19. Роль та місце прин-пів в системі мп.

Пр-пи МП-система основопол-х норм, що рег-ть відносини між його суб’єктами і є критерієм правомірності між-х правотвор-го і правозаст-го процесів і дійсності ін. між-пр. норм. Пр-пи важливі і обов-ві для всіх суб’єктів МП. Фун-ції пр-пів МП: зміцнення системи МП і між-х відносин; закріплення основних прав, закон-х інтересів, обов-в суб’єктів МП; заповнення прогалин в МП. Осн. Пр-пи-основний і системоутворюючий факт нормат. Системи. Вони мають перевагу перед всіма ін. нормами права. Осн. Пр-пи мають унів-ний х-р. Всі уч-ки МП мають дотрим-сь цих пр-пів. Пр-пи-фундамент МП. Пр-пи баз-ся на тому що:1.Пр-пи є загальновиз-ними всіма суб’єктами МП;2.Пр-пи мають переваги на всіма ін. нормами МП;3.Поруш-ня пр-пів кваліф-ся серйозніше ніж порушення всіх ін. норм МП;4. Пр-пи-єдина система. Всі пр-пи взаємопов’язані і порушення 1 пр-пу тягне порушення іш. Пр-пів. Джерела, що містять осн. Пр-пи:1.Статут ООН;2.Декларація про пр-пи МП 1970р.;3.Заключний акт НБСЄ 1975р.(Хелбсенський акт). Статут і Декларація вир-ть такі пр-пи:1.Незастосування сили або загрози силою;2.мирне вирішення між-х спорів;3.невтручання у внутр. Справи держав;4.пр-п співр-ва;5.пр-п рівноправ’я і визначення народів;6.пр-п суверенної рівністі держав;7.пр-п добросовісного виконання зобовэязань. Хельсенський акт визнав ще 3 пр-пи: 8. Пр-п теритр-ної цілісності держав; 9.пр-п поваги прав людини;10.пр-п непорушності кордонів. Останній не є універсальним, є регіональним.

20. Пр-п заборони застос-ня сили або загрози силою.

Становлення пр-пу у 20ст. До 20ст. МП вважало звернення до війни як до способу врегул-ня між-х розбіжностей і суперечок припод-ою функ-єю держави, її невід’ємним правом Прийняті на Гааських конференціях миру 1899 і 1907рр. Конвенції про мирне вирішення між-х суперечок і про обмеження застосув-ня сили лише закликали держави за можливістю не застосовувати силу. Вперше війна була об’явлена великим злочином в Декреті про мир, що був прийнятий на ІІ Загальноросійському з’їзді Рад Росії у 1917р. Статут Ліги Націй заборонив агресивні війни(Декл-ція про агресивні війни 1927р.). 1928р.-Паризький акт, який заборонив звернення до війни. Статут ООН закріпив цей пр-п і був деталізован в Декл-ії ООН про пр-пи МП 1970р., у Визначенні агресії 1974р., в Закл-му акті НБСЄ 1975р., Декл-ції про посилення ефек-ті пр-пу 1987р. Пр-п пошир-ся на всі держави. Актом агресії вважається:1.вторгнення чи напад збройних сил держави на тер-рію ін. держав;2.бомбардування;3.блокада портів, берегів держави;4.напад на морські, сухопутні, повітряні сили та повітряні та морські флоти;5.засиланняозброєних банд, груп тощо. Рада безпеки визнає ті чи інші дії актом агресії. Статут Між. Крим. Суду включив у перелік злочинів і злочин агресії, за який передбачається індив-на крим. відп-ть. Статут ООН закріплює права держави на інд-ну колек-ну самооборону. Збройна сила може бути застосована народами колоніальних та залежних країн у боротьбі за свою незалежність при здійсненні свого права на самовизначення. У відповідь на недружню поведінку та правопоруш-ня можуть бути застосовані такі заходи:повне чи часткове припинення екон-х відносин, розрив дипл-х відносин. Складовою частиною пр-пу є заборона застосування війни;відмова від застосування репресій.

21. Пр-п суверенної рівності держав.

Для того щоб країни були рівноправними, вони повинні бути суверенними. В Декл-ції 1970р. цей пр-п є першочерговим та основоположним. Пр-п є основою відносин партнерства та конструкт-ої взаємодії між державами, умовою збереження між. стабільності. В Статуті ООН підкр-ся, що ця орг-ція та держави, що в неї входять діють згідно з тим, що вона заснована на пр-пі суверенної рівності всіх її членів. Згідно з Декларацією 1970р. держави мають однакові права та обов’язки і є рівноправними членами між-ої співдружності, незалежно від розбіжностей екон-го, соц., політ-го. Хар-ру. Згідно Декл-ції, концепція суверенної рівності включає такі елементи:1.всі держави юрид-но рівні;2.кожна держава корист-ся правами, які притаманні повному суверенітету;3.кожна держава повинна поважати правосуб’єктність ін. держав;4.тер-на цілісність і пол-на незалежність держав недоторкані;5.кожна держава має право вільно обирати і розвивати свою політ., соц., екон., культ., систему;6.кожна держава повинна повністю і належним чином виконувати свої між. зобов’язання і жити в мирі з ін. державами. Закл. Акт 1975р. включає також право кожної держави на свободу і пол-ну нез-ть, право встанов-ти свої закони і адм-ні правила, право визначати і здійс-ти на власний розсуд відносини з ін. державами згідно МП. Кожна держава має право на забезпечення своєї безпеки і обов-к не порушувати безпеку ін. держав. Проявом суверенітета є імунітет кожного з них від юрисдикції ін. держави.  22.Пр-п непорушності держ-х кордонів.

