2.Козацькі повстання в кінці XVI- на початку XVII століття.

Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосницт-ва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали йантифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанамиуже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння тавзаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних вис-тупів козаків, селян та міщан.

Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання роз-почалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. Воно проходило на Поділлі,Волині і Київщині. Повсталих підтримували міщани деяких міст та реєс-трові козаки. Очолив повстання Криштоф Косинський — шляхтич зПідляшшя. За бойові заслуги він одержав від сейму маєток Рокитну нарічці Рось. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цейже час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь ЯнушОстрозький відібрав маєток у Косинського. Обурені запорожці і реєст-ровці під проводом Косинського у кінці 1591 р. підійшли до Білої Цер-кви, взяли її, а потім Переяслав, Трипілля та інші міста, а також захопи-ли зброю, військове спорядження, боєприпаси у білоцерківському ікиївському замках.

Гетьман з великим загоном козаків укріпився у трипільському зам-ку. До Трипілля рушив старший над реєстровцями Язловецький, якийзібрав місцевих старост та шляхтичів з їх козаками. Однак штурмуватизамок не наважився, а повів переговори з обложеними. Тим часомповстання розросталося. Селяни створювали невеликі загони, громи-ли панські маєтки, захоплювали містечка і оголошували себе козака-ми. Поступово багато з них приєдналося до загону Косинського, якийвирушив на Волинь.

Феодали за допомогою короля зібрали добре озброєні сили зішляхти Волині, Київщини та Брацлавщини. На чолі їх став київськийвоєвода Костянтин Острозький. На допомогу йому прийшов старостачеркаський і канівський Олександр Вишневецький. Біля містечка П'ят-ки (тепер Чудновський р-н Житомирської обл.) повсталі вступили в бій,який тривав більше тижня. Повсталі завдали великих втрат військамфеодалів, але зазнали поразки. Розпочалися переговори, які заверши-лися компромісною угодою. За домовленістю козаки повинні буливідступити на Січ, мали переобрати Косинського і припинити повстан-ня. Однак козацький гетьман не склав зброї, а, зібравши сили на Січі,знову виступив на Україну. У травні 1593 р. повсталі обложили Черкаси.

Повстання охоплювало все нові й нові райони Подніпров'я. Черкась-кий староста князь Вишневецький змушений був піти на переговори,під час яких Косинського підступно вбили. Однак і після його смертіселянські і козацькі повстання ще деякий час продовжувалися. Шляхтаїх придушила, жорстоко розправилася з учасниками і продовжувалазбільшувати повинності селян.

У 1594 р. вибухнуло нове козацько-селянське повстання, викликанеобмеженнями і утисками козаків та посиленням кріпосницького і націо-нально-релігійного гноблення. Керівником його був Северин Наливайко,виходець з міста Гусятин (Поділля), що належало магнатові О. Калиновсь-кому. Калиновський відібрав у батька Северина землю, а слуги магнатазабили його до смерті. Наливайко був на Запорозькій Січі, брав участь укозацьких походах проти татар і турків, потім служив у князя Острозько-го сотником надвірних козаків, і під час боїв шляхти з повстанцями підП'ятками був в охороні князя. Організував загін «охочих» козаків і бравучасть у війні з татарами та турками в Молдавії у 1594 р.

Влітку 1594 р. Наливайко, повернувшись з війни у Молдавії, своїзагони не розпустив, а закликав запорожців спільно виступити протиПольщі. Січ вислала загін козаків на чолі з гетьманом Лободою. ОднакЛобода був статечним козаком, мав великий маєток і підтримував інте-реси заможного козацтва. Наливайко був ватажком бідного нереєст-рованого козацтва, селян та міської бідноти. Це зумовлювало ворож-нечу і неприязнь між Наливайком і Лободою та їхніми прихильниками.У вересні 1594 р. наливайківці захопили Брацлав і розгромили шляхту.Почалися масові повстання по всій Брацлавщині. Повстанці, посиленікозаками Лободи, захопили найбільшу на Поділлі фортецю Бар, а потімВінницю. Вони громили маєтки, нищили шляхтичів та католицьких свя-щеників. До кінця осені 1595 р. війська Наливайка захопили міста Кре-менець, Луцьк, Бобруйськ, Слуцьк та Могилів. Селянські заворушенняохопили всю Східну Білорусію. Військо Лободи оволоділо Черкасамита Каневом. Загін М.Шаули здобув Київ і пішов на Білорусію. Тепер всеПравобережжя та Східна Білорусія опинилися в руках повсталих. Цьо-му сприяло й те, що польська армія на чолі з коронним гетьманом Жол-кевським воювала у Молдавії.

Однак ситуація починає змінюватися. Повстання селян перекину-лося в деякі райони Польщі. Король вжив рішучих заходів, щоб мобілі-зувати шляхту на боротьбу з повстанцями. Литовський уряд теж зібраввелике військо, яке почало наступ на Могильов, звідки частина селянвстигла на зиму розійтися по домівках. Литовські війська намагалисяоточити загін Наливайка, однак він вирвався на Україну і тут зустрівсяз військом Жолкевського, який мав сили, що значно переважали військоповсталих. Тому Наливайко спішно повернув на південь, намагаючисьз'єднатися з військами Лободи і Шаули.

