9. Особливості психічної патології у процесі акультурації

Проблема акультурації, зважаючи на питання про психічну патоло­гію, розглядається переважно в двох аспектах: по-перше, в досліджен­нях, де проводиться порівняльний аналіз поширеності та своєрідності клініки певних психічних захворювань серед тубільного населення, що залишилося в межах своєї традиційної культури, і частини того ж корін­ного населення, яке долучилося до досягнень якоїсь іншої сучасної куль­тури (як правило, європейської чи американської). Другий аспект роз­глядає вплив на поширеність і специфіку психопатології міграційних процесів. Розглянемо ці напрямки докладніше.

Яскравим прикладом досліджень першого напрямку є праці Р.Сорро. Учений проаналізував структуру психічних захворювань, які він спосте­рігав протягом 15 років (з 1960 по 1975) у психіатричній лікарні Бамако — столиці Малі (Африка). Поділивши всіх пацієнтів на дві групи — «акуль-туровані» та «неакультуровані» малійці, він провів їхнє порівняльне дос­лідження з тим, щоб проаналізувати, як впливає акультурація на струк­туру психопатології. Дослідник дійшов таких висновків:

• в обох групах однаково було представлено хворих з органічними розладами психіки (їх питома вага в обох випадках коливалася від 18 до 20%). Серед усіх хворих фактично немає таких, у яких не було б якихось органічних порушень, що пов'язується, як правило, з важкими умовами життя в Малі (голодування чи недоїдання), нерозвиненість санітарно-гігієнічних і психо-профілактичних служб, велика кількість інфекційних хвороб тощо;

• порівняно вищою серед неакультурованого тубільного населення була питома вага гострих приступів маячення (45,5% проти 20%) та виражених порушень поведінки (9% проти 3,3%). З акультурацією їхня частка дещо зменшувалася та заступалася іншими видами психічних розладів;

у акультурованого населення різко зростала кількість випадків порушення емоційної сфери (з 9% до 33,4%). У деяких африканських мовах (зокрема, в догонській) взагалі відсутнє поняття депресії чи патологічної печалі. Депресивний стан, якщо він і фіксується, не вважається серед тубільного населення хворобою, а отже, з цього приводу за лікарняною допомогою хворі не звертаються. Крім розладів емоційної сфери, в акультурованій групі значно зростає питома вага шизофренії (з 4,5% до 13,3%), а також токсикоманій (з 4,5% до 10%), що колись і давало підстави дослідникам розглядати останні як хвороби цивілізації.

У межах етнопсихіатричних досліджень нерідко розглядається проблема етнокультурної адаптації мігрантів. здавалося б далека від психіатрії тема викликає у лікарів постійну зацікавленість. і це не випадково ще на початку 30-х років осіе§агсі відмічав підвищену частоту шизофренії серед норвежців, які емігрували до США. У подальшому сформувалася думка, що еміграція є одним з факторів підвищеного ризику захворю вання на психічні хвороби. це пояснювали різними причинами: більш високою частотою шизофренії в «країні-донорі»; схильністю до міграції цієї нозологічної групи; більшою легкістю, з якою діагностують шизоф ренію серед мігрантів і некорінного населення та ін. Але найцікавішими були психологічні теорії, що пов'язували підвищення ризику захворю­вання з «культурним шоком». (Проте заради справедливості треба заз­начити, що в літературі висловлювалися й протилежні погляди — про зниження ризику психічної хвороби серед мігрантів, що пов'язувалося, як правило, з уявленням про те, що емігрувати здатна тільки найбільш здорова, тобто активна й діяльна, частина населення).

Вважається, що мігранти, поселяючись в країні з іншою культурою, починають відчувати виразні, зазвичай негативні, зміни в своєму звич­ному самовідчутті, специфічне психічне потрясіння, яке в науковій літе­ратурі називають «культурний шок». К.ОЬег§ (1960) виокремлював шість ознак цього шоку:

1. Напруга, пов'язана із зусиллями, яких треба докласти, аби досягти необхідної психологічної адаптації.

