Тема 11. Закономірності формування пропозиції

Питання 1. Поняття пропозиції та величини пропозиції.

Питання 2. Закон пропозиції.

Питання 3. Бухгалтерські та економічні витрати.

Висновки

Запитання для самоперевірки

Ключові терміни

Величина пропозиції, пропозиція, закон пропозиції, прибуток, постійні витрати, змінні витрати, середні витрати, граничні (маржинальні) витрати, закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва, бухгалтерські витрати, бухгалтерський прибуток, економічний прибуток

Питання 1. Поняття пропозиції та величини пропозиції

Вивчаючи на ринку дії продавців, економісти встановили, що поведінка і цієї групи учасників ринку дуже сильно залежить від рівня цін, що встановлюється в торгівлі. Саме ціни є одним із основних чинників, що формують величини пропозиції.

Величина пропозиції – обсяг товару певного виду (у натуральному вимірі), який продавці готові (хочуть і можуть) запропонувати протягом певного періоду часу на ринок при певному рівні ринкової ціни на цей товар.

Оскільки ринкова ціна може коливатися в широкому діапазоні, то для опису всієї безлічі варіантів величин пропозиції, які при цьому можуть скластися на ринку, тобто загальної залежності пропозиції від цін на даному ринку, економісти ввели поняття пропозиції.

Пропозиція – залежність величин пропозиції на ринку певного товару протягом певного періоду часу (місяця, року), що склалася в певний період часу, від рівнів цін, за якими цей товар може бути проданий.

Таким чином, пропозиція – це теж характеристика стану ринку, а точніше, іншої його найважливішої складової – економічної логіки поведінки продавців. Реально ця логіка полягає в тому, яким виявляється обсяг пропозиції при різних рівнях ціни.

Співвідношення між поняттями «величина пропозиції» і «пропозиція» легше з'ясувати, якщо уявити собі, що кожне з них – відповідь на певне запитання.

Якщо ми запитуємо:

«Скільки товарів продавці готові запропонувати на продаж за місяць при ціні, що дорівнює Х грошових одиниць?»,

то відповіддю на це запитання буде інформація про ВЕЛИЧИНУ ПРОПОЗИЦІЇ.

Якщо ж ми ставимо запитання інакше:

«Як можуть коливатися місячні обсяги пропозиції товарів на ринок при зміні цін на даний товар?»,

то відповіддю на це запитання буде інформація про ПРОПОЗИЦІЮ на даному ринку.

Р ізницю між поняттями «пропозиція» і «величина пропозиції» добре видно на рис. 11.1, що відображує дані таблиці 11.1 (такі таблиці називають шкалами пропозиції).

Рисунок 11.1 – Величини пропозиції, які формують криву пропозиції на велосипеди (S)

Таблиця 11.1 – Величини пропозиції велосипедів при різних рівнях цін

Ціна велосипеда, грошових одиниць	Можливий обсяг пропозиції (виробництва), шт.
3500	130
3000	120
2500	105
2100	90
1700	74
1400	60
1100	45
900	33
800	20

Кожна точка кривої S (криву пропозиції, як правило, позначають саме цією буквою – від англійського «supply») – величина пропозиції даного товару (можливий обсяг виробництва) при певному рівні його ціни. Наприклад, точка з координатами (1100; 45) показує, що при ціні 1100 грошових одиниць пропозиція даного товару становитиме 45 штук.

Питання 2. Закон пропозиції

Крива пропозиції, аналогічна до тієї, що показана на рис. 5-1, описує картину пропозиції на даному товарному ринку, тобто залежність між:

1) ціною товару;

2) обсягами його виробництва (поставок у торгівлю), можливими при різних рівнях цін.

Крива пропозиції дає можливість відповісти на 2 запитання:

1) якою буде величина пропозиції при різних рівнях цін;

2) як зміниться величина пропозиції при зміні ціни?

Припустимо, що ринок характеризується незмінністю всіх чинників, окрім ціни. Тоді, як свідчить досвід, зростання цін викликатиме збільшення кількості товарів, що виготовляються (пропонованих до продажу), а зниження цін – зменшення цієї кількості. Таку закономірність поведінки виробників (продавців) на ринках більшості товарів економісти називають законом пропозиції.

