Тема: Стилі мовлення

1. Офіційно-діловий.

2. Науковий.

3. Публіцистичний.

4. Художній.

5. Розмовний.

6. Епістолярний.

Література:

1. Коваль А.П.Культура ділового мовлення. – К.:ВШ. 1997. – 296с.

2. Потелло Н.Я. Теорiя i практика дiлового мовлення.- МАУП, 1999.

3. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Підручник для гімназій гуманітарного профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240с.

1. Офіційно-діловий стиль

Сфера використання: задовольняти потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між інституціями і установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів суспільства.

Призначення: регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати потреби людей у типових ситуаціях.

Ознаки: документація, стабільність, точність, стислість, впливовість, високий ступінь стандартизації мовних засобів, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: виразна логізація викладу, майже цілковита відсутність емоційності та образності, широке використання безособових та наказових форм, використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінології, специфічна фразеологія на зразок порушити питання, подати пропозицію, відсутність будь-якої мовної індивідуальності автора. Діловий стиль вимагає прямий порядок слів (підмет - перед присудком, означення -перед означуваним словом, додаток - після керуючого слова, обставини і прислівники -- ближче до слова, яке вони пояснюють, вставні слова ставляться на початку речення). Вставні слова вказують на взаємодію між частинами тексту (по-перше, отже, таким чином, насамперед, та ш.), зазначають джерело повідомлення (на думку вченого, за результатами аналізу) пом'якшують категоричність висновків і порад (як відомо, припустімо, треба гадати). Основна лексика — загальновживані слова, позбавлені емоційно-стилістичного забарвлення, складноскорочені слова, абревіатури; віддієслівні іменники, які нерідко є термінами. На означення професій вживаються іменники тільки чоловічого роду, займенники майже завжди замінюються іменниками; дієслова в основному вживаються в 3-ій особі.

Досить поширені пасивні конструкції, відіменні прийменники типу: v зв'язків внаслідок, з метою, у справі та ін. Речення складні, здебільшого з сурядністю і підрядністю; часом замість підрядних речень вживаються дієприкметникові і дієприслівникові звороти; можливі кліше і штампи.

Реалізується цей стиль у писемній формі (заяви, накази, протоколи та ін.) та в усній (ділові наради, телефонні розмови та ін.).

Підстилі:

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови).

Дипломатичний (міжнародні угоди - конвенції, повідомлення -комюніке, звернення - ноти, протоколи).

Адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Зразок стилю:

АКТ

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

незалежність україни та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ.

24 серпня 1991 року.