2. Почуття втрати (друзів, статусу, професії, власності і т.д.).

3. Відчуття знехтуваності представниками нової культури або нехтування ними.

4. Розлад в ролях, рольових сподіваннях, цінностях, почуттях і самоідентифікації.

5. Несподівана тривога, навіть відраза й обурення після усвідомлення культурних відмінностей.

6. Відчуття неповноцінності (меншовартості) через нездатність адаптуватися до нових умов.

Зрозуміло, що кожна культура вміщує розмаїття символів соціально го оточення, як вербальних, так і невербальних способів спілкування, за допомогою яких люди орієнтуються у повсякденному житті. Вони звикли до них і майже не помічають їх.

Досліджуючи проблему взаємозв'язку міграції та пси­хічного здоров'я, встановили, що саме «культурним шоком» пояснюєть­ся те, що в середовищі мігрантів, як правило, вищий процент психічних захворювань, аніж серед місцевого населення. Інший важливий висно­вок полягає в тому, що не тільки частота захворювань, але й їхня клінічна картина, динаміка, прогноз і т.ін. серед мігрантів і тубільного населення можуть бути різними.

Кілька класичних і сучасних теорій намагаються пояснити зв'язок між міграцією та психічним здоров'ям. Найбільш докладно їх проаналізова­но Н.Лебедєвою (1993).

Одна з них тісно пов'язана з психоаналітичною традицією — це тео­рія страждання (горя) або втрати. Вона розглядає міграцію як досвід втрати (соціальних зв'язків, близьких, становища, власності тощо). За цією теорією страждання — це загальна стресогенна реакція на дійсну чи уявну втрату значимого об'єкта чи ролі, яку можна подолати тільки у випадку заміни або встановлення нових особистісних зв'язків чи прид­бання того, втрата чого спричинила душевне нездоров'я. Прихильники цієї теорії вбачають певну аналогію між міграцією й втратою, що викли­кає реакцію страждання. Втім ця теорія має певні обмеження. Так, якщо слідувати їй, то треба припустити, що всі мігранти, як люди, що з пере­їздом щось обов'язково втратили, мають страждати. Однак це не так. З іншого боку, ця концепція не дає відповіді на питання про те, який саме тип людей страждатиме більше, а який — менше, як довго і в якій формі буде це страждання реалізовуватися і долатися.

Інша теорія, за допомогою якої намагаються встановити зв'язок між міграцією і психічним здоров'ям, ґрунтується на понятті локусу контро­лю. Вона виходить з положення про те, що люди з інтернальним локу-сом — ті, хто вважає, що вони самі є причиною всього, що коїться в їхньому житті, як успіхів, так і невдач, і що саме вони несуть за це відпо­відальність — проходять період адаптації легше і у них не виникає сер­йозних розладів психіки через «культурний шок» порівняно з тими, хто має екстернальний локус контролю і вважає, що все, що з ними коїться, є результатом дії зовнішніх сил, інших людей, обставин. Але факти не завжди підтверджують і цю гіпотезу. Так, згідно з емпіричними даними, індійці, хоч і належать до «фаталістичної культури» (з переважанням ек-стернального типу локусу контролю), проте адаптуються в Англії, як правило, добре.

Теорія селективної міграції, як видно вже з її назви, базується на нео-дарвіністських ідеях. Згідно з основним її постулатом, краще в новій куль­турі будуть адаптуватися ті особи (а отже, у них буде менше проблем зі станом психічного здоров'я), яких не «відбракує» природний добір. Але які властивості, вміння, риси чи навички треба мати, щоб КС ПІДЛаСТИ під селективну дію добору, — залишається незрозумілим і траї і \< і Ы я вченими неоднозначно.

