Дослідження на індивідуальну сумісність

Ця проба передбачає можливість виявлення у реципієнта високого титру антитіл проти антигенів, що містяться в еритроцитах донора і належать до неосновних групових систем.

Дослідження проводяться лише при переливанні крові, коли відома група крові за системами АВО і СДЕ. Таким чином виявляються сумісність крові донора й реципієнта за неосновними груповими системами.

Для роботи потрібні: чашка Петрі, дзеркало, очні піпетки, предметне скло, сироватка (плазма) реципієнта, кров (еритроцити) донора.

Хід роботи. На суху чашку Петрі нанести 1 краплю сироватки (плазми) реципієнта. Діаметр краплі повинен бути не менше ніж 1,5-2 см. На предметне скло нанести 1 краплю крові донора і кутом другого предметного скла перенести частину краплі крові в краплю сироватки, рівномірно їх розмішати. Співвідношення крапель крові та сироватки становить 1:20. Спостерігати не довше 5 хв. Для цього треба поставити чашку на дзеркало.

Висновки: якщо аглютинація відбулася – кров не сумісна, якщо не відбулася – кров сумісна.

Якщо кров сумісна, її почи­нають переливати. Спочатку переливають невелику кількість крові - індивідуальна проба (проба на індивідуальну сумісність - 3 рази від 15 до 25 мл) і спостерігають за станом реципієнта. Якщо немає симптомів групової несумісності (озноб, м'язовий біль тощо), переливають решту крові.

Перед переливанням кров обов`язково досліджують на хвороби, які можуть передаватися через кров ( сифіліс, гепатит В, С, СНІД, тощо).

Кровотворення і його регуляція

Утворення формених елементів крові - кровотворення - відбувається у кістковому мозку. Це багатостадійний процес диференціації клітин, у ре­зультаті якого в кров виходять зрілі форменні елементи - лейкоцити, еритроцити та тромбоцити.

Більшість клітин крові є кінцевими, не здатни­ми до самовідновлення елементами.

Безперервність процесу відновлення полягає у заміні загиблих клітин та їх частин новоутвореними.

Сучасна схема кровотворення заснована на гіпотезі А.А. Максимова, яка була сформульована ще на початку XX століття, про унітарне (із загальної клітини) походження усіх клітин крові.

Кровотворні клітини.

Кровотворні клітини походять із однієї стовбу­рової клітини. Однією з її характерних властивостей є самопідтримання. Воно полягає у тому, що в разі поділу одна із дочірніх клітин залишаєть­ся стовбуровою, а інша може стати на шлях подальшого диференціюван­ня і проліферації.

Після кількох поділів ця клітина утворює клас поліпотентних клітин, тобто таких, що здатні диференціюватися в усі клітини крові.

Подальший розвиток клітин пов'язаний із формуванням уніпотентних клітин, що, розвиваючись, перетворюються лише у визначений тип фор­мених елементів крові.

Першою відокремлюється клітина, що дає колонію лімфоцитів ( лімфоїдний паросток). Через кілька поділів ці клітини перетворюються у попередників су­воро спеціалізованого паростка крові.

Потім розвивається мієлоїдний паросток. З'являються попередники колоній еритроїдного, нейтрофільного, еозинофільного, базофільного, моноцитарного і мегакаріоцитарного ряду.

У нормі для формування зрілих клітин крові клітина-попередник по­винна здійснити не менше ніж 11-12 поділів ( є клітини 6-ти класів).

Тривалість кожного мітотич­ного циклу в середньому близько доби, так що, наприклад, до виходу ерит­роцитів у кров минає 12 діб.