95. Характеристика злочинів за м/н правом.

М/н злочини- це правопорушення, які порушують м/н зобов’язання, що є базовими для забезпечення життєво важливих інтересів м/н співтовариства, і розглядаються як злочини м/н співтовариством у цілому. М\н злочини становлять групу м/н правопорушень, ознаки яких, як правило чітко сформульовані у м/н договорах,угодах та інших актах. При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні загальні принципи м/н права. Вони здійснюються державами, псадовими особами, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;вони здійснюються у безпосередньому зв’язку з державою Їхні наслідки передбачають не тільки відповідальність держави в цілому, а й м/н кримінальну відповідальність винних посадових осіб. Найтяжчі м/н злочини назив-ть злочинами проти людства., це: злочини проти миру; воєнні злочини ( порушення законів і звичаїв ведення війни); злочини проти людяності ( убивства, винищення, поневолення). Існує також поняття Злочини м/н хар-ру: - зачіпають інтереси двух або декількох держав, ЮО або ФО; - здійснююься окремими ФО поза зв’язком з політикою держави; тягнуть персональну відповідальність правопорушників в рамках націон. юрисдикції.

96. Поняття, джерела та принципи ММП.  Морське право - це інститут МП, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами МП щодо статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.  Щодо використання термінів "міжнародне морське право" та "морське право" не має одностайності, однак, можна зазначити, що просто морське право є конкретним правом кожної держави та регламентує статус і порядок користування внутрішніми і територіальними водами, а також судами, що належать цій державі.  Міжнародне морське право засноване виключно на нормах МП та регламентує поведінку держав за межами їх територій. Але ці дві сфери тісно пов'язані та не можуть сприйматись окремо.  Джерела: 1) Женевські конвенції ООН з морського права 1959 та 1960 рр. про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про риболовство, про охорону живих ресурсів відкритого моря. 2) Конвенція ООН з морського права, яку було прийнято на III Конференції ООН з морського права 10 грудня 1982 р., яка вступила в силу у 1994 р. (беруть участь 85 держав.) 3) ряд універсальних конвенцій зі спеціальних питань та локальні багатосторонні і двосторонні договори з різних питань морської діяльності. (У розробці цих конвенцій великий внесок зроблено Міжнародною морською організацією (ІМО). 4) внутрішньодержавні законодавчі акти (конкретизують положення міжнародних правових норм у конкретній країні, визначають компетентні органи та установи в сфері реалізації норм міжнародного морського права, встановлюють відповідальність за їх порушення.).  Ряд положень, що визначають право користування морем, регулюються внутрішнім законодавством держав. В Україні до таких документів належить Конституція України, Кодекс торгівельного мореплавства, Закон України "Про державний кордон України" та інш.  Принципи: 1) свободи судноплавства для всіх суден всіх держав у відкритому морі (цей принцип впливає на зміст правового режиму тер-них вод виключ. ек. зон, м-н проток та ін. мор. просторів), 2) п-п використ. мор. простору в мирних цілях і забезпечення безпеки мореплавства (резервування для використ. в мирних цілях мор. р-нів та зон за межами тер-них вод відповідно до Конв. ООН з мор.права 1982); 3) п-п охорони мор. середовища – формулює обов”язки держав стосовно захисту та збереження, запобігання та скорочення забруднення мор. середовища (Конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954).

97. Внутрішні морські води.  До складу території кожної д., належить морське узбережжя, входять внутрішні морські води. Міжнародні угоди та національні закони різних держав відносять до них води, що знаходяться між берегом Г. і прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря. Внутрішніми морськими водами прибережної Г. вважаються також: 1) акваторії портів, обмежені лінією, що проходить через найбільш віддалені у бік моря точки гідротехнічних та інших споруд портів; 2) море, повністю оточене сушею одного і того ж держави, а також море, все узбережжя якого і обидва береги природного входу в нього належать одному і тому ж Г. (Біле море), 3) морські бухти, губи, Лімна і затоки, береги яких належать одному і тому ж Г і ширина входу в які не перевищує 24 морських миль. Якщо ширина входу в затоку більше 24 морських миль, для відліку Внетренняя вод всередині затоки прріводітся від берега до берега пряма виходить лінія в 24 морських милі таким чином, щоб еотй лінією було обмежено можливо більше водний простір. Правовий режим внутрішніх вод встановлюється прибережним Г. на його розсуд. Як правило, будь-які іноз. Судна можуть заходити у внутрішні води друго Г. з дозволу последднего. Винятком є ​​випадки вимушеного заходу суден через стихійного лиха, а також вода відкритих портів.

98. Поняття “історична затока”. Приклади.  Загальні правила розрахунку внутрішніх вод в затоках (ширина входу в затоку не більше 24 мор. миль) не застосовуються до “історичних заток”, які незалежно від ширини їх входу, вважаються внутрішніми водами прибрежної держави в силу історичної традиції.  До "історичних заток" належать 1)Гудзонова затока, належить Канаді (ширина входу більше 50 миль). 2)Затока Петра Великого в Росії (102 милі) – статус був визначений Росією в 1901р. в правилах мор. риб. промислу в тер-них водах Приамурського генерал-губернаторства, а також в угодах Росії та СРСР з Японією з питань риболовства 1907, 1928 та 1944рр. 3)Варангерфьорд та Вестфьорд у Норвегії (ширина входу ЗО миль).  Належність історичної затоки має бути визнана міжнародним товариством. Так, відомий конфлікт, коли американські літаки вторглись на територію Затоки Сидра, яку Лівія вважала своєю історично. В результаті постраждали літаки Лівії, яка звернулась до Ради Безпеки, однак чотири з постійних членів не визнали належність цієї затоки до Лівії.

99. Територіальне море та притегла зона.  Морський пояс, розташований уздовж берега, а також за межами внутрішніх морських вод, називається територіальним морем, або територіальними водами. На цей морський пояс певної ширини распостранется суверенітет прибережного Г. Зовнішня межа територіального моря є морський державний кордон прибережної держави. Суверенітет прибережної р. поширюється на поверхню і надра дна територіального моря, а також на повітряний простір над ним. Положення про розповсюдженні на суверенітету прибережного Г. над територіальним морем містяться в СТ1 і 2 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 року і ст2 конвенції ООН з морського права 1982 року. Нормальною вихідною лінією для вимірювання ширини територіального моря є лінія найбільшого відпливу уздовж берега. В даний час понад 110 держав встановили ширину територіального моря вввв межах 12 морських миль (згідно конвенції з морського права 1982 року). Проте близько 20 держав мають ширину, що ліміт, встановлений МП. А більше 10 з них (Бразилія, Панама, Перу та ін) односторонніми актами, прийнятими до Конвенції ООН, розширили свої територіальні води до 200 морських миль. Іноземні судна мають право мирного проходу через територіальне море. Під ним розуміється плавання з метою: перетнути море без заходу у внутрішні води, а також встаючи на рейді або в портовому спорудженні за межами внутрішніх вод; пройти у внутрішні води або вийти з них або стати на рейді або в портовому спорудженні за межами внутрішніх вод. Прибережне Г. вправі приймати у своєму територіальному морі необхідних заходів для недопущення проходу, який є мирним.