Наступна теорія підкреслює роль адекватності сподівань і очікуй.ни. пов'язаних з переселенням до нової культури. Цей чинник впливає ЯК МІ швидкість адаптації, так, зрозуміло, й на стан психічного здорои я. Де які дані підтверджують, що низький рівень очікувань сприяє більш шшід кому й кращому пристосуванню до нових умов, аніж протилежні варіанти. Так, було показано, що багато в'єтнамських біженці, які приїжджали до США, очікували більш низького рівня життя й більшої дискримінації, ніж ті, з якими їм реально довелося зіткнутися. Останнє й зумовило їх досить легку адаптацію. Цей підхід також має свої проблеми: незрозумі­ло, наприклад, які очікування та в яких сферах життя мають принципо­ве значення для кращої адаптації. Незрозумілий також механізм, через який неадекватні очікування призводять до поганої адаптації і погіршен­ня психічного здоров'я.

Інша теорія пояснює «культурний шок» відмінностями в системах цінностей. В ній стверджується, що міра відмінностей в цінностях між двома країнами залежить безпосередньо від тих труднощів, які пережи­вають мігранти в процесі адаптації. Були спроби класифікувати країни світу за типами мотивації й цінностями (О.Ноізіесіе, 1984). Було виділе­но чотири групи країн:

1. США та Великобританія, представникам яких властиве прагнення до особистісного успіху, благополуччя й самоактуалізації.

2. Японія, Греція, німецькомовні та деякі латиноамериканські країни, для представників яких характерним є мотив особистої безпеки, а головні цінності — добробут і робота.

3. Франція, Іспанія, Португалія, Югославія, Чилі й деякі інші латиноамериканські та азіатські країни, для представників яких індивідуальне благополуччя менш важливе, ніж групова солідарність

4. Країни Північної Європи та Нідерланди, в яких особистий успІх розцінюється як загальне досягнення й особливого значення набуває якість міжлюдських стосунків.

Було встановлено, що дорослі мігранти вже мають усталені, порівняно незмінні системи цінностей і відповідні їм варіанти поведінки. Що ж до їхніх дітей, то завдяки більш тісним контактам з представника­ми нової культури та через неусталеність системи цінностей вони будуть більш схильні до цінностей представників домінуючої культури. Ця гіпо­теза дістала підтвердження під час дослідження українських мігрантів у Австралії (РеаїЬег N. & \¥азе1уик О., 1973).

Однією з найцікавіших теорій, що зосереджуються на проблемі міграцій і психічного здоров'я, є теорія соціальної підтримки. Сутність цієї теорії полягає в тому, що підтримка з боку інших людей, забезпе­чуючи психологічний комфорт людині, протидіє психічним розладам. І, навпаки, відсутність такої підтримки — а це часто буває при міграції, коли людина втрачає найважливіші соціальні зв'язки, — негативно по­значається на стані її психічного здоров'я. Хоч на сьогодні ще не роз­роблено типології варіантів соціальної підтримки, проте А.Рчігппат і 8.ВосЬпег зазначають, що вона може зосереджуватися або на емоційних аспектах, або на інструментальних (допомога в поведінці), або ж на ког-нітивних (інформаційних). Причому різні напрямки соціальної підтрим­ки можуть бути важливими в різні періоди життя. Так, мігранти спочат­ку можуть відчувати найбільшу потребу в інформаційній підтримці, пізніше — в інструментальній, ще пізніше — в емоційній.

Про важливість розвинутої мережі соціальної підтримки для адап­тації мігрантів до нового соціально-культурного середовища свідчать численні дослідження, що вказують на зв'язок чисельності етнічної гру­пи, до якої належить мігрант, з поширеністю в ній певних психічних хво­роб. Так, І.Кгаиз довів наявність високозначущої негативної кореляції між збільшенням випадків шизофренії і чисельністю певних груп мігрантів. Цей зв'язок свідчить про те, що в разі ізоляції індивіда в ново­му культурному середовищі психічні розлади у нього можуть виникати частіше й швидше, ніж в ситуації соціальної підтримки.