У березні 1596 р. під Києвом повстанці об'єдналися, однак, маючи,значно менші сили, ніж польська армія, відійшли до Дніпра. Армія Жол-кевського наздогнала козаків і поблизу урочища Гострий Камінь козаки,створивши укріплений табір, дали полякам бій, в якому обидві сторонизазнали великих втрат. Поляки відійшли, а повстанці переправилисячерез Дніпро і рушили на схід. Деякі керівники пропонували перейти вмежі Московської держави. У таборі під Переяславом йшли довгі дис-кусії. Козаки замінили Наливайка на посаді гетьмана Лободою. Теперповстанці, серед яких було багато городових козаків з сім'ями, почалипереговори з Жолкевським. Однак польський воєначальник зажадав,щоб були видані всі керівники, на що козаки відповіли відмовою і поча-ли відступ вглиб полтавських степів у напрямку кордону з Московією.Жолкевський оточив повсталих, серед яких було 10 тисяч жінок, дітей,стариків та близько 3 тис. боєздатних козаків. Повсталі огородилисявозами, влаштували вали й рови і стійко оборонялися. Жолкевськийпочав облогу табору, яка тривала близько двох тижнів. Становище об-ложених все погіршувалося: від травневої спеки і безводдя у таборілютували хвороби, бракувало боєприпасів, продовольства. Знову спа-лахнула ворожнеча між наливайківцями і прибічниками Лободи, якогозвинуватили у зраді і вбили. Гетьманом обрали К. Кремпського.

Оскільки становище польських військ було тяжким (люди були втом-лені, не вистачало продовольства і фуражу, а із Запоріжжя на допомо-гу повсталим вирушили козаки), Жолкевський почав переговори, обі-цяючи амністію. Одночасно вся артилерія безперервно обстрілювалатабір. Після особливо важкого дводенного обстрілу козаки капітулюва-ли. Наливайка, Шаулу, клейноди та зброю видали полякам. Однак це їхне врятувало: жовніри, порушивши всі обіцянки про амністію, кинулисяна неозброєних і почали звірячу розправу не лише над козаками, а йнад їхніми сім'ями, і всіх винищили. Лише 1500 кінним козакам під ке-рівництвом Кремпського вдалося пробитися і відійти на Січ.

У 1597 р. у Варшаві був по-звірячому закатований Северин Нали-вайко — талановитий, незламний народний ватажок у боротьбі за соці-альну і національну свободу українського народу.

Перші козацько-селянські повстання проти польського феодально-го і національного гноблення хоч і зазнали поразки, все ж мали великезначення. В них народні маси набували досвід, поглиблювали своюнаціональну свідомість та політичну зрілість. Одночасно вони показалиі недостатню організованість козацтва, його внутрішні протиріччя, по-в'язані з поділом на заможних, схильних до угодовства з поляками, ібідноту, налаштовану опозиційно до багатих, непримиримо ворожу допольських феодалів. Польська шляхта взяла курс на повне винищенняі викорінення козацтва. Весною 1597 р. сейм проголосив українськихкозаків «ворогами держави», а коронному гетьману Польщі було доруче-но використати всі сили і методи, необхідні для їх повного знищення.Однак рішення сейму залишилося на папері, і Запорозька Січ продовжувалабути опорою і притулком для всіх, хто втікав від феодального гноблен-ня. їхня кількість безперервно зростала. Військо Жолкевського булознесилене важкою війною проти повстанців і не могло наступати на Січ.Після невдалих повстань у середовищі козаків посилюється розкол набагатих, в основному реєстрових, і незаможних, які не мали землі чиякоїсь власності. Заможні козаки прагнули розширювати свої правамирним шляхом, випрошуючи привілеї у польського уряду, намагаю-чись співпрацювати з ним. Боротьба між цими групами — радикальни-ми (голота) і угодовсько-поміркованими (заможні) вщухала лише під часпідготовки та проведення чергових походів на Туреччину, Крим чи іншіземлі. Незабаром така війна почалася — польське втручання у молдавськісправи у 1600 р. та конфлікт Польщі з Швецією у Лівонії. У 1601 р. сеймформально скасовує накази про знищення козацтва. І козаки берутьактивну участь у численних війнах, які вела Польща в перші три деся-тиліття XVII ст.

У 1604 р. почалася довголітня війна Польщі з Московським цар-ством, де вів боротьбу за царський трон польський ставленик псевдо-Дмитрій. Великі ватаги козаків переходили до його війська. Одночаснокозаки майже щороку здійснювали успішні походи проти татар і турок.Це підносило авторитет козацтва, і знову почала зростати кількість«непослушних» козаків по всіх містах України (на «волості»), які не хоті-ли коритися феодалам та урядовцям і не платили податків. Ці «свавіль-ні», «непослушні», як їх називали польські документи, козаки мешкалипереважно на державних землях (на «королівщині). Вони не визнаваливлади старост, обирали своє керівництво — отаманів і запроваджуваликозацьке судочинство. Покозачення супроводжувалося численнимиповстаннями козаків і селян проти феодалів.

