20. Входження в бізнес через систему франчайзингових договірних відносин.

Франчайзинг (фр. franchissage — пільга, привілей) — це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами, в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на певних умовах.

Купуючи франшизу, підприємець наважується вести підприємницьку діяльність на власний ризик, але під вивіскою франчайзера. Відома марка гарантує більше число клієнтів і дійсно зменшує ризик банкрутства. Прийнявши рішення про співпрацю на принципах франчайзингу, обидві сторони підписують договір про співпрацю. Основним обов'язком франчайзера є надання дозволу на торговельну марку і передача знань та досвіду ведення цього бізнесу та підтримка партнера протягом усього періоду тривання дії Договору. Основним обов'язком франчайзі є дотримання спільних для всієї мережі стандартів діяльності підприємства та відрахування франчайзингових платежів. Часто франчайзери призначають також рекламні відрахування. Ці гроші використовуються на користь всієї мережі: на маркетингові дослідження, розробку нових продуктів і рекламні кампанії.

Франчайзинг полягає не лише в продажі права на вживання логотипу мережі або товарного знаку — він представляє собою цілу систему ведення бізнесу. Слово «система» є ключем до розуміння принципів франчайзингу. Франчайзі може розраховувати з боку власника ліцензії на системну і постійну підтримку: підготовку і навчання персоналу, різноманітні інструменти, що допомагають у веденні бізнесу, ноу-хау.

Основні принципи співпраці по франчайзингу:

• Франчайзер є власником торговельної марки.

• Франчайзер має перевірену бізнес-ідею.

• Франчайзі керує точкою під вивіскою франчайзера як незалежний підприємець.

• Франчайзі є власником майна, що знаходиться в точці.

• Франчайзер передає франчайзі знання того, як власне необхідно вести діяльність.

• Франчайзі сплачує вартість франшизи (одноразово), а також періодичні відрахування за користування ноу-хау.

• Франчайзі зазичай не має можливості самостійно визначати ціни товарів або послуг, проте має відносну свободу вибору асортименту.

Принципи співпраці франчайзера і франчайзі регулює франчайзинговий договір, а інструкції, як власне вести діяльність, зібрані в операційному підручнику.

У законодавстві України договір франчайзингу називається договором комерційної концесії, проте українське законодавство стосовно комерційної концесії є не досконалим, та має багато недоопрацювань, тому франчайзери в основному підписують з підприємцями договір співпраці (формулюючи його зміст довільно), що дозволено законодавством України.

21. Придбання існуючого бізнесу. Методи оцінки вартості фірми.

Для того щоб розпочати власну справу, не обов’язково створювати нову фірму. Одним з цікавих видів комерційних рішень є рішення про «купівлю бізнесу». Іноді це є доцільнішим за альтернативний варіант — початок бізнесу з «нуля».

Такий метод входження у світ бізнесу має свої переваги та вади.

Перевагами є можливість отримати діюче джерело прибутку з сформованими діловими зв’язками, нижчим ризиком за порівняно невисоку ціну. Недоліками є можливість шахрайства і приховані проблеми бізнесу, можливість суттєвого завищення вартості.

Іншими формами «купівлі» є злиття і поглинання підприємств.

Оцінювання бізнесу — це впорядкований процес визначення вартості підприємства, який полягає у формулюванні задачі, збиранні інформації та аналізі її з метою отримання обґрунтованої оцінки вартості.

Існує кілька видів вартості підприємства:

Ринкова вартість (обмінна вартість)

Інвестиційна вартість (пов’язана з поточною вартістю майбутніх потоків доходів).

У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінки вартості майна найбільшого поширення дістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:

• заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;

• майновий (витратний);

• ринковий.

Дохідний підхід в оцінці вартості підприємства

Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигод (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства. Два основні методи підходу:

• дисконтування грошових потоків з використанням теорії вартості грошей в часі);

• визначення капіталізованої вартості доходів: для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації.

Майновий (витратний) підхід

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основні методи:

• оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

• метод розрахунку чистих активів;

• розрахунок ліквідаційної вартості.

При оцінці вартості підприємства за цим підходом визначальним е те, що дана вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу. Гудвіл - вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, технологій тощо.

Ринковий підхід

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Основні методи:

• зіставлення мультиплікаторів (при чому вартість підприємства – функція від показників діяльності і підприємства, розраховується за аналогами, а потім у функцію підставляють показники досліджуваного підприємства);

• порівняння продажів (транзакцій).