Аналогічну тенденцію спостерігав І.Кпіріпзкі, який досліджував час­тоту різних психічних хвороб (шизофренії, депресії, алкоголізму та осо­бистіших порушень) серед груп британських, грецьких, голландських, італійських та югославських іммігрантів у Австралії, зіставляючи ці дані з чисельністю цих етнічних груп. Зв'язок між зменшенням частоти пси­хічних розладів і зростанням окремої етнічної групи спостерігався тільки в югославський популяції, найменшій з-поміж усіх. Автор припустив, що, можливо, це критична чисельність етнічної групи, потрібна для досяг­нення необхідної підтримки усіх її членів. Кшріпзкі висловив таку гіпо­тезу: якщо чисельність нижча від критичної, іммігранти створюють малі етнічні групи в областях з низькою етнічною концентрацією з метою забезпечення себе максимальною підтримкою. Отже, є кілька гіпотез, які намагаються підійти різними шляхами до розв'язання проблеми взаємозв'язку міграцій — «культурного шоку» психічних захворювань, але жодна з них ще не набула достатньої кількості аргументів, щоб стати загальновизнаною теорією.

Список літератури

1. Болтарович З.Е. Народна медицина українців. — К., 1990.

2. Гульдан В.В., Романова О.Л., Иванникова И.В. Проблемы использования зарубежных программ антинаркотического обучения в советской школе // Вопросы психологии. — 1990. — № 6. — С. 63-67.

3. Жариков М.Н. Роль социально-культуральных и средовых факторов в полиморфизме эндогенных психических расстройств // Журнал неврологии и психиатрии. — 1990. — № 12.

4. Кулибали С, Заика Е.В. Психотерапия в народной медицине Республики Мали // Моск. психотерапевтич. журнал. — 1993. — № 2 — С. 159-180.

5. Лебедева Н.М. Социальная психология этнических миграций. — М.,1993.

6. Леви-Строс К. Структурная антропология. — М., 1985.

7. Лисицын Ю.П., Сидоров ИИ. Алкоголизм. — М.,1990.

8. Очерки по истории народной медицины Казахстана. — Алма-Ата, 1978.

9. Павленко В. И Деятельностный подход к проблеме нормального психического развития // Вопросы психологии. — 1993. — № 3 — С. 94-101.

10. Павленко В.М. Система народних профілактично-лікувальних засобів з точки зору етнопсихіатрії // Український вісник психоневрології. — 1994.Вип. № 4.

11. Рабиаа Гийас. К вопросу о транскультурных особенностях эндогенных депрессий и диагностической значимости шкалы депрессии Гамильтона // Український вісник психоневрологи. — 1993. — Вип. № 1. — С. 86-89.

12. Ревуненкова Е.В. Народы Малайзии и Западной Индонезии. — М.,1980.

13. Романова О.Л., Иванникова И.В. Культурологические аспекты антинаркотического воспитания // Вопросы психологии. — 1993. — № 3. — С. 47-53.

Контрольні запитання

1. Які основні проблеми розглядаються в межах етнопсихіатрії?

2. Які саме кроскультурні відмінності психічних захворювань спричинені біологічними, а які — соціокультурними чинниками?

3. З чим пов'язані основні труднощі проведення етнопсихіатричних досліджень?

4. Яка проблематика була в центрі уваги перших дослідників-етнопсихіатрів? Внесок вітчизняних учених у розвиток етнопсихіатрії.

5. Які ключові питання розглядалися З.Фрейдом у праці «Тотем и Табу»? У чому відмінність поглядів 3.Фрейда і С.Давиденкова?

6. Чим характеризувався розвиток етнопсихіатрії на Заході? Система основних понять етнопсихіатрії за С.Беуегеих. Як розглядається сутність етноспецифічної психопатології в сучасних зарубіжних дослідженнях (на прикладі роботи І.Зрогез)?

7. Характеристика основних підходів до визначення понять «психічна норма» і «психічна патологія». Що таке культурно-релятивістський підхід? Наведіть приклади культуроспецифічного розуміння норми.

8. У чому полягає уявлення щодо «норми-патології» у Б.Братуся? Як виводиться поняття норми-патології на базі діяльнісного підходу?

9. Причини психічних захворювань у різних культурах.

10. Транскультурні відмінності у поводженні з хворим.