Щоб запобігти розвитку повстанського руху, у 1614 р. на Подніпро-в'я прибуло польське військо на чолі з польським коронним гетьманомЖолкевським. Однак «покозачення» продовжувалося. По суті, у біль-шості районів України стихійно формувався лад, подібний до того, щоіснував на Запорожжі.

Знову польський уряд шукає можливості приборкати козаччину.Починаються переговори з Петром Сагайдачним. Вище вже говорило-ся про діяльність Сагайдачного з організації підтримки православноїцеркви і братств, а також боротьби з турками і татарами. Але най важ-ливішу роль цей мудрий політик і військовий керівник відіграв у реор-ганізації та вдосконаленні адміністративно-політичного та військовогоустрою Запорозької Січі. Він перетворив козацькі ватаги на регулярневійсько з чіткою організацією, ієрархією та суворою військовою дис-ципліною.

У відносинах з Польщею Сагайдачний виявляв вдумливість, розваж-ливість та поміркованість. Розуміючи, що одночасно вести боротьбупроти Туреччини, Криму і Польщі український народ неспроможний, вінне допускає великих масових повстанських рухів проти польського уря-ду та феодалів. Цим він завоював певною мірою його довір'я. Особли-вістю його тактики було уміння погоджуватися на дрібні поступки і твер-до обороняти самостійність Запорозької Січі.

У жовтні 1617 р. в урочищі Суха Вільшанка під Білою Церквою міжкозацьким керівництвом Січі і Жолкевським була підписана угода, на-звана Вільшанською: козацький реєстр відновлювався у складі 1 тис.чоловік. Усі інші козаки мали повернутися під владу старост і панів.Реєстровці мали право жити лише на Запорожжі. їм суворо забороня-ли походи на Крим і Туреччину. Реєстровцям дозволялося обирати геть-мана, якого затверджував король. Уряд обіцяв виплачувати за службуплатню. Однак це викликало масове невдоволення козаків, які малиповернутися до феодалів.

Сагайдачний же розумів, що ця угода довго не проіснує, бо вжечерез деякий час польський уряд буде просити у козаків допомоги.Дійсно, щоб захопити царський трон Московської держави, королевичВладислав вирушив у 1618 р. на Москву, але опинився в критичнійситуації. Врятувати його могла лише негайна допомога, якої польськийуряд швидко зібрати не міг. Виручив Сагайдачний, який з 20-тисячнимкозацьким військом пройшов швидким маршем до Москви, розбивширосійські війська під Путивлем, Єлецьком та Лівнами. Він з'явився вчас-но, вирятував польського королевича і взяв участь у безрезультатномуштурмі Москви. Частина істориків вважає, що Сагайдачний і не хотіввзяття Москви і перемоги Польщі, бо як далекоглядний політик розумів,що це значно погіршить становище України (див.: І. К. Рибалка. ІсторіяУкраїни. — Харків, 1995. — С. 161). Польща і Росія підписали переми-р'я на 14 років. А козаки, повертаючись в Україну, знову попадали підярмо польських феодалів і урядових чиновників. Тому в цей час зновупоширюються козацько-селянські повстання, які вже у 1618 р. охопилиКиївщину та Волинь. Польський уряд для їх придушення негайно виси-лає війська. Але і козацтво мало великі сили, які спроможні були їмпротистояти. Тому поляки не наважилися розпочати бойові дії протиповсталих, а зав'язали переговори. Вони відбулися у таборі польськихвійськ на річці Роставиця (Житомирщина). Роставицька угода подібнадо Вільшанської: в реєстр включалося лише 3 тис. чоловік, а тисячінереєстрових козаків поверталися під ярмо феодалів. Це обурювалокозаків, і вони скинули Сагайдачного з посади гетьмана і обрали Я. Бо-родавку. Сагайдачний залишився серед старшин Січі.

А вже у 1621 р. війна з Туреччиною та Хотинська битва знову зміцни-ли становище козаків, відновили керівну роль Петра Сагайдачного.

Слід зазначити, що Петро Сагайдачний у 1620 р. вислав до Мос-ковського царя Михайла, таємно від поляків, делегацію з пропозицієюзміцнення зв'язків. Однак Московське царство, ослаблене недавнімивійнами, боялося погіршення відносин з Польщею і не підтримало цієїідеї. Великою заслугою Сагайдачного було те, що він зміг встановитисвоєрідний союз козацтва, міщанства, передової частини українськогодрібного шляхетства та інтелігенції (переважно релігійної). Під йогокерівництвом козацтво остаточно перетворилося на основну опоруправославної церкви і всієї української народності і стало досить важ-ливим чинником національно-культурного розвитку. Поряд з цим в ос-танні роки свого життя він особисто займався меценатством по відно-шенню до української культури і церкви. Зокрема, за п'ять днів до смертівін склав заповіт, за яким передавав кілька тисяч золотих на Київськебратство і півтори тисячі — на просвітні потреби Львівського. Особли-во слід підкреслити, що в діяльності козацтва, яким керував Сагайдач-ний, все чіткіше прослідковується курс на незалежність України, визво-лення її з-під іноземного ярма. Однак домагався цієї мети ПетроСагайдачний поступово і лише мирним шляхом. Зовнішня політика геть-мана теж значною мірою підпорядковувалася цій меті, характеризува-лася обережністю, і водночас самостійністю.

