5. Психопрофілактика та культура

5.1. Народні психопрофілактичні та психогігієнічні засоби

Народні профілактичні та гігієнічні засоби в стародавні часи тісно перепліталися, з одного боку, з беспосередньо лікувальними заходами, а з іншого — з іншими найрізноманітнішими аспектами життєдіяльності народу. Сучасні дослідники відносять до народної профілактики й гігієни не тільки догляд за тілом і численні гігієнічні прийоми, але й розмаїття уявлень щодо санітарних норм, які супроводжують людину від народ­ження до смерті в усіх сферах її життя. Комплекс етноспецифічних уяв­лень про санітарію впливає на особливості спорудження житла, на нор­ми влаштування місць для відходів і сміття, на своєрідність процесу поховання і т.ін.

Крім зазначеного блоку санітарно-гігієнічних норм і прийомів, роль яких зводилася до захисту від різноманітних факторів зовнішнього сере­довища, в народній профілактиці та гігієні виокремлювалася також низка засобів так званої «немедикаментозно!' саморегуляції», спрямованих на систематичне відновлення і стимуляцію сил організму. До них нале­жав і традиційний режим сну т.а відпочинку, і традиційні системи дієти (пости), і різновиди аутотренінгу (наприклад, традиційні способи меди­тації у деяких народів Азії), і системи психофізичної гімнастики (зокре­ма, хатха-йога) і т.п.

До традиційних коригуючих засобів деякі автори відносять також систематичне вживання речовин, що стимулюють і збуджують або, на­впаки, гальмують і заспокоюють нервову систему (чай, кофе, тютюн, прийняте у деяких народів постійне жування листя деяких рослин — коки, бетеля тощо). Вважається, що потреба стимуляції нервової системи може безпосередньо залежати від специфічних, а іноді — екстремальних кліма­тичних умов, у яких проживають ці народи.

Окрім зазначених аспектів важливе місце серед психопрофілактич­них заходів посідали також найрізноманітніші обереги, функція яких безпосередньо зводилася до захисту від певних (чи будь-яких) хвороб і нещасть. Деякі з них у своєму первісному, а частіше — в залишковому, трансформованому вигляді існують і нині. Розглянемо основні їх типи докладніше.

Ціла низка найдавніших оберегів передбачає виконання людиною певних захисних дій без використання якихось допоміжних речовин, предметів, засобів. Чи не найдавнішим з них є облизування та спльову­вання. Так, М.Сумцов у своїй праці «Особисті обереги від уроку» опи­сує поширений ще на початку XX сторіччя в Україні обряд «злизування уроків» (разом з не менш давніми й поширеними діями, як то, скажімо, потягування носа в новонародженного ніби-то для нормального розвитку мови). Процедура злизування відбувалася, як правило, після купання дитини і полягала в тому, що мати чи бабуся проводила своїм язиком по обличчю дитини від підборіддя до чола та навхрест від ока до ока, а потім витирала обличчя своєю сорочкою. Можна припустити, що цей звичай — саме в описуваній автором формі — являє собою більш пізнє нашарування, зазнавши впливу християнства, бо в ньому фактично відтворюється (малюється язиком) символ захисного хреста. Аналогіч­не значення має також інший звичай, що зберігся до наших часів — зви­чай прикривати і хрестити рота під час позіхання. В обох цих випадках творення хреста — це захист від потрапляння до тіла людини злих духів, носіїв хвороб та ін. через природні отвори на обличчі. Добре відомий і зараз оберіг, описуваний як порада ще Плінієм: якщо хтось подивиться на малу дитину, що спить (особливо на немовля), то мати має тричі сплю­нути, щоб дитина не була зурочена.

Як обереги часто використовують різні предмети рослинного, тва­ринного та мінерального походження. Так, із рослин у слов'ян найпоширенішим є часник (його підкладали в колиску, вішали на шию, впліта­ли у вінок нареченої тощо), полин, будяк і т.п. Звернімо увагу на те, що ці рослини або з сильним неприємним запахом, або колючі, тобто вони обов'язково повинні мати якісь специфічні якості, за допомогою яких будуть відлякувати злих духів — носіїв хвороб та інші персоніфіковані сили, які вважали причиною захворювання.

Аналогічно серед оберегів тваринного походження найбільшого по­ширення набули атрибути нападу та оборони: зуби, рога, кігті, кістки хижих чи отруйних (линовище гадюки) тварин або ж кістки, що символі­зують захист, щит, широку непробивану броню (наприклад, лопатка вівці або панцир черепахи як амулет у казахів). З інших досить поши­рених оберегів, багато з яких ще не втратили свого символічного зна­чення й зараз, варто назвати підкови, кольорові пов'язки, деякі камені тощо.