10. Які типи народних лікарів існували в Україні ХУШ-ХІХ сторіччя? У чому відмінність народних уявлень щодо знахаря та чарівника?

11. Основні погляди на проблему наявності психопатології у шаманів, роль і функція шаманів в суспільстві.

10. Види психопрофілактики, відомі народній медицині. Що таке оберіг?

10. Основні ідеї та етапи американських антинаркотичних програм. Чим зумовлена їх низька ефективність у школах Росії?

10. Основні способи народної діагностики.

11. Специфіка клінічної картини неврозу в Колимському краї.

12. Що таке «гикавка» в Архангельській області і які її форми?

13. Приклади впливу культури на формування психопатії.

10. Які культурні відмінності існують у видах психоактивних речовин, способах їхнього вживання та ставлення до алкоголю й наркотиків узагалі? Міжетнічні розбіжності в реакції на алкоголь і в клінічній картині алкоголізму.

11. Які транскультурні особливості формо- і синдромотворення зафіксовано при шизофренії?

Загальні висновки міжкультурних досліджень ендогенної депресії? Яка залежність частоти і способів суїциду від світогляду? Порівняльна характеристика МДП у Сірії та Україні.

ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИКА

Етнопсихолінгвістика на власному матеріалі розв'язує одвічну проблему суті та розвитку людського розуму.

Тож цілком зрозумілий є інтерес представників згаданих наук до с і ніч них відмінностей у мові, мовленні та психіці, а отже, до виникнення сі нопсихолінгвістичних розвідок.Інтерес до людської свідомості (душі, духу) взагалі й до етнічної зок­рема виник уже давно, тому такі засоби, знаряддя та прояви розумової діяльності людини, якими вважалися мова та мовлення (і як суто людсь­ка здатність, і як етноспецифічна ознака), були постійним предметом філософського та наукового аналізу, починаючи з античності (Конфуцій, Аристотель, Страбон, аль-Фарабі, Локк, Кондільяк, Гердер, Гумбольдт, Штейнталь, Потебня, Бодуен де Куртене та ін.). Але спеціальна наукова дисципліна, яка б досліджувала механізми формування людської свідо­мості, пояснювала етнічні відмінності у процесах зародження та розумі­ння мови й вивчала інші проблеми, пов'язані з процесами становлення психіки етнічних спільнот, виникла зовсім нещодавно.

Етнопсихолінгвістика є науковим напрямком, що ви­ник завдяки плідному поєднанню зусиль представників мовознавчих наук і психології. Внеском останньої в процес зародження нової науки є пси­хологічна теорія діяльності (Л.Виготський, П.Гальперін, О.Леонтьев та ін.). Серед перших найвагоміший внесок у становлення етнопсихолінг-вістики зробили такі мовознавчі дисципліни, як етнолінгвістика та пси­холінгвістика.

Етнолінгвістика як напрямок мовознавства, що вивчає мову в її відно­шенні до культури, досліджує взаємодію етнокультурних і етнопсихоло­гічних факторів у еволюції та реалізації мовної діяльності, формально виникла на рубежі ХІХ-ХХ віків завдяки інтенсивному вивченню аме­риканськими дослідниками індіанських мов (Ф.Боас, Е.Сепір, С.Лем та ін.). До речі, початок досліджень подібної тематики (наприклад, лінгвістичних розвідок у сфері народної міфології та психології) у Росії було покладено працями Ф.Буслаєва, О.Афанасьева, О.Потебні ще в се­редині минулого століття.

Психолінгвістика, в свою чергу, вважається ще молодшою наукою, бо «офіційною» датою її зародження визнано 1953 рік, коли у Блумен-талі (США) зібрався спеціальний семінар з вивчення проблем вербаль­ної поведінки людини, праці якого надали потужного імпульсу науко­вим дослідженням широкого кола питань мовного спілкування, зародження та функціонування мови. У вузькому значенні предметом психолінгвістики є будова та функціонування мовних механізмів люди­ни в їхньому співвідношенні зі структурою мови. В широкому розумінні