В історії українського народу збереглася пам'ять про гетьмана Са-гайдачного як про хороброго, талановитого полководця, виваженогополітика і патріота України.

Після Хотинської війни і кончини Петра Сагайдачного польська шлях-та посилює соціальне і національне гноблення в Україні і викликає новукозацько-селянську війну (1625 р.). Козаків очолив гетьман Жмайло,прибічник незаможних, представник радикальних сил Січі. Польськийуряд вислав в Україну велику армію під керівництвом польського геть-мана Конецпольського, який почав переслідування і винищення повста-лих. Козаки, об'єднавшись з повсталими селянами, вели вперті бої зполяками. Найвизначніші битви відбулися під Криловом і біля Куруко-вого озера (навпроти Кременчука). Козаки завзято відбивали атакиполяків, але наступати і добити їх не мали сил. Тому розпочали перего-вори. Під тиском заможного козацтва Жмайла переобрали, а новимгетьманом обрали М. Дорошенка, обережного і виваженого політика,схильного захищати інтереси козацької верхівки та поміркованих силСічі. Ним була підписана Куруківська угода, за якою польський урядпогодився на 6000 реєстрового козацького війська, але решта мусилиповернутися під владу польської шляхти. Реєстровці мали право обиратигетьмана, але його затверджував король. Учасникам повстання оголо-шувалася амністія. Козакам заборонялося ходити в походи на турецьківолодіння і підтримувати зв'язки з іншими державами.

Одним із наслідків Куруківської угоди був остаточний розподіл ко-зацтва на дві групи — заможних (реєстровців) і голоту, бідноту («випи-щиків» — тих, кого виписали з реєстру). Реєстровці стояли полками поголовних містах України — в Чигирині, Черкасах, Каневі, Корсуні, БілійЦеркві та Переяславі. Ці городові козаки перебували під контролемПольщі, корилися її наказам, щоб утримати свої «вольності».

«Випищики» зосередилися в Запорозькій Січі, намагаючись утво-рити тут головний центр козаччини, незалежний від Польщі. Вони про-довжували підтримувати зв'язки з донським козацтвом, Московськоюдержавою та західноєвропейськими країнами. Основне вістря бороть-би вони повернули проти татар і турків продовжуючи походи проти них.

Зростання козацтва на Січі знову почало турбувати поляків, і вонивирішили підкорити Запорожжя. Однак запорожці їх випередили, об-равши непримиримого до поляків Тараса Федоровича гетьманом, і в1630 р. рушили на «волость». Більшість реєстровців їх підтримали.Одночасно почалися селянські заворушення. Повстання під керівницт-вом Федоровича стало початком козацько-селянських повстань у 30-хроках XVII ст., викликаних посиленням феодально-кріпосницького гніту.Особливо посилюється експлуатація на нових землях, захоплених маг-натами і шляхтою. Тепер закінчувалися ті 30-40 років («слободи» і «волі»)які давали селянам, запрошуючи їх на вільні землі, і всі вони ставаликріпаками, яких все жорстокіше гнобили феодали.

Повсталі запорожці захопили гетьмана реєстровців Григорія Чор-ного, який вимагав від Січі покори, судили і стратили його як зрадника.Вони захопили Черкаси, Переяслав, Канів та інші міста. До них при-єдналося багато невеликих загонів. Частина повстанців діяла окремо.Повсталі селяни убивали шляхтичів, орендаторів, захоплювали їхні па-лаци, ділили майно і заводили козацькі порядки.

Конецпольський із 12-тисячним військом почав бої проти укріплено-го козацького табору у Переяславі. За три тижні облоги поляки зазналивеликих втрат, та й сам головнокомандувач ледве врятувався. Це змуси-ло Конецпольського піти на угоду, за якою зберігалися головні положен-ня Куруківського договору. Лише кількість реєстровців була збільшенадо 8 тис. чоловік. Тарас Федорович з частиною козаків з трофеями по-вернувся на Запорожжя. І хоча Переяславська угода козацтву майже нічо-го не дала, проте й поляки не досягли своєї мети — знищити козацтво.Невдачі поляків під Переяславом розцінювалися як перемога, що утвер-джувала в українського народу віру в можливість скинути польське ярмо.

І на цю угоду великий вплив мали угодовські елементи з козацькоїверхівки. Рядове козацтво знову було незадоволене, бо мало поверта-тися до феодалів. Козацька верхівка попала у ще більшу залежність відпольського уряду.

