47. Посередництво як засіб мирного розв'язання міжнародніх спорів.

Добрі послуги і посередництво в мирному вирішенні міжнародного спору полягають в участі третьої сторони в суперечці для його успішного вирішення.

Добрі послуги являють собою дії сторони, що не бере участі у суперечці (держави або міжнародної організації), спрямовані на встановлення прямих контактів між сторонами з метою початку переговорів з мирного вирішення спору. Добрі послуги виявляються як за ініціативою третьої сторони, так і на прохання тих, хто сперечається. При цьому третя сторона не бере участі в переговорах сторін спору і не впливає на їх перебіг. Тобто основне завдання добрих послуг - це сприяння третьої сторони у встановленні або відновленні діалогу між сторонами для знаходження мирних способів вирішення спору.

Посередництво відрізняється від добрих послуг тим, що третя сторона не тільки допомагає «навести мости» між спорящіми, але і безпосередньо бере участь у переговорах з мирного вирішення спору. Більше того, посередник (держава або міжнародна організація) може вносити свої пропозиції щодо мирного врегулювання спору. Для участі посередника в мирному вирішенні спору необхідна згода всіх сторін спору. Форми і способи посередництва визначаються домовленістю між сторонами і посередником.

Прикладом добрих послуг може служити участь уряду Радянського Союзу в налагодженні переговорів між Індією і Пакистаном в 1966 р. з врегулювання збройного конфлікту між ними.

Після створення ООН Генеральний секретар цієї організації або його спеціальні представники досить часто використовуються для надання добрих послуг і посередництва. Так, в 1988 р. в Женеві завдяки добрим послугам і посередництву особистого представника Генерального секретаря ООН були підписані угоди з ліквідації афганського кризи.

48. Узгоджувальна комісія.

Міжнародні слідчі і погоджувальні комісії покликані сприяти мирному вирішенню міжнародних спорів. Перше з зазначених засобів вирішення спорів стало практикуватися після прийняття Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр.., В яких був визначений статус міжнародних слідчих комісій. Пізніше з'явився новий засіб - міжнародні погоджувальні комісії. У ст. 33 Статуту ООН дані кошти позначені поняттями «обстеження» і «примирення».

Міжнародні слідчі комісії покликані забезпечувати мирне вирішення спорів шляхом з'ясування питань факту у разі, якщо міжнародні спори не зачіпають ні честі, ні суттєвих інтересів сторін. Сторони створюють таку комісію на основі спеціальної угоди, в якому фіксуються підлягають розслідування факти, порядок утворення та діяльності комісії. Сторони мають право призначити агентів, адвокатів, експертів при комісії для захисту своїх інтересів. Комісія проводить слідство у змагальному порядку і при закритих дверях. Рішення приймаються більшістю голосів. У результаті своєї діяльності комісія складає доповідь, яка передається сторонам. У доповіді йдеться лише про факти, зафіксовані в угоді про створення комісії. Висновки доповіді не обов'язкові для сторін. Процедури утворення та функціонування узгоджувальних комісій в чому схожі з аналогічними інститутами слідчих комісій. Однак, на відміну від останніх, со-гласітельние комісії не тільки встановлюють відповідні факти, але й виробляють умови врегулювання спору, правда, не є юридично обов'язковими для сторін спору.

У 1909 р. США і Великобританія уклали договір про по-граничних водах між Сполученими Штатами і Канадою, в який вперше у світовій практиці було включено положення про створення міжнародної погоджувальної комісії.

В даний час використання погоджувальних комісій передбачається Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р., Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1984 р., Віденської конвенції про право договорів між государ-ствами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. і іншими соглашеніямі.