Закон пропозиції – підвищення цін, як правило, веде до зростання величини пропозиції, а зниження цін – до її зменшення (за інших однакових умов).

Вивчення практики комерційних фірм дає підстави вважати основними чинниками формування пропозиції:

– ціни факторів виробництва, використовуваних для виготовлення даного товару при існуючій технології;

– технологію, тобто способи створення товару або організації надання послуги.

Фінансовий стан фірми визначається тим, скільки вона витрачає на виготовлення своїх товарів і скільки одержує за них на ринку. Якщо сума, одержана від продажів (виручка), більше суми витрат на виробництво, то фірма не тільки зуміє повністю відшкодувати ці витрати, але й одержить прибуток.

Прибуток – різниця між виручкою від продажів товарів або послуг і витратами, необхідними для виробництва і організації продажу цих товарів і послуг.

Оскільки саме отримання прибутку є мотивом для створення і розвитку фірм, власник фірми, вибираючи свою комерційну політику (а отже, визначаючи величину своєї ринкової пропозиції), насамперед з’ясовує: скільки вигідно виробляти, щоб при витратах, що склалися, і існуючій ринковій ціні одержати найбільший прибуток.

Таким чином, найважливіший (хоча і не єдиний) чинник формування пропозиції – витрати на виробництво товарів. Вони утворюють нижню межу ціни.

Проте витрати за своєю природою неоднакові. Всі види витрат можливо розбити на дві категорії:

1) постійні витрати; 2) змінні витрати.

Постійні витрати – це ті витрати, які залишаються одними і тими ж при невеликих змінах обсягів виробництва товарів або послуг.

До постійних витрат відносять, наприклад, орендну плату за приміщення, витрати, пов'язані з використанням устаткування, виплати для погашення раніше одержаних позик, а також будь-які адміністративні й інші накладні витрати.

Інакше поводяться змінні витрати.

Змінні витрати – це ті витрати, які можна змінити в короткостроковому періоді, і тому вони зростають (скорочуються) при будь-якому збільшенні (зменшенні) обсягів виробництва.

У цю категорію входять витрати на матеріали, енергію, комплектуючі вироби, заробітну плату.

Рішення фірм про основу встановлення цін на свої товари та масштаби виробництва товарів або послуг ухвалюються на підставі вивчення закономірностей змін середніх і граничних (маржинальних) витрат фірми.

Середні витрати – витрати на виготовлення одиниці продукції, одержувані діленням загальної суми витрат за певний період часу на кількість виготовленої за цей період часу продукції.

Граничні (маржинальні) витрати – величина, на яку зростає величина загальних витрат фірми при збільшенні кількості виробів, що випускаються, на одиницю.

Закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва: якщо фірма нарощує обсяг використання тільки деяких або одного з факторів виробництва, то приріст випуску, що приносять додаткові обсяги цих факторів, врешті-решт почне знижуватися.

Наприклад, фірма може збільшити обсяг використання праці і сировини, але обсяг використання капіталу (устаткування) залишити на тому самому рівні. Тоді додатково наймані працівники не зможуть повністю реалізувати свої здібності і досягти тієї ж продуктивності праці, що у раніше найманих їх колег. Цьому перешкодять обмежені технічні можливості існуючого капіталу.

Збільшення масштабів виробництва завжди вимагає ретельного обґрунтування, щоб не перейти ту межу, за якою граничні витрати на виробництво додаткової одиниці товару будуть дорівнювати виручці від її продажу і прибуток стане нульовим. Якщо економічна ситуація складається саме таким чином, то фірмі варто припинити нарощування випуску товарів, поки вона не знайде способу або знизити граничні витрати на їх виготовлення, або добитися продажу своїх товарів за вищою ціною.

Питання 3. Бухгалтерські та економічні витрати

До цього моменту з нашими міркуваннями про витрати охоче б погодилися як економісти, так і бухгалтери, що відповідають за облік усіх надходжень і витрат підприємств і організацій і взаємовідносинии з податковою інспекцією. Та все ж у економістів є особливий погляд на витрати, що відрізняється від погляду бухгалтерів.

Річ у тому, що до складу витрат фірми економісти відносять елемент, якого немає ні в одній бухгалтерській формі з обліку витрат. Цей елемент – ціна вибору, з яким пов'язано рішення власників фірми про вкладення своїх засобів у її створення.