В Хельс-му акті був сформован пр-п, згідно якого держави-учасниці розглядали як непорушні всі кордони один одного, так і кордони всіх держав в Європі, і тому вони будуть утримуватись зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони. Визнання кордонів означає відмову від б.-я. тер-х посягань держав-учасників в Європі. Вперше пр-п непоруш-ті кордонів отримав вираж-ня в Договорі СРСР і ФРН у 1970р., згідно з яким ці сторони заявили, що не мають тер-х вимог і не будуть їх мати в майбутньому. Потім це зобов-ня було закріплене в Договорі між Польською Нар-ою Республікою і ФРН у 1970р., в радянсько-французькому документі у 1971р., в Декл-ії 1972р. країн-учасниць Варшавського договору, в Радян.-амер. Комюніке у 1972р. В контексі Хельс-ко акту пр-п непорушності означає взаємну відмову держав Європи, США, Канади від пол-го зазіхання на держ. кордони, від дій, що направлені на зміну юрид-го оформ-ня і факт-го становища кордонів. Але цей пр-п ще не затвердився в МП. Існування на Азіатському, Африк-му та Південно-Амерканському континентах гострих тер-х суперечок не дозволяють в близькому майбутньому розрах-ти на винання цього пр-пу за межами Європи. 1992р.-держави-учасниці СНД уклали Угоду про співр-во по забез-ню стаб-го становища на їх зовн-х кордонах. 1993р.-учасники СНД підписали Декларацію про недоторканість кордонів, 1994р.-Декл-цію про дотримання суверенітету, тер-ої цілісності і недоторканості кордонів держав-учасниць СНД.  23.Пр-п тер-ої цілісності держав.

Сфор-ся спочатку як норма звичаєвого права. Закріплення відбулося в Декларації пр-пів МП, де були вказані основні елементи пр-пу. Заключне формул-ня у Заключному акті НБСЄ. Учасники повинні поважати цілісність держави, утримув-сь від дій, які направлені на перетворення ін. держави в об’єкт військової окупації. Окупація не є законною. Тер-на цілісність включає ціл-ть прир-го комплексу, ціл-ть пр. режиму держави. В Статуті ООН пр-пу немає. Однак лише з прийняттям Статуту ООН цей пр-п вважається загальвизнаним в МП. Концепція тер-ої цілісності держав була висунута в період після Другої Світової Війни країнами, що розвив-ся у відповідь на бажання колоніальних держав стати на перепоні нац-визвольному руху. В 1955р. була прийнята Бандугська декларація, де серед ін. пр-ів спів-ва вказувалось на неох-ть утримання від актів агресії чи застосування сили проти тер-ої цілісності та політ-ої незалежності б.-я. країни. “Бандунгська формула” швидко отримала продовження у двосторонніх угодах(Рад-індійська заява 1955р., Польсько-індійське комюніке 1955р., Рос-афганська заява). В Декл-ції пр-ів МП 1970р. зазнач-ся, що кожна держава повинна утримуватись від б.-я. дій, що направлені на часткове чи повне порушення нац-ої єдності та тер-ої цілісності б.-я. ін. держави.

24. Пр-п мирного розв’язання спорів.

Як імперативний склався лише у 20 ст. В Конвенції, що була прийнята на Гааських конференціях миру 1899 і 1907р. містився лише заклик до держав попередити за можливістю звернення до сили. Згідно Статуту Ліги Націй члени Ліги Націй погоджувались, що якщо між ними виникає спір, то він повинен бути вирішений у тререйському суді чи Радою. І лише після збігу 3-х місячного строку після вирішення справи вони могли застосовувати силу. Лише у 1928р. Паризьким договором був закріплений пр-п мирного розв’язання спорів мирним шляхом. Пр-п знайшов розвиток в Дек-ії про пр-пи МП 1970р., в Закл-му акті НБСЄ, у ряді резолюцій ГА ООН, у Пакті Ліги арад-х держав, в Хартії Орг-ії африк-го єдинства, в Статуті Орг-ії амер-х держав. Між. спори вир-ся на основі пр-пу суверенної рівності держав і згідно з пр-пом вільного вибору засобів мирного вирішення спорів(переговори, посередництво, узгоджувальні та слідчі процедури, добрі послуги, арбітраж, судовий розгляд, звернення до органів між-х орг-цій. Спори повинні вирішуватись у найкоротший час, не можна зупиняти мирний процес в регулюванні спорів. Необхідно уникати поглиблення спорів.

25. Пр-п невтручання у внутрішні справи держав.

В Конституції Франції 1793р. зазначалося не втручатися в управління ін. націями і не припустимим є втручання у власні справи держави. В Декл-ії МП, що була зпроєктована Робесп’єром(1795р.) також підкреслювалось, що не один народ не має права втручатися в управління інших держав. 1823р. – в посланні президента США Д.Монро Конгресу було заявлено, що втручання європ-х держав у справи Амер. Континента є недопустимим. Америка у свою чергу, не буде втручатися у справи Європи, крім випадків, коли будуть зачіпатися інтереси Америки. Демократизація між-х відносин внаслідок розгрому агрес-х держав у ІІ Св. війні і глибока інституціоналізація між-го спілкування шляхом утворення ООН та мережі міжурядових орг-цій створили можливість для того, щоб пр-п невтручання отримав поширення на між-му та рег-му рівнях. Цей пр-п закріп-ся в Статуті ООН, в Декларації пр-пів МП 1970р., Дек-ції про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави, що була затверд-на ГО ООН у 1982р. в Декл-ції пр-ів Закл.акту НБСЄ 1975р. Не є втручанням у внутрішні справи-контроль, перевірки, інспекції, що передбачені міжн. Угодами.