До профілактичних, зокрема психопрофілактичних, заходів відносять також різноманітні замовляння. Частина їх використовується одночас­но — із метою запобігання хворобі, і з метою її лікування, але є й суто попереджувальні формули. Особливо багато замовлянь від уроків та зурочення, наприклад:

Як навідліг рукою не робити,

Так моему лицю й тілу від нікого не боліти.

Як неба й землі нам не міряти,

Так і мені не наврокувати.

Більш пізнє походження має тип оберегів-амулетів, де ті самі форму­ли замовлянь або фрагменти молитов подано у письмовій формі. Такі обереги мають різні назви (ладанки, наузи, лігатури, тумари тощо), але їхня сутність однакова.

5.2. Сучасна психопрофілактика в кроскультурному аспекті

Розглянемо проблему впливу культури на профілактику сучасних пси­хічних захворювань на прикладі психопрофілактики наркоманії.

Нещодавно було проведено цікаве дослідження уявлень дітей про психіку та способи регуляції її стану. У дослідженні взяли участь 200 школярів у віці 9-16 років. За віком їх поділили на чотири групи: 1 — 9-10 років; 2 — 11-12 років, 3 — 13-14 років; 4 — 15-16 років. Розгля­немо докладніше другу частину експерименту. Діти мали відповісти на комплекс питань про саморегуляцію психіки. Як можливі відповіді на питання про засоби переборення негативних станів на малюнку в хао­тичному порядку було зображено приклади двох підходів до саморегуляції: здорового (спорт, сон, їжа тощо) та нездорового (тютюн, ал­коголь, наркотики).

Результати дослідження показали, що найкращим засобом уникну­ти негативних емоцій чи зняти стрес діти вважали розмову з товари­шем, на другому місці був сон, на третьому — книга. Але залежно від віку популярність тих чи інших засобів була різною. Серед наймолод­ших школярів найприйнятнішим засобом видавався спорт, досліджу­вані другої групи віддавали перевагу книзі, а старші підлітки — нефор­мальній розмові.

Психоактивні речовини опинилися у кінці списку, про них згадали лише 4% опитуваних. Серед них на першому місці був тютюн, на дру­гому — алкоголь, а на останньому — наркотики. У відповідях шко­лярів обох старших вікових груп спостерігалася тенденція збільшення частоти згадуваності про психоактивні речовини (фактично вони й склали ці 4%), а також розширення спектру знайомства з ними. Так, якщо в другій віковій групі підлітки згадували тільки горілку, то в третій кожен п'ятий підкреслив позитивну роль цигарок і пива як засобів знят­тя негативних емоцій. Дівчата четвертої групи, навіть більш безапеля­ційно, ніж хлопці, заявляли, що алкоголь допомагає так, як і тютюн, і краще, ніж спорт. У цій же групі як психорегуляторний засіб уперше згадувалися наркотики.

Отже, хоч загалом період 9-16 років — це період переважання здоро­вих способів переборювання негативних станів і почуттів, регуляторна функція нездорових способів отримання душевного комфорту вже знайо­ма дітям. Спеціальні опитування підтвердили, що діти знають про вплив психоактивних речовин на психіку (щодо тютюну це визнали 73% опи­туваних, щодо алкоголю — 83%, щодо наркотиків — 88%). Оцінка впливу залежала від віку і статі респондентів. Так, 95% наймолодших дітей вва­жають вплив тютюну негативним, а серед найстарших школярів — та­ких лише 47%. Цікаво, що у дівчат з віком негативна оцінка тютюну знижувалася втричі, в той час як хлопці, навпаки, з віком дедалі частіше стверджували, що тютюн впливає на психіку негативно.

Дуже тривожним виявився той факт, що з-поміж найстарших шко­лярів половина дітей переконана в позитивному впливі алкогольних напоїв. І тільки судження щодо наркотиків було незмінним серед усіх вікових груп — їхня дія оцінювалася виключно негативно.