Дійсно, з погляду економічної науки, капітал фірми, створений за рахунок грошових коштів її власника (власників), – це такий самий вид ресурсів, як і ті, витрати на купівлю яких бухгалтери враховують у своїх книгах (матеріали, енергія, заробітна плата і т. д.). Цей ресурс фірмі як господарській структурі необхідно одержати – інакше вона не зможе вести свої справи. І той факт, що гроші на створення фірми дав власник і тому капітал одержаний «ніби безкоштовно», нічого не змінює.

Насправді, витративши свої заощадження на створення фірми, її власник позбувся можливості вкласти ці засоби в іншому альтернативному напрямі (наприклад, покласти на депозитний рахунок в банк) і одержувати від цього дохід. А отже, рішення спрямувати гроші на створення капіталу власної фірми має свою ціну вибору – упущену вигоду від можливого вкладення грошей в інші прибуткові операції.

Звідси випливає, що розумний власник створить і зберігатиме свою справу до того часу, поки підприємницький дохід, що приносить йому ця справа (фірма), буде вищим за ціну вибору такого рішення, тобто можливого доходу в альтернативних сферах вкладення засобів.

Рівень доходу, який власник очікує від своєї фірми і який дорівнює можливій прибутковості вкладення тієї ж величини ресурсів (грошових коштів або власної здібності до праці), що є у нього, і з тим самим рівнем ризику в інші сфери економіки, називають нормальним прибутком.

Нормальний прибуток – дохід, який реально міг би бути одержаний власником капіталу при вкладенні сил і засобів не у власну справу, а в інші комерційні й фінансові проекти з тим самим рівнем ризику.

Саме цей дохід і є тією вигодою, заради якої люди створюють виробничі і будь-які інші комерційні структури. Саме мотив отримання найбільшого доходу створює головний, хоча і не єдиний (як ми побачимо надалі), елемент господарської стратегії будь-якої фірми.

Оскільки нормальний прибуток є частиною загального прибутку фірми, то жоден бухгалтер або податковий інспектор не погодиться внести її до складу витрат фірми. Тим часом, з погляду економістів, нормальний прибуток – законний елемент загальних економічних витрат фірми, і якщо його не враховувати, то скласти правильне уявлення про життєздатність фірми не можна.

Загальні (сукупні) економічні витрати – сума всіх витрат, пов'язаних із здійсненням виробничої діяльності і залученням для цього всіх типів ресурсів.

Бухгалтери і податкові служби беруть до уваги тільки бухгалтерські витрати, до складу яких входить витрачена частина ресурсів, куплених фірмою на ринках. До них відносять витрати, пов'язані з такими ресурсами, як праця найманих робітників, сировина і матеріали, електроенергія, оренда приміщень і т.д.

Бухгалтерські витрати – витрати, пов'язані з використовуванням на потреби фірми ресурсів, придбаних нею у інших фірм або громадян.

Відповідно і прибуток бухгалтери визначають як різницю між виручкою від продажів і підрахованими ними бухгалтерськими витратами.

Бухгалтерський прибуток – різниця між виручкою від реалізації і бухгалтерськими витратами фірми.

Оскільки економісти рахують витрати по-своєму, збільшуючи їх на суму нормального прибутку, який власник чекає одержати від володіння фірмою, то відповідно економічний прибуток виявляється для них величиною, меншою, ніж прибуток бухгалтерський.

Економічний прибуток – різниця між виручкою від реалізації і економічними витратами.

Таке розмежування бухгалтерських і економічних витрат та бухгалтерського і економічного прибутку необхідне для кращого розуміння мотивів поведінки виробників і ухвалення розумніших рішень у сфері комерційної діяльності.

Такий аналіз і є повсякденною основою розрахунків виробників: яку саме продукцію виробляти, в якій кількості і як її виготовляти і продавати, щоб добитися максимального доходу (за інших умов, що влаштовують).

Будь-який виробник (продавець), беручись за справу, повинен починати з пошуку відповідей на такі запитання:

1) чи покриє виручка від продажів ті витрати, з якими буде пов'язане виробництво (організація продажів) цього товару;

2) чи принесе виробництво (продаж) цього товару прибуток, і якщо так, то який?

