1. Справа про військові та напіввійськові дії в нікарагуа 1986 р.

Нікарагуа, як постраждала сторона наводить наступні твердження, які на її думку підтверджують вину США:

1.Мінування нікарагуанських портів та вод було здійснено військовослужбовцями США або громадянами Латинської Америки, які перебували на платній службі в США.

2.США своєю військовою авіацією порушила повітряний простір Нікарагуа.

3. Саме США спланували, створили, організували та контролюють найману армію – сили контрас, які вчинили напади та вбивства на території Нікарагуа.

4.Застосування до Нікарагуа заходів економічного характеру, зокрема ембарго, є непрямою формою втручання в її внутрішні справи.

З іншого боку США свої дії обгрунтовує мірою колективної самооборони у відповідь на такі дії Нікарагуа:

1.Нікарагуа активно підтримувала військові угруповування, які діяли в деяких сусідніх країнах, зокрема в Сальвадорі, і особливо у вигляді постачання зброї.

2.Нікарагуа здійснювала військові напади на прикордонні райони Гондурасу та Коста-Ріки.

Міжнародний Суд ООН відмовився визнати військові та напіввійськові дії США в Нікарагуа колективною самообороною та постановив, що США вчинили акти агресії в порушенні норм міжнародного права. А саме: не застосовувати силу проти іншої держави; не втручатися у внутрішні справи держави; не порушувати її суверенітет; не перешкоджати мирній морській торгівлі. На США було покладено обов’язок відшкодувати Республіці Нікарагуа шкоду у формі репарації.

2. Спарава Лаграндів(Німеччини проти сша)

2березня 1999 року Німечення подала заяву в Секреатіат Суду про відкриття судового розгляду проти США з приводу порушення Віденської конвенції про консульські відносини і що заява Німеччини підпадає під юрисдикцію Суду. Німеччина подала заяву про визначення тимчасових заходів.

Німеччина просить винести рішення та пояснити:

Що не повідомивши Карла і Вальтеру Лагранд після їх арешту про права,які вони мали відповідно ст 36 Віденської конвенції про консульські відносини і залишив тим самим Німеччину своєчасно надати цим особам допомогу США порушили свої зобов’язання перед Німеччиною

Що норми свого внутрішньо державного права,в даному випадку доктрину відносно невиконання процесуальних дій в встановленні строки ,що не дозволило Карлу і Вальтеру подати клопотання передбачені Віденською конвенцією про консульські відносини ,і в кінцевому результаті що привело до їх страти,США порушило своє зобов’язання перед Німеччиною

Не прийнявши всі необхідні міри по забезпеченню того,щоб Вальтер Лагранд не був страчений до винесення рішення Міжнародним Судом ,США порушили зобов’язання,які випливають з Постанови Суду 3 березня 1999 року про визначення тимчасових заходів,які поглиб вплинути на предмет спору

США повинні гарантувати Німеччині ,що вони не повторять свої протиправні.

3. Справа про храм Преах-Віхеар 1962 р.

Предметом даного спору між Камбоджею та Тайландом став суверенітет над територією, на якій знаходився храм Преах Віхеар – частково зруйнована давня кхмерська святиня на Дангкерській гірській гряді, по якій проходив кордон між Камбоджею та Тайландом. Підгрунттям спору стали події 1904-1908 рр. В цей час між Францією, яка здійснювала в той час зносини Індокитаю та Сіамом були досягнуті домовленості про кордон. Договір 13 лютого 1904 р. встановив загальний напрям кордону, точна делімітація якого була проведена змішаною франко-сіамською комісією. Фінальною стадією делімітації стала підготовка карт. Сіамський уряд, який не мав необхідних технічних засобів, звернувся з проханням до французьких чиновників підготувати карту прикордонного району. Карта була підготовлена восени 1907 р. В 1908 році карта була передана сіамському уряду. На одній з цих карт храм був показаний на території Камбоджі. Саме на цю карту посилалась Камбоджа в обгрунтування своєї претензії на суверенітет над храмом. протоколи підтверджували, що карти були направлені сіамському уряду з метою надання результатів роботи з делімітації. Оскільки ні в 1908 році, ні протягом всіх наступних років з боку сіамської влади не було ніякої реакції на ці карти, можна було вважати, що карти були визнані. Суд наголосив, що якби Тайланд не погоджувався з лінією проходження кордону, він міг поставити це питання під час франко-сіамських переговорів 1925 та 1937 рр., на яких були підтверджені існуючі на той час кордони, а також в 1947 р. в Вашингтоні на засіданні франко-сіамської узгоджувальної комісії. Втім Тайланд не зробив жодних заяв з цього приводу. Загалом Суд дійшов висновку, що Тайланд визнавав карту. Навіть якщо з цього приводу були сумніви, це не давало, на думку Суду, право Тайланду через 50 років не визнавати її, оскільки як Франція, так і Камбоджа були впевнені у визнанні карти Тайландом. Визнання карти було причиною участі Тайланду у врегулюванні договору щодо кордону, який було позначено на карті.

Сторони погодились з інтерпретацією врегулювання, за яким кордону, позначеному на карті надавався пріоритет порівняно з договором 1904 р., в якому сторони надавали значення лінії вододілу, тому лінія вододілу не мала особливого значення. Суд вважав, що кордон, позначений на карті був дійсним кордоном між державами, що визнаний ними. Відповідно, спірна територія, на який розташований храм Преах Віхеар, незалежно від лінії вододілу, була територією Камбоджі.В аналізованому рішенні Міжнародний Суд ООН зробив ряд важливих висновків щодо принипу естоппель, який застосовний практично у всіх галузях міжнародного права. Принцип встановлює заборону для суб'єкта права заперечувати або оспорювати в суді те, що ним було раніше заявлено, визнано, здійснено.