4. Справа про протоку Корфу

15 травня 1946 р. англійські крейсери “Оріон” і “Суперб”, проходячи в південному напрямку через протоку Корфу, були обстріляні албанською батареєю. П’ять місяців по тому, 22 жовтня 1946 p., ескадра британських військових кораблів покинула порт Корфу і попрямувала на вихід через однойменну протоку в північному напрямку. Попередньо англійські кораблі очистили протоку від мін. Однак неподалік затоки Сандра два британських кораблі наскочили на міни, зазнали значних ушкоджень і вийшли з ладу. 13 листопада 1946 р. англійські тральщики знову здійснили операцію з очищення протоки від мін, витраливши при цьому 22 міни. Міжнародний Суд ООН повинен був дати відповідь на питання, чи було порушено суверенітет Албанії діями британських військових кораблів у протоці Корфу 22 жовтня й 12 та 13 листопада 1946 р. В МС ООН повинно було бути вирішено питання, і що до того, чи повинна Албанія відшкодувати шкоду, що була нанесена Великій Британії.

5. Консультативний висновок МС ООН щодо законності погрози ядерною зброєю чи її застосування, 1996р.

8 липня 1996 р. Міжнародний суд ООН дав два консультативних висновки у відповідь на запит, що надійшов від Всесвітньої організації охорони здоров'я та Генеральної Асамблеї ООН. Чи можна вважати, що застосування цієї зброї будь-якою державою під годину війни або збройно конфлікту буде порушеннях її зобов'язань згідно з міжнароднім правом, зокрема Статутом ВООЗ? Чи допускає міжнародне право за будь-яких обставинних погрози ядерними зброєю або її застосування?

Міжнародний Суд ООН визначив, що ні у звичаєвому, ні в до­говірному міжнародному праві не існує конкретного дозволу на погрозу застосування ядерної зброї, як не існує всеосяжної заборони на такі дії, що погроза застосування ядерної зброї на період збройних конфліктів протиправна і суперечить положенням Статуту ООН, нормам міжнародного права. Проте Міжнародний суд також визнав, що не може остаточно визначити, чи буде погроза ядерною зброєю або її застосування законними чи незаконними у надзвичайному випадку самооборони, коли під загрозу поставлене існування певної держави.

6. Справа щодо проекту Габчіково-Надьмарош 1997 р.

В 1977 р. Угорщина та Чехословаччина уклали Договір про будівництво та експлуатацію системи дамб “Габчіково-Надьмарош”. Система передбачалась для широкого використання природних ресурсів ділянки річки Дунай між Братиславою та Будапештом з метою розвитку водних ресурсів, енергетики, транспорту, сільського господарства тощо. Спільне фінансування передбачалось для виробництва гідроелектроенергії, покращення умов судноплавства та захисту прибережних районів від повіней. Договір набув чинності 30 червня 1978 р. За Договором 1977 р., всі основні споруди проекту (гребля Дунакіліті, обвідний канал і система шлюзів в Габчіково і Надьмароші) представляли єдине ціле, їх будівництво, фінансування та експлуатація мали здійснюватись спільно за рівної участі сторін. Угорщина мала контролювати шлюзи в Дунакіліті та об’єкти в Надьмароші, а Чехословаччина в Габчіково. Всі економічні вигоди від роботи системи мали розподілятися між двома державами.

В заяві про порушення справи Словакія та Угорщина просили Суд встановити:

а) чи мала право Угорщина тимчасово, а потім і повністю в 1989 р. припинити роботи за проектом, відповідальність за які на Угорщину були покладені Договорому 1977р.?

б) чи мала право Чехословаччина приступити в листопаді 1991 р. до реалізації “тимчасового рішення” та ввести в дію систему в жовтні 1992 р.?

в) чи правомірним було в світлі норм міжнародного права одностороннє анулювання Угорщиною Договору 1977 р. в травні 1992 р. і яким був статус Договору 1977 р. на момент розгляду справи;

г) які наслідки (включно з визначенням прав і обов’язків сторін) рішення, яке буде винесено Судом.