Саме відповіді на ці запитання визначають пропозицію товарів, тобто комерційну логіку продавців.

Ця логіка абсолютно відмінна від логіки формування попиту. Якщо на поведінку покупців впливають перш за все корисність блага і сума грошей, яку вони мають, то поведінка виробників залежить переважно від витрат на виготовлення товару і можливого прибутку від продажів.

Єдиний пункт, в якому інтереси покупців і виробників (продавців) перетинаються, – ціна товару на ринку.

Висновки

Вивчаючи на ринку дії продавців, економісти встановили, що поведінка і цієї групи учасників ринку дуже сильно залежить від рівня цін, що встановлюється в торгівлі. Саме ціни є одним із основних чинників, що формують величини пропозиції. Оскільки ринкова ціна може коливатися в широкому діапазоні, то для опису всієї безлічі варіантів величин пропозиції, які при цьому можуть скластися на ринку, тобто загальної залежності пропозиції від цін на даному ринку, економісти ввели поняття пропозиції.

Припустимо, що ринок характеризується незмінністю всіх чинників, окрім ціни. Тоді, як свідчить досвід, зростання цін викликатиме збільшення кількості товарів, що виготовляються (пропонованих до продажу), а зниження цін – зменшення цієї кількості. Таку закономірність поведінки виробників (продавців) на ринках більшості товарів економісти називають законом пропозиції. Закон пропозиції – підвищення цін, як правило, веде до зростання величини пропозиції, а зниження цін – до її зменшення (за інших однакових умов).

Фінансовий стан фірми визначається тим, скільки вона витрачає на виготовлення своїх товарів і скільки одержує за них на ринку. Якщо сума, одержана від продажів (виручка), більше суми витрат на виробництво, то фірма не тільки зуміє повністю відшкодувати ці витрати, але й одержить прибуток. Прибуток – різниця між виручкою від продажів товарів або послуг і витратами, необхідними для виробництва і організації продажу цих товарів і послуг. Таким чином, найважливіший (хоча і не єдиний) чинник формування пропозиції – витрати на виробництво товарів. Вони утворюють нижню межу ціни. Проте витрати за своєю природою неоднакові. Всі види витрат можливо розбити на дві категорії: 1) постійні витрати; 2) змінні витрати. Рішення фірм про основу встановлення цін на свої товари та масштаби виробництва товарів або послуг ухвалюються на основі вивчення закономірностей змін середніх і граничних (маржинальних) витрат фірми.

До складу витрат фірми економісти відносять елемент, якого немає ні в одній бухгалтерській формі з обліку витрат. Цей елемент – ціна вибору, з яким пов'язано рішення власників фірми про вкладення своїх засобів в її створення. Дійсно, з погляду економічної науки, капітал фірми, створений за рахунок грошових коштів її власника (власників), – це такий самий вид ресурсів, як і ті, витрати на купівлю яких бухгалтери враховують у своїх книгах (матеріали, енергія, заробітна платня і т. д.). Цей ресурс фірмі як господарській структурі необхідно одержати – інакше вона не зможе вести свої справи. І той факт, що гроші на створення фірми дав власник і тому капітал одержаний «ніби безкоштовно», нічого не змінює. Таке розмежування бухгалтерських і економічних витрат та бухгалтерського і економічного прибутку необхідне для кращого розуміння мотивів поведінки виробників і ухвалення розумніших рішень у сфері комерційної діяльності. Такий аналіз і створює повсякденну основу розрахунків виробників: яку саме продукцію виробляти, в якій кількості і як її виготовляти і продавати, щоб добитися максимального доходу (за інших умов, що влаштовують).

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть сутність і відмінність понять «величина пропозиції» і «пропозиція».

2. Сформулюйте закон пропозиції.

3. Дайте визначення прибутку.

4. Дайте визначення і наведіть приклади постійних витрат підприємства.

5. Дайте визначення і наведіть приклади змінних витрат підприємства.

6. Дайте визначення і наведіть приклади середніх витрат підприємства.

7. Дайте визначення і наведіть приклади граничних витрат підприємства.

8. У чому полягає відмінність між бухгалтерськими та економічними витратами?

9. Чий прибуток буде більшим: бухгалтерський чи економічний?

10. На які першочергові запитання має відповісти виробник, перш ніж вкладати кошти у новий проект?