120. Види міжнародної безпеки

Розрізняють два види міжнародної безпеки: універсальну і регіональну. Обидва види міжнародної безпеки відносяться до колективної безпеки, тобто вони можуть бути тільки колективними зусиллями всіх або більшості держав світу або регіону.

Види міжнародної безпеки : універсальна - заснована на системі міжнародних договорів, направлених на забезпечення міжнародної безпеки для всіх суб'єктів міжнародного права; регіональна - безпека в окремому регіоні.

Універсальна система забезпечення міжнародної безпеки сформована в рамках Організації Об'єднаних Націй. Головним органом такого забезпечення є Рада Безпеки ООН. Це єдиний орган в світі, якому на основі Статуту ООН надано право визначати, чи існує в світі загроза агресії, чи здійснюється така на ділі, які заходи необхідно зробити для того, щоб зберегти мир і забезпечити в повному обсязі міжнародну безпеку.

Рада Безпеки ООН має право застосувати до агресора комплекс заходів, включаючи використання збройної сили, для того, щоб не тільки припинити агресію, але й створити умови для недопущення її в майбутньому. Проте застосувати ці заходи світова спільнота може тільки при єдності всіх держав — постійних членів Ради Безпеки ООН. Цей орган діє в постійному режимі і може своєчасно реагувати на запити держав, які стурбовані реальними загрозами їх безпеці.

Регіональна міжнародна безпека заснована на механізмі функціонування ряду систем, зокрема, Європі – Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) і Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

121. Роззброєння і міжнародна безпека

Під роззброєнням слід розуміти комплекс заходів, спрямованих на обмеження і зменшення озброєнь держав і військових блоків.

Розрізняють універсальне і регіональне роззброєння. Перше проводиться в масштабах всієї планети Земля, друге — в межах окремих регіонів.

У міжнародному праві склався принцип роззброєння. Він зобов'язує держави:

1) суворо дотримуватись чинних норм про роззброєння;

2) брати участь у договорах і заходах щодо роззброєння;

3) прагнути до вироблення нових норм з роззброєння.

Питання роззброєння обговорюються і вирішуються в рамках ряду міжнародних форумів. Першим серед них слід назвати Генеральну Асамблею ООН, що розглядає загальні принципи роззброєння. Питаннями роззброєння займаються також Комітет з роззброєння і міжнародної безпеки (Перший комітет)и Комісія ООН з роззброєння.

Єдиним багатостороннім переговорним форумом міжнародного співтовариства для вироблення угод по роззброєнню є Конференція з роззброєння. Конференція складається з 61 держави і діє на основі консенсусу. В рамках даної Конференції були підготовлені для підписання два документи: Конвенція про заборону хімічної зброї і Договір про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань.

В квітні 1972 р. була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічного (біологічної) і токсичної зброї і про їх знищення. Цей документ, що набув чинності 26 березня 1975 р., забороняє розробку, виробництво і накопичення біологічних препаратів, що містять токсини, а також передбачає знищення такої зброї і засобів її доставки. У Конвенції беруть участь 150 Україна.

Конвенція була першим міжнародним документом, який поставив поза законом один з видів зброї масового знищення.

Хімічна зброя. У 1993 р. була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення. Документ набув чинності 29 квітня 1997 р. Конвенція є першим багатостороннім договором, що не тільки забороняє вид зброї масового знищення але й передбачає механізм перевірки військових і цивільних хімічних об'єктів. Конвенція передбачила створення Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ) з штаб-квартирою в Гаазі.

Згідно Конвенції, держави зобов'язані ліквідовувати свої запаси хімічної зброї.

Ядерна зброя міжнародним правом поки не заборонено. Разом з тим є ряд обмежень по її розповсюдженню і вдосконаленню. 5 серпня 1963 р. був відкритий для підписання Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою, який також відомий під назвою Московського договору.

Саме цей Договір створив умови для подальших домовленостей по забороні ядерних випробувань, кульмінацією яких став Договір про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) 1996 р., що охопив забороною і ядерні вибухи. 1 липня 1968 р. був відкритий для підписання Договір про нерозповсюдження ядерного зброї (ДНЯЗ), що є основою міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї (набув чинності 5 березня 1970 р.). Контроль за дотриманням положень ДНЯЗ покладений на спеціальну міжнародну організацію — Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

Без'ядерні зони створюються з метою зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Вони існують як на державних територіях, так і на просторах міжнародної території.

Без'ядерними зонами є:

1) Антарктика — за Договором про Антарктику 1959 г.;

2) космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, — за Договором про космос;

3) дно Морів і океанів і їх надра (ці простори вільні від всіх видів ЗМЗ) за Договором про нерозміщення у вказаних просторах ЗМЗ 1971 г.;

4) Латинська Америка за Договором Тлателолко 1967

5) південна частина Тихого океану — за Договором Раротонга 1985 г.;

6) Південно-східна Азія за Бангкокським договором;

7) Африка — по Договору Пеліндаба 1996 г.;

8) архіпелаг Шпіцберген — за Договором про Шпіцберген 1920

9) Аландськие острови, що належать Фінляндії, — за Договором про Аландські острови1920 р.

122. Гуманітарна інтервенція або гуманітарна війна 

застосування військової сили проти іноземної держави або будь-яких сил на її території для запобігання гуманітарної катастрофи або геноциду місцевого населення.

Під поняття гуманітарної інтервенції не потрапляють такі дії:

- миротворчі операції, що проводяться ООН за згодою держави, на території якого вони робляться;

- акції з використанням збройної сили на прохання законного уряду (включаючи акції, передбачені угодами).

- військові операції, здійснювані державою з метою порятунку своїх громадян за кордоном від неминучої загрози їх життю або здоров'ю;

- акції примусового характеру, не включають використання збройної сили

Концепцію «гуманітарної інтервенції» вперше запропонував Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у 1999 році, виступаючи на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.