У 1632 р. після смерті короля Сигізмунда III, фанатичного католика,його син Владислав IV, щоб схилити на свій бік козацтво, видав «Статтідля заспокоєння руського народу», затверджені сеймом у 1633 р. Цимистаттями узаконювалася православна церква зі своєю ієрархією. Доз-волялося відкривати школи, братства, будувати православні храми і т.ін.Однак феодальний гніт посилювався, і козацтво та селянство виявля-ють незадоволення. Уряд вводить в Україну для постійного перебуван-ня велике військо, будує над дніпровськими порогами фортецю Кодак,що мала ізолювати Січ від України. На великій території навколо Кода-ка козакам заборонялося ловити рибу та полювати. Це дратувало за-порожців, і вони під керівництвом гетьмана Івана Сулими 4 серпня 1635 р.захопили і знищили фортецю. Польський уряд, погрожуючи розправою,вимагав видати керівників цієї акції. Старшина реєстровців підступносхопила Сулиму та п'ятьох ватажків і відправила у Варшаву, де вонибули страчені.

У 1637 р. розпочалося нове козацько-селянське повстання, якеочолив Павлюк (Павло Буг), гетьман нереєстрового запорозького ко-зацтва. Він звернувся з універсалом до козаків, селян та міщан із зак-ликом знищувати реєстрову старшину як зрадників. У відповідь вибух-нуло народне повстання на Лівобережжі і Подніпров'ї.

Польське військо під командуванням Потоцького зустрілося з ко-зацько-селянськими загонами біля села Кумейки під Черкасами. Битвабула запеклою, але чисельна перевага поляків змусила повсталих від-ступити.

Нова битва сталася під Боровицею (Чигиринський р-н Черкаськоїобл.), і знову повсталі виявили надзвичайну мужність і стійкість, хоча уних не вистачало продовольства та зброї. Потоцький запропонувавпереговори. І знову козацька верхівка схопила Павлюка і видала поля-кам. Один із його соратників — Гуня з частиною повстанців зумів відсту-пити і уникнути розгрому.

У лютому 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію війська за-порозького...». Реєстрове військо втратило своє самоуправління: йогокерівником був тепер не гетьман, а польський комісар; полковникитакож мали призначатися із польської шляхти. Реєстр було зменшенодо 6000 чоловік. Міщанам і селянам заборонялося називатися козака-ми і навіть віддавати заміж своїх доньок за козаків. Без паспорта комі-сара жоден козак не мав права пройти на Запорожжя.

Ординація викликала нову хвилю протестів та повстань. У березні1638 р. загони запорожців під проводом Острянина, що був обранийгетьманом, Гуні та інших знову вирушили в Україну і підняли повстанняна Подніпров'ї.

Запеклі бої почалися під містечком Голтвою на Полтавщині, де ко-заки створили укріплений табір. Поляки відступили до Лубнів, де коза-ки завдали їм відчутних ударів. Однак розбити поляків не змогли і відсту-пили до села Жовнин (тепер Чорнобаївський р-н Черкаської обл.), дестворили укріплений табір. Знову розпочався запеклий бій. Вирішив-ши, що справу програно, Острянин переправився через Сулу, перей-шов у межі Російської держави і оселився з дозволу російського урядуна Чугуївському городищі (нині місто Чугуїв Харківської обл.).

Однак повсталі під керівництвом Гуні провели ще кілька боїв і тежпішли в межі Московської держави (на Дон). Переселення українськихкозаків і селян у Московську державу було на цей час традиційним ірозповсюдженим. Науковці відзначають, що до 1640 р. з України лишена Дон прибуло до 20 тис. переселенців (В. А. Смолій, В. С. Степанков.Богдан Хмельницький. — Київ, 1993. — С. 55).

Після поразки на козацьких радах у Києві (вересень 1638 р.) і наМасловому ставу (грудень 1638 р.) реєстрові козаки погодилися наординацію і підкорилися. Але «випищики», козацька біднота, не хотілиповертатися під владу поляків. Частина переселилася в межі Московії,інші ховалися в плавнях і на дніпровських островах. Щоб перекритивтікачам дорогу на Запорожжя, уряд у 1639 р. відбудував фортецюКодак, у якій розмістився великий гарнізон.

Поряд із соціально-економічною та національно-релігійною бороть-бою у Східній Україні селянські та міщанські маси вели таку ж боротьбуі в Західній Україні. Вона мала там свої особливості. Із Галичини, За-карпаття та Буковини селяни втікали на Запорозьку Січ, а також дале-ко в Карпати. Ті, хто покозачився, брали активну участь у козацько-селянських повстаннях у Подніпров'ї.

Разом з тим у Прикарпатті розгорнулася специфічна форма бороть-би західноукраїнського селянства — опришківство (назва «опришок»означає винищувач шляхти). Уперше ця назва згадується у документах1529 р. В середині XVI ст. опришківці діяли в Коломийському повіті, а удругій половині XVI та першій половині XVII ст. розширюють свої межі,охоплюючи гірські місцевості Перемишльської та Сяноцької земель, атакож частину Поділля (район Кам'янець-Подільського).

Весною і влітку опришки спускалися з гір, нападали на маєтки шлях-тичів, убивали їх власників, а майно ділили між селянами. Користую-чись повною підтримкою селян і міщан, вони раптово з'являлися і также непомітно зникали.

Українські опришки на кордоні з Молдавією діяли спільно з мол-давськими, у Закарпатті — з польськими і словацькими.

