Лісові пожежі

На території України більше 10 млн. га займають ліси і торфовища. За багаторічними спостереженнями підраховано, що за рік у середньому виникає близько 3,5 тис. природних пожеж, якими знищується більше 5 тис. га лісу. Найбільш пожежно-небезпечні – північний та східний регіон, де щороку виникає, в середньому, відповідно, 37 і 40% усіх лісових пожеж. Основною причиною виникнення пожеж у лісах є недотримання вимог правил пожежної безпеки в лісах України. Щороку з вини населення виникає 96–98% пожеж. Підвищенню пожежної небезпеки в лісах сприяють вітрові засушливі погодні умови (4–5 клас пожежної небезпеки) та постійне збільшення частоти відвідувань лісів населенням. Особливо небезпечними у пожежному відношенні є створені на сотнях тисяч гектарів лісові насадження хвойних порід в Автономній Республіці Крим, на півдні та південному сході України, де щороку виникає близько 55% за кількістю та 80% – за площею лісових пожеж. Усі лісові пожежі за місцем їх виникнення та розвитку можна поділити на низові, верхові і підземні (торф’яні), а залежно від швидкості поширення фронту полум’я – на слабкі, середні та сильні.

Низовими лісовими пожежами називають такі пожежі, під час яких вогонь поширюється надгрунтовним покривом, дрібному хмизу, вітроломів та підліску, а також у нижньому полозі (підрості, підліску). При швидкості вітру понад 6 м/с низові пожежі можуть переходити у верхові. Низові пожежі становлять близько 90% усіх лісових пожеж. Швидкість поширення низових пожеж – 1–3 м/хв., висота полум’я – 0,5–1,5 м.

Верхові пожежі можуть виникати при сильному вітрі, коли вогонь охоплює крони дерев. Палаючі гілки, іскри спричиняють нові осередки пожежі на значних відстанях. Верхові пожежі, як правило, виникають із низьких під час сильного вітру в густому лісі та в гірській місцевості. Швидкість розповсюдження вогню при цьому сягає 15–25 км/год.

Підземні пожежі – пожежі, які супроводжуються безполуменевим горінням торфового шару ґрунту. Виникають у суху погоду на ділянках, що мають підстилку товщиною до 20 см і більше або торф’яний шар. Швидкість поширення вогню поверхнею підстилки незначна, а в глибину ще менше. У глибину підстилка або торф вигоряють до мінерального шару, де підстилка або торф мають вологість 70% і більше.

Лісові пожежі за розмірами поділяють на:

1) особливо великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – більше 200 га);

2) великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – від 5 до 200 га);

3) невеликі лісові пожежі (площа лісової пожежі – до 5 га).

Торф’яні пожежі поширюються повільніше – кілька метрів за годину. Слабкою вважається та пожежа глибина пригорання якої не перевищує 25 см, середньою – глибина пригорання якої не перевищує 25–50 см, сильною – глибина пригорання якої більше 50 см.

Щоб вийти з-під шквалу полум’я низової чи степової пожежі, необхідно перейти край вогню проти вітру, накривши голову й обличчя верхнім одягом. Виходити із зони лісової пожежі при незначній швидкості вітру потрібно також у навітряний бік, використовуючи відкритий простір (галявини, дороги, річки, струмки тощо), а також ділянки листового лісу.

Торф’яна пожежа – неконтрольований процес “димного” горіння торфу в місцях його утворення, добування та зберігання. Торф – молоде геологічне утворення, яке зароджується внаслідок відмирання болотистої рослинності при надмірній кількості вологи і недостатньому доступі повітря. Заходи безпеки гасіння торф’яних пожеж, в основному, аналогічні до заходів гасіння лісових пожеж, але є деякі особливості. Перш за все, при пересуванні торф’яним полем слід остерігатися провалів у торф, який горить, оскільки торф часто тліє зсередини і немає помітних ознак горіння ззовні. Тому при пересуванні необхідно промацувати жердиною торф’яний грунт у напрямі руху. Слід також врахувати можливість неочікуваного пориву вітру із підземних осередків торф’яної пожежі.

Епідемії

Епідемія – масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу. Особливо небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби (у тому числі, карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

Епізоотії – широке розповсюдження інфекційної хвороби тварин. За інтенсивністю проявлення і тривалістю розповсюдження, епізоотичний процес характеризують такими формами:

– спорадія – поодинокі або небагаточисельні випадки прояву інфекційної хвороби, не пов’язаної між собою одним джерелом збудника інфекції;

– епізоотія – широке поширення інфекційних хвороб у господарстві, районі, області. До інфекційних хвороб, які проявляються у вигляді епізоотій належать – ящур, чума тощо;

– панзоотія – вищий ступінь розвитку епізоотії, характеризується незвичайно широким поширенням інфекційної хвороби, охоплює країну або декілька країн.

Епіфітотія – поширення інфекційних хвороб рослин на значній території протягом визначного часу. Фітопатоген – збудник хвороби рослин, який виділяє біологічно активні речовини, згубно діє на обмін речовин рослин, вражає кореневу систему, порушує доступ поживних речовин. Масове захворювання рослин, яке охоплює декілька країн або континентів, називається панфітотією.

За походженням інфекції епіфітотії рослин поділяють на два типи:

– епіфітотії – захворювання рослин, яке виникає щорічно унаслідок наявності в певному районі інфекційного осередку;

– екзофітотії – спалахи хвороб, викликані інфекцією не місцевого походження (занесення вітром з іншого боку).

Виникнення і протікання епіфітотії можливе тільки у випадку поєднання певних умов: наявність інфекційного осередку, схильність рослин до цієї хвороби, терміни початкового зараження, погодні умови протягом вегетаційного періоду. Найбільш небезпечними захворюваннями рослин є стеблева іржа пшениці, жита, жовта іржа пшениці і фітофтороз картоплі.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення НС природного характеру.

2. Назвіть ознаки надзвичайної ситуації.

3. Як називається масове поширення захворювань серед людей на певній території?

4. Як називається масове поширення захворювань серед рослин на певній території?

5. Скільки відсотків пожеж щорічно виникає з вини населення?

Питання для самопідготовки:

1. Безпека людини, суспільства, національна безпека.

2. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек.

3. Види небезпек: мікро- та макро-біологічна, вибухопожежна, гідродинамічна, пожежна, радіаційна, фізична, хімічна, екологічна.

4. Критерії переходу небезпечної події у НС, одиниці виміру показників класифікаційної ознаки НС та їхні порогові значення у природному середовищі, виробничій, транспортній та інших сферах життєдіяльності.

5. Класифікація НС за причинами походження, територіального поширення і обсягів заподіяних або очікуваних збитків.

6. Негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об’єктів економіки в умовах проявів вражаючих факторів небезпечних метеорологічних, геологічних, гідрологічних явищ.

7. Пожежі у природних екосистемах (ландшафтна, лісова, степова, торф’яна пожежа). Вражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки.

8. Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії. Характеристика небезпечних патогенних мікроорганізмів: найпростіші, гриби, віруси, рикетсії, бактерії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб (холера, сибірка, чума та ін.). Інфекційні захворювання тварин і рослин.