7. Міжнародні двосторонні договори України у сфері охорони праці.

Джерелом охорони праці міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, що мають за мету регулювання певних питань в галузі трудового права. Так, в 1994 p. між країнами Співдружності Незалежних Держав з участю України була підписана Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків. В цьому ж році в Москві з участю України було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках СНД.

9 січня 1995 р. в Тбілісі було підписано Угоду між урядом України і урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.

8 квітня 1996 р. в Ханої підписано Угоду між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян. Аналогічна угода підписана між Урядом України та Урядом Словацької Республіки 7 березня 1997 р. в Ужгороді.

Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. Якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод.

Норми про право, застосовуване до трудових відносин, передбачено в договорах про правову допомогу з участю України, з одного боку, та Молдови і Польщі — з іншого. В них зазначається, що сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за згодою між собою законодавству. Якщо вибір законодавства не здійснено, укла­дення, зміна, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають із них, регулюються законодав­ством тієї договірної держави, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Якщо працівник виконує роботу на території однієї договірної держави на підставі трудових від­носин, які пов'язують його з головним підприємством на тери­торії іншої держави, укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають із них, регулюються законодавством тієї договірної держави.

8. Правове регулювання охорони праці в ку.

Основним нормативно-правовим актом є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Вона встановила права і обов'язки людини і громадянина у сфері праці.

Право на належні, безпечні і здорові умови праці визнано одним з конститу­ційних прав в Україні (ч.4 ст. 43).¹⁵ Конституція передбачила ряд інших поло­жень, що стосуються особливостей охорони праці окремих категорій працівни­ків. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах (ч.5 ст. 43). У ст. 45 Конституція України встано­вила право на відпочинок, що забезпечується наданням днів щотижневого від­починку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

¹⁵ Право на належні, безпечні і здорові умови праці є одним з міжнародних стандартів у сфері праці, тому знайшло своє закріплення у конституціях багатьох країн. Наприклад:

— Конституція Азербайджанської Республіки від 12.11.1995р. у ч.б ст.35 встановила, що "кожний має право працювати у безпечних і здорових умовах".

Конституція містить норми, які сприяють реалізації зазначених прав з охо­рони праці, наприклад, право на об'єднання і участь у профспілках з метою за­хисту своїх трудових і соціально-економічних прав, право на страйк, на інфор­мацію, на судовий захист тощо. Ці та інші норми Конституції мають важливе значення для регулювання трудових відносин, у тому числі з охорони праці, і знайшли свою конкретизацію в інших нормативно-правових актах.