Отримані результати, з погляду дослідників, зумовлені усталеними традиціями вживання табаку і алкоголю. Тому їхня оцінка з віком де­далі змінюється. Тобто, за відсутності цілеспрямованого виховання у свідомості дітей відбиваються такі погляди про використання психоак­тивних речовин, які побутують у їхній культурі. Результати опитування допомогли виявити деякі закономірності: некероване стихійне пізнання дітьми суб'єктивної реальності протікає дуже повільно, результати його не набувають узагальненого вигляду і можливості самокерування тут мінімальні. Відсутність спеціального каналу соціалізації, за допомогою якого мала б передаватись інформація про психіку, означає, що ця сфе­ра потрапляє у вир панування традицій — тим самим фактично заохо­чується передавання шкідливих звичок, пов'язаних з традиційним вжи­ванням алкоголю та табаку.

Зрозуміло, що проблема вживання психоактивних речовин, особли­во дітьми та підлітками, не може не хвилювати будь-яке суспільство. Існу­ють три потенційно можливих шляхи розв'язання проблеми психопро­філактики алкоголізму та наркоманії:

• удосконалення існуючої раніше антиалкогольної пропаганди й поширення її принципів на новий предмет — запобігання нарко­ манії;

• адаптація до вітчизняних умов антинаркотичних програм, розроб­ лених в інших країнах;

• створення власних профілактичних програм.

Учені, дослідники, медики-практики і широкий загал здебільшого вважали досить низькою ефективність колишньої системи антиалкоголь­ної профілактики. Це підтверджують статистичні дані щодо кількості хворих на алкоголізм у колишньому Радянському Союзі. Як з'ясувало­ся, розв'язати проблему через створення або адаптацію антинаркотич­них програм неможливо, не вивчивши питання про культурологічні ас­пекти антинаркотичного виховання.

Так, наприкінці 80-х років група радянських дослідників розпочала дослідження щодо можливостей використання в масовій радянській школі антинаркотичної програми, розробленої в США (О.Романова, І.Іваннікова, 1993). Апробація її проводилася на учнях молодших класів (76 школярів). Програма передбачала проведення 14 занять (раз на тиж­день), що охоплювали три основних напрямки:

• інформування школярів про психоактивні речовини;

• формування самосвідомості дітей та вміння правильно поводити­ ся в колективі;

• соціально-психологічний тренінг навичок поведінки в ситуаціях, що провокують їх спроби запалити серед ровесників.

Ці напрямки реалізовувалися на заняттях послідовно — відповідно формувалося три основних етапи програми. Для кожного з них існували певні матеріали: посібник для вчителя, що містив детально викладену інформацію, яку діти мали засвоїти; характеристику тренінгу — опис ігор та занять; окремий посібник для батьків. Для дослідження ефективності програми до дослідження та після його завершення проводилося відпо­відне тестування.

Перший етап експерименту складався з чотирьох уроків. На першому з них діти дістали уявлення про психоактивні речовини, на другому — про алкоголь, на третьому — про нікотин і, нарешті, на четвертому — про наркотичну залежність. Проблеми виникли вже на цьому етапі дос­лідження. Вони були пов'язані і з тим, що у дітей не вистачало необхід­них знань з анатомії, фізіології та медицини, на які спиралася програма, і з тим, що певні теми не викликали у дітей зацікавленості (наркотики сприймалися як щось екзотичне, «не з нашого життя»), а також з тим, що у дітей вже в цьому віці, як виявилося, сформовані потуральні уста­новки щодо всіх легальних у нас речовин.

На другому етапі експерименту (4 уроки) у дітей треба було сфор­мувати деякі навички самоусвідомлення та вміння правильно поводи­тися в колективі. Проблеми, що постали на цьому етапі, також були зумовлені здебільшого культурологічними причинами — протиріччям, що існувало між закладеним у програму демократичним стилем викла­дання, і підкреслено рівноправними відносинами між дітьми, з одного боку, та реальною системою відносин, з іншого (тобто традиційним для радянської школи авторитарним стилем поводження учителів, а також сформованою позицією окремих учнів як зневажуваних у ста-тусній ієрархії класу).

На третьому етапі програми було проведено 6 уроків. Половину їх було присвячено обговоренню проблеми здоров'я та безпечним спосо­бам отримання задоволення чи зняття стресу. На останніх уроках в умо­вах тренінгу мали сформуватися й закріпитися навички поведінки в різних ситуаціях, де провокується використання психоактивних речовин (наприклад, у ситуації наполегливої пропозиції паління). Навички мали формуватися за такою схемою: зупинись — подумай — пошукай інший спосіб — використай і запам'ятай його.

