Тема: Особливості використання розділових знаків у ділових документах

1. Класифікація розділових знаків.

2. Використання коми.

3. Випадки використання крапки з комою.

4. Правила використання дужок.

5. Використання двокрапки.

6. Випадки проставлення тире та лапок.

Література

1. Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.П.Загнітко, І.Г.Данилюк. – Донецьк, 2004. – 480 с.

2. Мозговий В.І. Ділова мова у професійному спілкуванні. – Донецьк: Альфа-прес, 2004. – 288 с.

3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К: Літера ЛТД, 2002. – 480 с.

4. Пахомов В.М. Ділове українське мовлення. – Івано-Франківськ, 2003. – 84 с.

5. Мозговий В.І. Ділова українська мова в державному управлінні. Ч. І. Загальний курс. – Донецьк: УНІТЕХ, 2005. – 412 с.

Пунктуація фіксує синтаксичні особливості речення в писемній формі мовлення за допомогою розділових знаків.

 Тому для того, щоб правильно вживати той або інший розділовий знак, треба перш за все з‘ясувати, для чого він ставиться. Якщо в усній формі мовлення значення висловлювання часто залежить не тільки від слів, але й від інтонації, жестів, міміки і пауз, то на письмі все це можна передати тільки відповідними розділовими знаками. Крім розподілу окремих частин у межах словосполучення або речення, що залежить від правильного визначення їх синтаксичної структури, пунктуація несе певне інтонаційне або змістовне навантаження [5, 356-368].

       З цієї точки зору всі розділові знаки поділяються на інтонаційно-змістовні (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки) і змістовно-інтонаційні (кома (коми), крапка з комою, дужки, двокрапка і тире). У практиці ділового мовлення серед першого типу розділових знаків використовується, як правило, тільки крапка, тому тут помилки практично не трапляються. Що стосується змістовно-інтонаційних знаків, то на них треба зосередити основну увагу, бо від їх правильної постановки часто залежить юридична основа документа і професійна точність тексту.

       Кома використовується як знак з’єднання однорідних членів у словосполучення і окремих висловлювань у складне речення. Наведемо декілька прикладів.

       У реченні На столі лежали і книги, і зошити, і олівці повторювальний сполучник і виконує роль підсилювальної частки, а кома ставиться для об’єднання однорідних понять (порівняйте: великий святковий шар – поняття різні, тому кома не ставиться). У складносурядному і складнопідрядному реченнях кома (і тільки вона, бо значення передаються сполучниками) ставиться для об’єднання окремих частин у єдине ціле: Хитаються й повзуть холодні тіні ночі, і зорі дивляться на місто без огнів. Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. У безсполучниковому реченні кома ставиться замість сполучника і для об’єднання частин, тісно пов’язаних між собою за змістом (Шумів травою степ шовковий, сміявся день, пісні лились.). Крім цього, кома об’єднує пряму мову і слова автора: «Ніщо так не красить людину, як натхнення», – подумала Ярослава.

       Коми – це парний знак для відокремлення частин, які повністю або частково відірвались від основного змісту речення. Вони вживаються:

       а) для відокремлення слів або словосполучень, граматично не зв’язаних з реченням (звертань, вставних конструкцій, слів-речень так або ні, вигуків): Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема (звертання, бо до слова юначе поставити питання неможливо). Про воду, звісно, марять подорожні (звісно – вставне слово, що не відповідає на питання і виражає суб’єктивну оцінку розмовника по відношенню до об’єктивної інформації). Так, я буду крізь сльози сміятись (слово-речення так граматично не пов’язане з основним реченням). Ох, зійди, моя зірко лагідна! (вигук ох не відповідає на питання);

       б) при уточнюючих членах речення, які відповідають на питання головного слова за адресним принципом (а саме де?, що?, коли?, як?, який? тощо):  Ніч була темна, аж чорна (уточнююче означення). В долині, край лісу, висить синя імла (уточнююче означення);

       в) для відокремлення поширених прикладок і додатків: Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене (прикладка). Нічого не чуть, крім вітру бушуючого (відокремлений додаток);

       г) для відокремлення обставин, виражених дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, і поширених означень, якщо вони стоять після головного слова: З плавнів знявся білий туман, сивими хмарами покотився по тихому Дунаю, покриваючи блакитні гори (поширена обставина, виражена дієприслівниковим зворотом). Замислившись, йшли люди (обставина, виражена дієприслівником). І раптом щось гуркоче в далечині, чорній і тривожній, і хмари захоплюють все небо і сонце (поширене означення, виражене прикметниками).

