2. Форматне представлення бібліографічних

ДАНИХ В АВТОМАТИЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ

СИСТЕМАХ (АІС)

При наявності функціонування різних потоків інформації виникає об’єктивна необхідність її уніфікації (стандартизації).

Стандартизація – це встановлення в державному масштабі єдиних норм і вимог щодо матеріалів, процесів, приборів і т. п. [59].

До об’єктів стандартизації відносяться: термінологія, види та комплектність документів, вимоги до створення окремих видів документів, оцінка якості та ін.

Розрізняють міжнародні та національні стандарти. На світовому рівні їх розробкою займаються такі організації, як: Міжнародна організація по стандартизації (ISO); Міжнародний комітет з телеграфії та телефонії; Європейська асоціація виробництва електронно-обчислювальної техніки та ін.

В АІС провідною є ISO. Більшість стандартів, впроваджених ISO, належать до інформаційного забезпечення систем: стандарти з систем кодування інформації, довідників, тезаурусів; стандарти на формат для обміну бібліографічними даними і стандарти формату передачі даних. Ці нормативні документи підвищують якість прийманняпередачі даних; підвищують технологічні характеристики системи, визначають вимоги до програмного забезпечення та сумісність окремих частин в мережі.

На поч. 90-х рр. минулого століття в умовах політичних та економічних перетворень і реформ, створення СНД, з’явилась необхідність у розширенні інформаційного обміну, тому актуальною проблемою стало вивчення і впровадження в практику форматів UNIMARC та USMARC [58].

Для стандартизації записів інформації, яка вводиться в комп’ютер іпередається по державних і міжнародних каналах, використовують різні формати, призначені для уніфікації форми, змісту, кодування інформації, що вводиться в базу даних (БД). Вони забезпечують єдину структуру запису і закріплюють розташування елементів запису. Кожне поле формату вміщує відомості про визначений елемент бібліографічного запису, що ідентифікується позначкою і ві-окремлюється спеціальними символами-роздільниками. Формат визначає також структуру, зміст і систему кодування бібліографічного запису.

Всі формати прийнято підрозділяти на внутрішньосистемні і обмінні (комунікативні) [60]. Внутрішньосистемний формат – це формат, що здійснює операції обробки даних та інформаційного обслуговування в межах однієї автоматизованої інформаційної системи. Він уніфікує записи всіх БД, прискорює пошук. Обмінний формат використовують для прийому – передачі масивів інформації БД між системою і користувачем.

Досвід використання різних форматів свідчить, що вони повинні відповідати таким вимогам, як:

− узгодження структур форматів різних рівнів;

− єдина структура запису для всіх видів документів;

− забезпечення можливості пошуку за одним або декількома

елементами бібліографічного запису;

− можливість машинного контролю;

− придатність форматів для ЕОМ різних видів та ін [59].

Крім того, при надходженні інформації з різних БД, а також обміні нею, виникає проблема конвертування (перетворення даних із одного формату в інший). Метою такого конвертування є уніфікація – не полів, а їх змісту.

Перші машинозчитувальні формати були створені в США ще на поч. 1960-х рр. спеціалістами декількох наукових бібліотек для конкретних університетських систем. Досвід цих бібліотек було запозичено Бібліотекою Конгресу США, яка в 1965-1966 рр. розробила проект MARC з метою отримання каталогізаційного опису у машинозчитувальній формі.

У 1967 р. Британська національна бібліотека створила свій формат BNBMARC для отримання машинозчитувальних даних при підготовці “Британської національної бібліографії”. А в 1968 р. Було підготовлено проект MARC II як результат англо-американської співдружності, що використовувався як комунікативний [66].

Починаючи з 60-х рр. минулого століття, з’явилося понад 50 форматів, у назві яких є загальне слово MARC це: USMARC, UКRMARC, ІNТЕRMARC, JAPMARC та ін. Розходження в них обумовлені відмінностями в національних правилах і практиці каталогізації. Для подолання несумісності було прийнято рішення розробити міжнародний комунікативний формат UNІMARC, що дозволяв би кожній національній службі створювати тільки дві програми (одну для конвертування в UNІMARC, іншу – із формату UNІMARC) замість спеціальних програм конвертування в кожному із форматів MARC.

Розробка форматів знаходиться в стадії обговорення та апробації, однак можна констатувати, що загальноприйнятим стає формат UNІMARC [58].

Дослідження і розробки в галузі форматів з обміну бібліографічними записами однією з перших, ще в 1970 р., були розпочаті ДП НТБ Росії (тоді ще в Радянській державі) і проходили в 3 етапи [66].

На першому етапі вивчалися можливості створення єдиного формату бібліографічних записів як технологічної основи АБІС. На другому – експериментально перевірялися результати дослідження та їх практичне використання для ДПНТБ Росії та інших бібліотек.

Третій етап полягав в участі спеціалістів бібліотеки у розробці державних стандартів на комунікативний формат і створенні міжнародних форматів в межах програм РЕВ.

Дослідження проводилися з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду в сфері комунікативних форматів, основних напрямків міжнародної стандартизації в галузі інформації. Так, впродовж 1970-1972 рр. співробітниками ДПНТБ Росії і представниками провідних бібліотек та інформаційних органів розроблялися матеріали по створенню проектів державних стандартів структури “Комунікативний формат бібліографічного запису на магнітних стрічках” і наповнення “Передмашинний формат бібліографічного запису”. Опис структури запису комунікативного формату відповідав міжнародному стандарту ISO 2709.

При розробці наповнення комунікативного формату здійснювався аналіз зарубіжних форматів, формату USMARC, сімейства форматів MARC.

У 1975-1985 рр. (третій етап) вирішувалася проблема створення в державі єдиного комунікативного формату. В результаті було розроблено два стандарти – ГОСТ 7.14-78 і ГОСТ 7.19-79. Перший визначав структуру записів і повністю відповідав стандарту ISO 2709; другий – встановлював наповнення формату та засновувався на стандартах, прийнятих РЕВ. Ці перші вітчизняні стандарти, що призначалися для обміну даними на магнітних стрічках, через слабкий зв’язок з аналогічними міжнародними стандартами практично рідко використовувалися у практиці інформаційно-бібліотечних систем [66].

В Україні, що входила до складу Радянського Союзу, склалася подібна ситуація. Для виходу із цього положення були визначені такі шляхи:

− використання програм – конверторів, які перетворюють дані з однієї системи на формат даних іншої системи;

− перехід до застосування найбільш популярних в світі стандартів на формати передач ССF або UNІMARC;

− створення власних національних стандартів, які б відповідали міжнародним вимогам.

Розв’язання цих питань розпочалося вже на поч. 90-х рр. минулого століття. Так, у 1995 р. Інститутом програмних систем України було розроблено ДСТ України “Документація. Формат для обміну бібліографічними даними на магнітних носіях” та ДСТ України “Документація. Формат для обміну термінологічними або лексикографічними даними на магнітних носіях”. Ці документи відповідали

світовим вимогам стандартизації і використовували ISO 2709 та ISO

6156 [58].

У даний час в державах СНД проходить комп’ютеризація бібліотек та масивів національної бібліографічної інформації і проблеми використання формату UNІMARC стають дуже актуальними [60]. Його передбачається застосувати як комунікативний (обмінний) формат. Також він став основою при розробці національних (внутрішньосистемних) форматів, як, наприклад, в США – USMARC, в Росії – RUSMARC, в Україні – UКRMARC.

Розробка російського комунікативного формату представлення бібліографічного запису в машинозчитувальній формі булла складовою частиною програми створення в цій країні бібліотечної телекомунікаційної мережі ЛІБНЕТ.

Суттєвими є особливості формування назви з індивідуальним автором. Так, формат UNІMARC передбачає представлення одного автора, а вітчизняна бібліографія – трьох авторів. Іншою проблемою є регламентування скорочення слів і словосполучень, що передбачаються вітчизняними правилами і не враховуються міжнародними форматами. Крім того, вітчизняні і міжнародні правила каталогізації по-різному визначають уніфіковану назву. Але, як вважають російські дослідники, найскладнішою проблемою є неординарна ситуація з полями зв’язку івибором моделізапису для видань з і .рархічними рівнями [46].

У 1997-1998 рр. в Москві та Санкт-Петербурзі було проведено професійні семінари з розвитку та використання формату UNІMARC та RUSMARC [63].

В Україні, як і в Росії, розпочався новий етап комп’ютеризації бібліотек – централізована корпоративна каталогізація. У Росії ця діяльність відбувається під орудою ДПНТБ разом з Російською державною бібліотекою, Бібліотекою іноземної літератури ім. М. Рудоміно, та ін. В Україні цим займається Книжкова палата України разом з провідними бібліотеками держави.

П’ятий проект стратегічного плану інформатизації Книжкової палати України до 2005 р. [53] спрямований на впровадження комунікативного формату для обміну бібліографічними даними на терені України (UКRMARC) і на міжнародному рівні (USMARC). В даний час дослідники Книжкової палати України працюють над цією проблемою з провідними бібліотеками України.

В епоху інформатизації суспільства розвиток правил складання бібліографічних записів на документи тісно пов’язаний з переходом до комп’ютерних технологій. Впровадження комп’ютерних технологій вимагає створення (розробки) особливого апарата для забезпечення введення до АІС бібліографічних записів. Таку концепцію розвинуто у форматах бібліографічних записів для АІБС. У зв’язку з цим розглянемо структуру, призначення та методи використання таких форматів, як: UNIMARC, UNIMARC / Authoritiеs, RUSMARC, UKRMARC.

12