5. Господарство Стародавнього Сходу та пам'ятки економічної думки (Єгипет,

Месопотамія, Індія, Китай).

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя, Стародавня Індія, Китай та інші..

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних

поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку

досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чогоє єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів. на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава тор-гівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.

До країн східного рабства, а саме так називають історики країни Стародавнього Сходу, належали також державні утво- рення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішии сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання с-го виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства

значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля.Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії.

. На високоурожайних полях землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку

досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

східне рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах. Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Стародавня Індія. Найважливішим джерелом староіндій-ської економічної думки став трактат “Артхашастра”, написаний наприкінці IV ст. до н. е. радником правителя могутньої Гуптської держави (на півночі Індії), царя (раджі) Чандрагупти.

Основна економічна ідея трактату “Артхашастра” була в тому, щоб показати основну роль держави в економіці.

Автор трактату Каутілья стверджував, що цар (раджа), який очолює державу, як намісник богів, покликаний забезпечити правильний напрям діяльності людей. кінцевою метою будь-якої політики є збагачення державної скарбниці за рахунок збільшення чисельності платників податків.

Каутілья виклав свої погляди на роль державних фінансів і податків Він висловив геніальну для того часу ідею про необхідність дотримання активного державного бюджету (скарбниці) через зменшення витрат на регулювання товарних цін створенням державних товарних запасів.

Каутілья висунув ідею про трудову вартість і механізм утворення ринкової ціни. Він першим розглянув вплив конкуренції на ціну. У трактаті “Артхашастра” гроші розглядаються як засіб існування, однак засуджується приватне нагромадження багатства в грошовій формі. Каутілья вважав грошовитих багатіїв скнарами, які мучать себе і слуг, а тому в певних випадках рекомендував конфіскацію їхніх грошових накопичень.

Цей трактат дає достатньо повне уявлення про розвиток рабовласницького державного господарства, організацію праці та структуру продуктивних сил, а також про стан землеробства, кооперацію праці селян, єдину інтеграційну систему, подальший розвиток кастової системи в Індії.

Стародавній Китай. Центральною постаттю старокитай-ської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій. У його поглядах на господарське життя привертає увагу обґрунтування необхідності державного захисту добробуту родової знаті всіх “вищестоящих”. На думку цього мислителя, праця примножує багатство народу і того, хто ним володіє. Конфуцій вважає природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродовитих рабовласників. Пов’язуючи всі існуючі протиріччя імперії з особистою власністю, він все ж надає їй перевагу.

Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім’ю: керівник — це “батько народу”, підлеглі — “його діти”..

Конфуцій твердить, що багатство правителя залежить від багатства народу. Таким чином, відповідно до його вчення, “у народу буде достаток”, якщо вміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах.