грати велику роль, але виділилися партії солістів. Місце, де виступав хор, називалось «орхестра», а палатка для переодягання акторів – «скена». Дія розвивалась під акомпанемент різних інструментів (кіфара, авлос). Музика в трагедіях допомагала розкрити емоційний бік подій, глибше проникнути у внутрішній світ драми. Видатними авторами трагедій були Софокл, Еврипід, Есхил.

В античному театрі розвивався і жанр комедії (комос – народне гуляння), які включали в дію хорові і сольні пісні та танці. Комедії базувались на побутових сюжетах, де діяли не герої, а прості люди. Зміст носив загострено сатиричний тон. Засновник комедії – Аристофан.