4. Формування української державності в роки визвольної війни

У ході війни під проводом Б. Хмельницького на звільненій території формувалися підвалини самостійної української національної держави у вигляді козацької республіки. Визволену територію було поділено на 16 військово-адміністративних одиниць – полків. Полки поділялися на сотні (від 10 до 20). У полку влада належала полковнику, а також полковій старшині та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й складали старшинську раду полку. Усіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами – отаман.

Центральна влада на визволеній території належала гетьману, який спирався на Раду генеральної старшини (генеральний писар, генеральний обозний; генеральний суддя, підскарбій; безпосередні помічники гетьмана у військових справах – осавули, бунчужні тощо). Символами верховної влади гетьмана в Україні були клейноди: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. Центр влади перемістився в Чигирин, де перебувала військова і адміністративна ставка гетьмана. Гетьмана і генеральну старшину обирали на загальній військовій раді. Обиралися також полковники й сотники, хоча інколи кандидатів і визначали зверху.

Перехід під протекторат Росії. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав в Переяславі загальновійськову раду, де оголосив про необхідність допомоги Україні з боку Московської держави. Однак у Переяславі українська сторона не отримала ні одного офіційного документа, в якому б чітко визначались умови „об’єднання двох держав”. Остаточно договір було укладено у Москві в березні 1654 р. (так звані „Березневі статті”). Відповідно до „Березневих статей” московський уряд визнавав політичну автономію України як окреме державне утворення в союзі з Москвою із збереженням самоуправління, яке на той час склалося.

 5. Переяславська рада

Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

Передумови

У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Повстанці отримали низку перемог над урядовими військами Речі Посполитої, їх підтримали народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення польського панського гніту, утисків з боку євреїв — керуючих маєтками, а також відновлення позицій православної церкви на своїх землях.

Однак здобута Б.Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між 3-х великих держав Східної Європи: Річчю Посполитою, Османською імперією, Московським царством.

Проголосити незалежність він не міг, бо був лідером повстання, але не мав права стати легітимним монархом, і такої кандидатури серед лідерів повстання не було.

Економічна і людська база Б.Хмельницького — відсталі Київське, а періодично також Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вести тривалу війну в таких умовах було неможливо.

Єдиний союзник — кримський хан — не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків.

Отже, первісно Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у російського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення стати васалом Османської імперії, що стало чинником, який вплинув на рішення Земського собору у 1653 р.

Переговори

8 (18) червня 1648 року — перший лист Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича

Оцінки

Спроба схилити царя до надання військової допомо­ги козакам та заохотити його до боротьби за польський трон, який після смерті короля Владислава IV залишився вакантним (Дмитро Іловайський[1], Мирон Кордуба[2], Іван Крип'якевич[3], Валерій Смолій, Валерій Степанков[4])

Початок переговорів про приєднання України до Росії (Микола Петровський [5], більшість радянських і російських істориків).

Прагнення спростувати негативні наслідки антикозацької кампанії, проведе­ної польською стороною в Москві, та запобігання втручанню московських військ у конфлікт (Віктор Горобець [6]).

8 (18) червня 1648 року — лист Хмельницького до московського сіверського воєводи Леонтьєва. Згадки про прихильне ставлення козаків до царя. Питання підданства царю не піднімається[7].

11 (21) липня 1648 року — лист Хмельницького до московського путивльського воєводи Плєщеєва. Згадки про заохочення московського царя до боротьби за польський трон. Питання підданства царю не піднімається[8].

кінець грудня 1648 року — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол Мужиловський Силуян Андрійович і єрусалимський патріарх Паїсія[6].

січень 1649 року — в Москві патріарх Паїсій переконує царя в бажанні Хмельницького: «…бити челом царскому величеству, чтоб государь пожаловал велел ево, Хмельнитцкого, и все Войско Запорожское приняти под свою государскую високую руку..»[9], однак в записці Мужиловського згадується лише клопотання про надання військової допомо­ги, а питання підданства царю не піднімається[10].

квітень 1649 року — зустріч в Чигирині Хмельницького із царським послом Григорієм Унковським. Гетьман наголошує на спорідненості України з Москвою: «…от Владимира святаго крещения одна наша благочестивая християнская вера с Московским государством и имели єдину власть»[11] і просить надати військову допомогу[6].

травень 1649 року — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол полковник Федір Вешняк. В акредитивній грамоті висловлено прохання пропротекторат московського монарха[6]: «…под милость и оборону свою возьми… всю Русь[12]»[13]. Одночасно подібне посольство було вислано до трансільванського князя Д'єрдя II Ракоці[14], з метою заохотити його до боротьби за польський трон[6].

6 серпня 1649 року — піррова перемога козаків у Зборівській битві. Зраджений кримськими татарами Хмельницький винуватить Москву, яка не надала допомогу[15]. Українсько-російські стосунки погіршуються[6]. Гетьман і його оточення вдаються до дипломатичного тиску на Москву: відкрито висловлюються про необхідність походу на московитів[16] і відмовляються видати самозванця Тимофія Акудінова, який ви­давав себе за сина російського царя Василя Шуйського[17].

березень 1650 року — Хмельницький ігнорує накази польського короля про підготовку до спільного польсько-кримського походу проти Московії[6].

літо-осінь 1650 року — пожвавлення турецько-українського діалогу про те, щоби передати під османський протекторат «…Україну, Білу Русь, Волинь, Поділля з усією Руссю аж по Віслу»[18].

19 лютого 1651 року — Земський собор в Москві. московське духовенство визнало за можливе в разі невиконання польською стороною умов «вічного миру» дозволити Олексію Михайловичу прийняти в підданство Військо Запорозьке[6]

вересень 1651 року — в Чигирин прибув османський посол Осман-ага і повідомив про готовність Порти взяти під свій захист Україну[19]. Хмельницький не поспішає, сподіваючись на відповідь Москви[6].

березень 1652 року — посольство Хмельницького в Москві. Посол Іван Іскра запропонував не­гайно прийняти під царську опіку Військо Запорозьке. Царський уряд погодився взяти лише військо, без території, передбачаючи в подальшому надати йому землі в межиріччі Дону та Медведиці[6].

Березневі статті

Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України післяПереяславської ради.

Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті.

Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.

Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Московією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи їх возз'єднання.

Передісторія

З початку визвольної війни 1648 р. російський уряд надавав широку економічну і фінансову допомогу Україні. Поступово розширювалася дипломатична підтримка України зі сторони Росії, а також допомогу людьми, зброєю, боєприпасами. На початку 1649 р. російський уряд визнав гетьмана Хмельницького і з цього часу регулярно обмінювався з ним послами. Тоді ж уряд повідомив гетьману про готовність прийняти Україну в російське підданство, але вважав за необхідне поки уникати війни з Польщею [1].

Зміст статей

Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

Установлювалася платня у розмірі:

військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

військовим суддям — 300 польських злотих;

судовим писарям — 100 польських злотих;

польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

гетьманському бунчужному — 50 злотих.

козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

Гетьманський уряд просив установити платню:

полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

полковим осавулам — 200 польських злотих;

військовим осавулам — 300 польських злотих;

сотникам — 100 польських злотих;

кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.