3. Публіцистичний стиль

Під кінець 80-х років минулого століття склалися основні риси публіцистичного стилю. Для розвитку української публіцистики багато зробили такі відомі письменники та поети, як І. Франко, Л. Українка, М.Коцюбинський, П.Грабовський, М. Хвильовий, М.Рильський та інші. Цю традицію: продовжують Л.Костенко, Д.Павличко, І.Драч, В.Яворівський.

Сфера використання: громадсько-політична, суспільне-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Призначення: вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності, формування громадської думки.

Ознаки: вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням, точності висловлювання наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання епітетів, метафор, порівнянь.

Мовні засоби: сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. Широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, термінологічна лексика (марафон, мас-медіа, консерватизм, санкції), слова з емоційним забарвленням (зелений дворик, бідненьке), прислів'я, приказки, крилаті вирази (слів на вітер не кидають, куди тато, туди і син). Багато вживаються питальні, окличні конструкції, неповні речення, звертання, пряма мова.

Публіцистика має бути одночасно і впливовою і інформативною.

Об'єктом публіцистичного викладу є явища всіх ділянок життя людини.

Характерна риса публіцистичного стилю - орієнтація на усне мовлення. Широко використовується діалогічна форма мовлення.

Підстилі:

Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення);

Художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси);

Науково-публіцистичний (літературно-книжні статті, огляди тощо).

Усну форму публіцистичного стилю часто називають ораторським стилем (публічні виступи, доповіді, промови, лекції). Перше системне уявлення про стародавнє красномовство можна знайти у джерелах риторики Стародавньої Греції часів правління Перікла (V ст. до н.е.).

Зразок стилю:

"Спробуймо уявити собі, як виглядала б російська культура і наука без своїх українських гілок, тобто без внеску українців (у літературі: Богданович, Гнидич, Наріжний. Капніст, Гоголь, Данилевський, Мордовцев, Мачтет, Короленко та багато-багато інших; у живописі: Лезицький, Боровиковськин, Трутовський, Куїнлжі, Рєпін — так, так, Рєпін завжди підкреслював своє українське походження і свої українські симпатії — та багато-багато інших; у музиці: Бортнянський, Березовський, Стравінський; у різних галузях науки: Остроградський, Ушинський, Миклухо-Маклай, , Гамалія, Лобачевський, М. Ковалевський, Овсянико-Куликовський, Вернадськии та багато-багато інших, аж до наших днів). Немалий внесок зробили українці і в польську науку та культуру. Це слід би знати — не задля національної гордині, а для подолання власного комплексу неповноцінності та чужого нехтування." (В. Винниченко).

4. Художній стиль

Сфера використання: творча діяльність, література, мистецтво, культура, освіта.

Призначення: впливати засобами художнього слова на розум, почуття і волю читачів через систему образів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія та інтенсивність вираження, зображувальність. У цьому стилі (зокрема в художніх творах), крім об'єктивності реального світу, існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.

Мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак); емоційно-експресивна лексика, різні види синонімів, антонімів, фразеологізмів; використання з стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Дуже важливою є евфонічність (милозвучність) мови та ритмомелодика. Індивідуальне світосприймання та світовідчуття автора позначається на доборі та організації мовних засобів, проте автор мусить завжди орієнтуватись на літературну норму. Використовуються всі типи речень і синтаксичних зв'язків.

Підстилі:

епічні (прозові, епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія);

драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (лірико-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.

Зразок стилю:

"Десь зовсім близько невгамовно виводив свою пісню соловейко. Спершу, коли починав заливатися, здавалося, що у горлечку в нього билася маленька співуча намистинка. Короткий свист — і ось уже вона вискакувала з дзьобика і стрімко летіла над лісом, а за нею вискакували такі ж самі намистинки, і всі вони нанизувалися у довгий невидимий рядок. Потім нитка на тому рядку рвалася і намистинки падали в лунке озеро. Соловейкові жаль ставало їх, і він заходжувався ойкати, схлипувати. Швидко заспокоївшись, розщедрювався і без жалю розсипав навкруги коштовності: камінці-самоцвіти, бурштинові бусинки, червоні коралі, срібні сережки, золоті кільця ..." (Б. Комар).