Повстання 1630-1638 рр. не знищили національного гніту та кріпос-ницького ладу в Україні. Народні маси ще не могли здолати сильну,добре організовану державно-політичну і соціально-економічну систе-му однієї із найсильніших країн Європи. Польща мала міцний держав-ний апарат, армію. її феодальний клас діяв організовано, єдиним фрон-том, а повсталі маси виступали розрізнено, не завжди наступально йактивно. Не було жодного повстання, яке б охопило одночасно всюУкраїну. Це пояснюється не лише недостатньою організованістю мас, ай різним рівнем розвитку феодалізму та кріпосництва. До того ж україн-ський народ вів боротьбу і проти турецько-татарських загарбників.Рушійними силами повстань були козаки і селяни, при керівній ролікозацтва. Боротьба була спрямована на звільнення України від кріпос-ницького і національно-релігійного гноблення.

Поразка повстань переконала польських феодалів у тому, що ко-зацтво, селянство та міщанство України навіки приборкані. Однак вонинедооцінили могутньої потенціальної енергії, якою володіли збунтованімаси у боротьбі за соціальне і національне визволення. Розбиті у пов-станнях широкі народні маси затаїлися, збираючи сили для нових вис-тупів. На досвіді повстанської боротьби вони дедалі більше перекону-валися, що успіх прийде при згуртованості та нездоланній волі доперемоги.

3. Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосницт-ва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали йантифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанамиуже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння тавзаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних вис-тупів козаків, селян та міщан.

Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання роз-почалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. Воно проходило на Поділлі,Волині і Київщині. Повсталих підтримували міщани деяких міст та реєс-трові козаки. Очолив повстання Криштоф Косинський — шляхтич зПідляшшя. За бойові заслуги він одержав від сейму маєток Рокитну нарічці Рось. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цейже час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь ЯнушОстрозький відібрав маєток у Косинського. Обурені запорожці і реєст-ровці під проводом Косинського у кінці 1591 р. підійшли до Білої Цер-кви, взяли її, а потім Переяслав, Трипілля та інші міста, а також захопи-ли зброю, військове спорядження, боєприпаси у білоцерківському ікиївському замках.

Гетьман з великим загоном козаків укріпився у трипільському зам-ку. До Трипілля рушив старший над реєстровцями Язловецький, якийзібрав місцевих старост та шляхтичів з їх козаками. Однак штурмуватизамок не наважився, а повів переговори з обложеними. Тим часомповстання розросталося. Селяни створювали невеликі загони, громи-ли панські маєтки, захоплювали містечка і оголошували себе козака-ми. Поступово багато з них приєдналося до загону Косинського, якийвирушив на Волинь.

Феодали за допомогою короля зібрали добре озброєні сили зішляхти Волині, Київщини та Брацлавщини. На чолі їх став київськийвоєвода Костянтин Острозький. На допомогу йому прийшов старостачеркаський і канівський Олександр Вишневецький. Біля містечка П'ят-ки (тепер Чудновський р-н Житомирської обл.) повсталі вступили в бій,який тривав більше тижня. Повсталі завдали великих втрат військамфеодалів, але зазнали поразки. Розпочалися переговори, які заверши-лися компромісною угодою. За домовленістю козаки повинні буливідступити на Січ, мали переобрати Косинського і припинити повстан-ня. Однак козацький гетьман не склав зброї, а, зібравши сили на Січі,знову виступив на Україну. У травні 1593 р. повсталі обложили Черкаси.

Повстання охоплювало все нові й нові райони Подніпров'я. Черкась-кий староста князь Вишневецький змушений був піти на переговори,під час яких Косинського підступно вбили. Однак і після його смертіселянські і козацькі повстання ще деякий час продовжувалися. Шляхтаїх придушила, жорстоко розправилася з учасниками і продовжувалазбільшувати повинності селян.

У 1594 р. вибухнуло нове козацько-селянське повстання, викликанеобмеженнями і утисками козаків та посиленням кріпосницького і націо-нально-релігійного гноблення. Керівником його був Северин Наливайко,виходець з міста Гусятин (Поділля), що належало магнатові О. Калиновсь-кому. Калиновський відібрав у батька Северина землю, а слуги магнатазабили його до смерті. Наливайко був на Запорозькій Січі, брав участь укозацьких походах проти татар і турків, потім служив у князя Острозько-го сотником надвірних козаків, і під час боїв шляхти з повстанцями підП'ятками був в охороні князя. Організував загін «охочих» козаків і бравучасть у війні з татарами та турками в Молдавії у 1594 р.

Влітку 1594 р. Наливайко, повернувшись з війни у Молдавії, своїзагони не розпустив, а закликав запорожців спільно виступити протиПольщі. Січ вислала загін козаків на чолі з гетьманом Лободою. ОднакЛобода був статечним козаком, мав великий маєток і підтримував інте-реси заможного козацтва. Наливайко був ватажком бідного нереєст-рованого козацтва, селян та міської бідноти. Це зумовлювало ворож-нечу і неприязнь між Наливайком і Лободою та їхніми прихильниками.У вересні 1594 р. наливайківці захопили Брацлав і розгромили шляхту.Почалися масові повстання по всій Брацлавщині. Повстанці, посиленікозаками Лободи, захопили найбільшу на Поділлі фортецю Бар, а потімВінницю. Вони громили маєтки, нищили шляхтичів та католицьких свя-щеників. До кінця осені 1595 р. війська Наливайка захопили міста Кре-менець, Луцьк, Бобруйськ, Слуцьк та Могилів. Селянські заворушенняохопили всю Східну Білорусію. Військо Лободи оволоділо Черкасамита Каневом. Загін М.Шаули здобув Київ і пішов на Білорусію. Тепер всеПравобережжя та Східна Білорусія опинилися в руках повсталих. Цьо-му сприяло й те, що польська армія на чолі з коронним гетьманом Жол-кевським воювала у Молдавії.

