Билет 14.1

Особл. використання грам. форми прикметинників у муз. текстах.

Прикметник – самостійна частина мови, яка виражає ознаку предмета в грам-х категоріях ряду: числа, відміни. Поділяється на якісні, відносні і присвіні. Розділяє два ступені порівняння: вищий та найвищий, кожен має просту та складну форму вираження. У діловій мові перевагу надають складенній формі. Порушення правил творення форм приводить до зниження рівня культури мовлення. У текстах ділового стилю якісні прикметники вжив. менше однак вони часто є компонентами складенних найменувань або термінів: гнучкий курс долара, великий попит на хліб.

Відносні прикметники переживають у діловому мовленні, вони входять до термінологічних словосполучень: цінні папери, відправна ціна. присвійні прикм. вжив. у значені і індів. відносності особи. Найчастіше передають формами родового відмінку іменниками: наказ директора, стипендія студента, партитура диригента. Часто лексичне значення прикм. трансформується, це призводить до їх переходу з одного ряду до іншого. Використання прикм. у діл. мовленні зумовлене потребою уточнити, коректувати зміст, поняття, увиразити та збагатити текст.

Билет 14.2

Відгук – це док-т, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи, щодо запропонованих на розгляд вистави, фільму, творів мистецтва, рукописних робіт і т.д. На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учителька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шевченка ми вже знали напам'ять, і от — пісня.  Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадійності, пов'язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, життєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без усякого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється, голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшується, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.  Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність стихії, Непоборного, невгамовного Дніпра.  У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче, з гнівом до ворогів.  Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.  Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я вперше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Гладкого, полтавського учителя, прославила його навіки. 

Билет 13.1

Звертання найчастіше вираж. кличною формою іменника. Напр.: Зоре моя, вечірняя, зійди над горою.

Зверт. – це слово чи словосполук. в речені, до якого звернена мова. Напр. Ольго, дівчино, як твоє здоров’є? Хлопці, ви чого пропускаєте заняття?

Зверт. може стояти на початку, в середені і в кінці.

В речені може бути кілька звертань.

напр.. : Дякуємо Вам, Валентино Дмитріївно, за нові парти.

При зверт. можеть стояти пояснюючи слова. Таке зверт. наз. поширене.

Прикл – «Цвіти, моя вітчизна молода, бемежна, непоборна, яснокрая!»

Особовим займен. у СЛМ зверт. ніколи не вираж-ся.

Іноді в експрес. мовлені зустріч. зверт. виражене особовим займен. у формі 2 особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Зверт. властиві різним стилям мовлення: раз мовно-побут., художньому, епістолярному. Зверт. до неживих предм. часто вжив. в худ. літ-рі. «Хлопни нам, море, свіжі лави».

У фолькл. мові часто вжив. пестливі, зменш. зверт. можеть бути ускладнені прикладками, епітетами «Іди, сонку, в колисоньку, приспи мою дитиноньку.» «Земле- матінко»

При підготовці того чи іншого док-та вікорист. зверт. Вибір відповідної форми залежить від хар-ру і стилю док-та. В офіц.. листах найчастіше вжив. зверт. «пане, добродію»