118. Антарктика

Правовий статус полярного регіону базується в Договорі про Антарктику, прийнятому 1 грудня 1959 р. за результатами Вашингтонської конференції. Скликання Конференції і введення в дію цього договору обумовлювалося загостренням протистояння між державами, що претендували на різні райони даної частини земної кулі і іншими країнами, що відкидали односторонні дії такого роду.

Головним завданням Вашингтонської конференції був пошук компромісного вирішення складної проблеми визначення юридичного статусу Антарктики

В Договорі закріплено:

по-перше, держави не визнають суверенітету жодної з держав у якому б то не було районі Антарктики і, більш того, не визнають яких би то не було — висунутих або таких, що можуть бути висунутими претензій будь-якої держави, що затверджують в Антарктиці територіальний суверенітет;

по-друге, держави не вимагають від будь-якої з договірних сторін відмови від раніше заявлених нею територіальних претензій в Антарктиці або від підстав, що є у неї, для висунення в майбутньому претензій на територіальний суверенітет;

по-третє, держави виходять з того, що жодне з положень Договору не повинно розглядатися як таке, що завдає шкоду позиції будь-якої з договірних сторін в частині визнання або невизнання вже заявлених ким-небудь з її контрагентів прав або претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці або наявність підстав на такий суверенітет.

Таким чином, Договір про Антарктику встановив статус Антарктики як міжнародної яка, відкрита для використання будь-якою державою

Найважливішим результатом Вашингтонської конференції стала розробка і закріплення в Договорі про Антарктику основних правових принципів діяльності в цьому районі. Першим з них слід назвати принцип мирного використання Антарктики, який не тільки проголошується але і отримує реальне закріплення у вигляді заборони будь-яких військових заходів, включаючи «створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї» (п. 1 ст. I). Невичерпний характер цього положення додає йому вельми широкий сенс, що дозволяє трактувати дану статтю як підставу для встановлення в Антарктиці правового режиму демілітаризованої і нейтралізованій території.

Як демілітаризована і нейтралізована територія Антарктика не може використовуватися для розміщення тут військових контингентів, служити театром військових дій або базою для ведення таких де б то не було, не може бути полігоном для застосування ядерної або звичайної зброї.

Іншим основоположним принципом Договору про Антарктику є принцип свободи наукових досліджень і міжнародної співпраці у цій сфері, зафіксований в ст. II. Він означає, що вказана діяльність може здійснюватися будь-якою державою на рівноправній основі з учасниками Договору. заборона проведення в Антарктиці будь-яких ядерних випробувань і захоронення радіоактивних матеріалів, його учасники затверджують ще один початок режиму антарктичної діяльності — принцип забезпечення екологічної безпеки в регіоні.

119. Право міжнародної безпеки

Міжнародна безпека — це світопорядок, в якому створені сприятливі міжнародні умови для вільного розвитку держав і інших суб'єктів міжнародного

Міжнародну безпеку розуміють в широкому і вузькому значенні.

Міжнародна безпека в широкому значенні включає комплекс політичних, гуманітарних, інформаційних екологічних і інших аспектів безпеки.

Право міжнародною можна розглядати і в широкому плані як сукупність принципів і норм, регулюючих відносини суб'єктів міжнародного права з метою забезпечення політичної, військової, економічної, екологічної і інших видів безпеки.

Міжнародна безпека у вузькому сенсі включає тільки її військово-політичні спекти.

Право міжнародної безпеки — галузь міжнародного права що є системою принципів і норм, які регулюють військово-політичні відносини держав з метою забезпечення миру і міжнародної безпеки. Норми даної галузі направлені на забезпечення як міжнародної, так і національної безпеки.

Джерелами права міжнародній є міжнародний договір, міжнародний звичай, обов'язкові вирішення міжнародних організацій, насамперед Ради Безпеки ООН.

Основу права міжнародної безпеки складають загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, зокрема: незастосування сили або погрози силою, територіальна цілісність держав, непорушність державних кордонів, невтручання у внутрішні справи держав, мирне вирішення спорів, співробітництво держав тощо.

Крім загальновизнаних принципів міжнародного права, право міжнародної безпеки має і свої, галузеві принципи: Принцип неподільності міжнародної безпеки. Принцип незаподіяння шкоди безпеці інших держав, Принцип рівної і однакової безпеки.