Однак ситуація починає змінюватися. Повстання селян перекину-лося в деякі райони Польщі. Король вжив рішучих заходів, щоб мобілі-зувати шляхту на боротьбу з повстанцями. Литовський уряд теж зібраввелике військо, яке почало наступ на Могильов, звідки частина селянвстигла на зиму розійтися по домівках. Литовські війська намагалисяоточити загін Наливайка, однак він вирвався на Україну і тут зустрівсяз військом Жолкевського, який мав сили, що значно переважали військоповсталих. Тому Наливайко спішно повернув на південь, намагаючисьз'єднатися з військами Лободи і Шаули.

У березні 1596 р. під Києвом повстанці об'єдналися, однак, маючи,значно менші сили, ніж польська армія, відійшли до Дніпра. Армія Жол-кевського наздогнала козаків і поблизу урочища Гострий Камінь козаки,створивши укріплений табір, дали полякам бій, в якому обидві сторонизазнали великих втрат. Поляки відійшли, а повстанці переправилисячерез Дніпро і рушили на схід. Деякі керівники пропонували перейти вмежі Московської держави. У таборі під Переяславом йшли довгі дис-кусії. Козаки замінили Наливайка на посаді гетьмана Лободою. Теперповстанці, серед яких було багато городових козаків з сім'ями, почалипереговори з Жолкевським. Однак польський воєначальник зажадав,щоб були видані всі керівники, на що козаки відповіли відмовою і поча-ли відступ вглиб полтавських степів у напрямку кордону з Московією.Жолкевський оточив повсталих, серед яких було 10 тисяч жінок, дітей,стариків та близько 3 тис. боєздатних козаків. Повсталі огородилисявозами, влаштували вали й рови і стійко оборонялися. Жолкевськийпочав облогу табору, яка тривала близько двох тижнів. Становище об-ложених все погіршувалося: від травневої спеки і безводдя у таборілютували хвороби, бракувало боєприпасів, продовольства. Знову спа-лахнула ворожнеча між наливайківцями і прибічниками Лободи, якогозвинуватили у зраді і вбили. Гетьманом обрали К. Кремпського.

Оскільки становище польських військ було тяжким (люди були втом-лені, не вистачало продовольства і фуражу, а із Запоріжжя на допомо-гу повсталим вирушили козаки), Жолкевський почав переговори, обі-цяючи амністію. Одночасно вся артилерія безперервно обстрілювалатабір. Після особливо важкого дводенного обстрілу козаки капітулюва-ли. Наливайка, Шаулу, клейноди та зброю видали полякам. Однак це їхне врятувало: жовніри, порушивши всі обіцянки про амністію, кинулисяна неозброєних і почали звірячу розправу не лише над козаками, а йнад їхніми сім'ями, і всіх винищили. Лише 1500 кінним козакам під ке-рівництвом Кремпського вдалося пробитися і відійти на Січ.

У 1597 р. у Варшаві був по-звірячому закатований Северин Нали-вайко — талановитий, незламний народний ватажок у боротьбі за соці-альну і національну свободу українського народу.

Перші козацько-селянські повстання проти польського феодально-го і національного гноблення хоч і зазнали поразки, все ж мали великезначення. В них народні маси набували досвід, поглиблювали своюнаціональну свідомість та політичну зрілість. Одночасно вони показалиі недостатню організованість козацтва, його внутрішні протиріччя, по-в'язані з поділом на заможних, схильних до угодовства з поляками, ібідноту, налаштовану опозиційно до багатих, непримиримо ворожу допольських феодалів. Польська шляхта взяла курс на повне винищенняі викорінення козацтва. Весною 1597 р. сейм проголосив українськихкозаків «ворогами держави», а коронному гетьману Польщі було доруче-но використати всі сили і методи, необхідні для їх повного знищення.Однак рішення сейму залишилося на папері, і Запорозька Січ продовжувалабути опорою і притулком для всіх, хто втікав від феодального гноблен-ня. їхня кількість безперервно зростала. Військо Жолкевського булознесилене важкою війною проти повстанців і не могло наступати на Січ.Після невдалих повстань у середовищі козаків посилюється розкол набагатих, в основному реєстрових, і незаможних, які не мали землі чиякоїсь власності. Заможні козаки прагнули розширювати свої правамирним шляхом, випрошуючи привілеї у польського уряду, намагаю-чись співпрацювати з ним. Боротьба між цими групами — радикальни-ми (голота) і угодовсько-поміркованими (заможні) вщухала лише під часпідготовки та проведення чергових походів на Туреччину, Крим чи іншіземлі. Незабаром така війна почалася — польське втручання у молдавськісправи у 1600 р. та конфлікт Польщі з Швецією у Лівонії. У 1601 р. сеймформально скасовує накази про знищення козацтва. І козаки берутьактивну участь у численних війнах, які вела Польща в перші три деся-тиліття XVII ст.