Дослідники працювали над формуванням лише антитютюнових ус­тановок, бо, як виявилося, частина дітей в цьому віці вже була «знайо­ма» з алкогольними напоями. Та навіть за таких умов решта програми виявилася найменш відповідною традиційним способам поведінки ра­дянських школярів. Річ у тім, що в нашій культурній традиції не існує реального загального морального засудження паління, тому тренінг аб­солютної відмови від використання тютюну сприймався як щось штуч­не, незважаючи на те, що всі діти на когнітивному рівні засвоїли знання про шкоду паління. Низьку ефективність третього етапу продемонстру­вало й заключне тестування, яке показало, що немає відчутних зрушень у формуванні у дітей установок проти паління.

Отже, в процесі роботи над проблемою стало зрозумілим, що просте копіювання зарубіжних антинаркотичних програм не дає бажаних резуль­татів. Школярами та вчителями не сприймаються деякі закладені в про­грамах ідеї, а через недирективний стиль спілкування порушується дис­ципліна в класі, що дезорганізує навчальний процес. Цінності, поняття та смисли, на яких базувалася програма, відповідні їм форма занять і струк­тура курсу були несумісними із загальними уявленнями дорослих і споді­ваннями дітей, що заважало засвоєнню зарубіжного досвіду і яскраво вис­вітлило проблему культурологічних аспектів психопрофілактичної роботи. Порівняння американської та радянської систем психопрофілактичної роботи з точки зору кардинальних базових ідей дало змогу вченим накрес­лити коло основних понять, розуміння яких було відмінним в обох культу­рах, що й унеможливило безпосереднє використання програми антинарко­тичного виховання. Це поняття «свобода», «відповідальність» і «здоров'я». Так, американські програми виховують дітей вільними щодо зовнішніх умов і до себе. Чим би не визначалася поведінка — власними цінностями, переживанням стресу, тиском засобів масової інформації чи впливом ро­весників, — дитина сама дозволяє або не дозволяє собі бути детер­мінованою будь-яким із цих чинників. Отже, свобода полягає в можли­вості зайняти щодо психоактивних речовин будь-яку особистісну позицію, та зробити вільний вибір — прийняти наркотики чи відмовитися від них. Немає потреби доводити, що традиційна профілактика в Радянсько­му Союзі базувалася на інших принципах. Вона фактично утверджувала безальтернативне ставлення до психоактивних речовин. Відповідно й за­соби профілактики були принципово різними. В американських програ­мах це були переважно суто виховні заходи з належно розробленою сис­темою занять, присвячених проблемам усвідомлення різних цінностей, набуванню навичок розпізнавання почуттів, управління собою в стані стресу, вирішенню конфліктних ситуацій, а також вмінь відмовлятися або наполягати на своєму тощо. У Радянському Союзі використовува­лися інші засоби — від пропаганди в засобах масової інформації до ан­тиалкогольних указів і постанов. За таких уявлень про «свободу» вва­жалося, що виховання особистості не має безпосереднього відношення до профілактики наркоманії, об'єктивна інформація про наркотики вик­ликала занепокоєння щодо появи та термінової реалізації нездорового інтересу до них, а гарантією і майже єдиним засобом досягнення успіху були залякування й заборони.

Надання дитині можливостей вибору, визнання альтернатив стосов­но психоактивних речовин супроводжується й дещо іншим уявленням щодо поняття «відповідальність». Фактично тільки надання реальної свободи вибору викликає необхідність в усвідомленні власної відпові­дальності за прийняті рішення і здійснені вчинки. З цим аспектом пов'яза на особлива увага, яка приділяється в американських програмах навчан­ню приймати рішення та формуванню розуміння щодо їх можливих наслідків і наслідків своїх вчинків. Отже, ці програми мають за мету вихо­вати дійсно незалежну, відповідальну особистість, яка сама себе регулює. Певні відмінності в психопрофілактиці зумовлені різним тлумачен­ням поняття «здоров'я». Так, радянська антиалкогольна пропаганда зав­жди закликала до збереження та покращання здоров'я засобами фізкуль­тури й спорту. Головним аргументом такої пропаганди були різноманітні порушення в роботі організму за умови зловживання алкоголем. Але таке уявлення про здоров'я є неповним. Поняття здоров'я, як відомо, охоп­лює не тільки фізичні, але й психічні та соціальні аспекти. Більш широке трактування здоров'я, характерне для американських програм, пов'яза­не з перенесення наголосу з описів трагічних прикладів погіршення у наркоманів фізичного стану на детальне обговорення можливих соціаль­них наслідків зловживання наркотиками.