        Крапка з комою – знак роз’єднання різних за змістом інформацій, об’єднаних у безсполучникове складне речення. Це антонімічний по відношенню до коми розділовий знак, який показує, з одного боку, що частини цього речення далекі між собою за змістом (крапка), а з іншого, що їх все ж таки об’єднали у межах однієї синтаксичної конструкції (кома): Сонце стояло якраз над головою; не горіло – палило. У практиці наукового і професійного спілкування використання крапки з комою можлива за об’єднання в межах одного речення різних інформаційних деталей: За виконання обов’язків, передбачених цим контрактом, працівникові виплачуються грошові винагороди, що містять у собі:

       а) щомісячні виплати;

       б) одноразові виплати за виконання окремих завдань;

       в) виплати за виконання обов’язків з високою якістю.

       Дужки – парний знак для відокремлення вставних речень або складних синтаксичних конструкцій, які граматично не зв’язані з основною інформацією (у межах художнього і публіцистичного стилів у таких випадках може ставитись і парне тире). Він уживається як синонім до відокремлюючих ком, якщо їх є недостатньо під час внесення в основний текст додаткової або асоціативної інформації, великої за розміром: Управлінню Державної пожежної охорони спільно з Міністерством фінансів України розробити інструкцію про порядок використання коштів, одержаних від застосування штрафних санкцій (Міністерство внутрішніх справ України. Наказ № 6, 1995 р.).

       Іноді в одній позиції збігається кілька розділових знаків різного призначення (дужки і будь-який розділовий знак, кома і парне тире): А хіба література (і мистецтво взагалі) – не складова частина життя?; Те, що ми звемо «любовною» поезією, позначене у Підсухи – не тільки у нього, звичайно, – щирою чистотою.

       Двокрапка – знак пояснення або причини. Він ставиться:

       1.У безсполучниковому складному реченні, якщо друга частина розкриває зміст першої або вказує на причину того, про що йдеться в першій частині: Сторони уклали цей контракт про наступне: за цим контрактом Працівник зобов’язується виконувати обов’язки консультанта, а Роботодавець зобов’язується створювати необхідні умови для Працівника, виплачувати йому грошову винагороду і надавати соціально-побутові послуги. Я не знаю, що робити: службові обов’язки мені ніхто не пояснював.

       2.Після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення: Працівник виконує такі функції: бере участь у розробці документів господарської діяльності підприємства; представляє інтереси підприємства у всіх установах і організаціях.

       3.Після слів автора при прямій мові або при цитуванні: Даний контракт передбачає: «Роботодавець має право своїм розпорядженням додатково покладати на Працівника виконання обов’язків відсутнього працівника підприємства (відпустка, хвороба тощо) на термін не більше як на два місяці».

       Тире – знак наслідку, висновку, протиставлення (знак «розриву»). Як антонімічний до двокрапки (тому що – ось чому) він ставиться в таких випадках:

       1. У складному безсполучниковому реченні, якщо друга частина містить протиставлення або висновок першої частини: Проминуло за весною літо – все навколо золотом повито (ось чому); Думав, доля зустрінеться – спіткалося горе (але); Гляне – холодною водою обіллє (порівняння).

       2. Після однорідних членів перед узагальнюючим словом: Щастя, здоров‘я, веселість – все цвіло в тім домі.

       3. При прямій мові, якщо далі йдуть слова автора: «Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі?» – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече.

       4. На знак пропуску дієслівної зв’язки між підметом і присудком, якщо вони стоять в одній граматичній формі і виражені однією частиною мови: Два на два – чотири. Життя прожить – не поле перейти (але: Я студент. Будівництво на завершенні)      [3, 104-326].