У 1604 р. почалася довголітня війна Польщі з Московським цар-ством, де вів боротьбу за царський трон польський ставленик псевдо-Дмитрій. Великі ватаги козаків переходили до його війська. Одночаснокозаки майже щороку здійснювали успішні походи проти татар і турок.Це підносило авторитет козацтва, і знову почала зростати кількість«непослушних» козаків по всіх містах України (на «волості»), які не хоті-ли коритися феодалам та урядовцям і не платили податків. Ці «свавіль-ні», «непослушні», як їх називали польські документи, козаки мешкалипереважно на державних землях (на «королівщині). Вони не визнаваливлади старост, обирали своє керівництво — отаманів і запроваджуваликозацьке судочинство. Покозачення супроводжувалося численнимиповстаннями козаків і селян проти феодалів.

Щоб запобігти розвитку повстанського руху, у 1614 р. на Подніпро-в'я прибуло польське військо на чолі з польським коронним гетьманомЖолкевським. Однак «покозачення» продовжувалося. По суті, у біль-шості районів України стихійно формувався лад, подібний до того, щоіснував на Запорожжі.

Знову польський уряд шукає можливості приборкати козаччину.Починаються переговори з Петром Сагайдачним. Вище вже говорило-ся про діяльність Сагайдачного з організації підтримки православноїцеркви і братств, а також боротьби з турками і татарами. Але най важ-ливішу роль цей мудрий політик і військовий керівник відіграв у реор-ганізації та вдосконаленні адміністративно-політичного та військовогоустрою Запорозької Січі. Він перетворив козацькі ватаги на регулярневійсько з чіткою організацією, ієрархією та суворою військовою дис-ципліною.

У відносинах з Польщею Сагайдачний виявляв вдумливість, розваж-ливість та поміркованість. Розуміючи, що одночасно вести боротьбупроти Туреччини, Криму і Польщі український народ неспроможний, вінне допускає великих масових повстанських рухів проти польського уря-ду та феодалів. Цим він завоював певною мірою його довір'я. Особли-вістю його тактики було уміння погоджуватися на дрібні поступки і твер-до обороняти самостійність Запорозької Січі.

У жовтні 1617 р. в урочищі Суха Вільшанка під Білою Церквою міжкозацьким керівництвом Січі і Жолкевським була підписана угода, на-звана Вільшанською: козацький реєстр відновлювався у складі 1 тис.чоловік. Усі інші козаки мали повернутися під владу старост і панів.Реєстровці мали право жити лише на Запорожжі. їм суворо забороня-ли походи на Крим і Туреччину. Реєстровцям дозволялося обирати геть-мана, якого затверджував король. Уряд обіцяв виплачувати за службуплатню. Однак це викликало масове невдоволення козаків, які малиповернутися до феодалів.

Сагайдачний же розумів, що ця угода довго не проіснує, бо вжечерез деякий час польський уряд буде просити у козаків допомоги.Дійсно, щоб захопити царський трон Московської держави, королевичВладислав вирушив у 1618 р. на Москву, але опинився в критичнійситуації. Врятувати його могла лише негайна допомога, якої польськийуряд швидко зібрати не міг. Виручив Сагайдачний, який з 20-тисячнимкозацьким військом пройшов швидким маршем до Москви, розбивширосійські війська під Путивлем, Єлецьком та Лівнами. Він з'явився вчас-но, вирятував польського королевича і взяв участь у безрезультатномуштурмі Москви. Частина істориків вважає, що Сагайдачний і не хотіввзяття Москви і перемоги Польщі, бо як далекоглядний політик розумів,що це значно погіршить становище України (див.: І. К. Рибалка. ІсторіяУкраїни. — Харків, 1995. — С. 161). Польща і Росія підписали переми-р'я на 14 років. А козаки, повертаючись в Україну, знову попадали підярмо польських феодалів і урядових чиновників. Тому в цей час зновупоширюються козацько-селянські повстання, які вже у 1618 р. охопилиКиївщину та Волинь. Польський уряд для їх придушення негайно виси-лає війська. Але і козацтво мало великі сили, які спроможні були їмпротистояти. Тому поляки не наважилися розпочати бойові дії протиповсталих, а зав'язали переговори. Вони відбулися у таборі польськихвійськ на річці Роставиця (Житомирщина). Роставицька угода подібнадо Вільшанської: в реєстр включалося лише 3 тис. чоловік, а тисячінереєстрових козаків поверталися під ярмо феодалів. Це обурювалокозаків, і вони скинули Сагайдачного з посади гетьмана і обрали Я. Бо-родавку. Сагайдачний залишився серед старшин Січі.

А вже у 1621 р. війна з Туреччиною та Хотинська битва знову зміцни-ли становище козаків, відновили керівну роль Петра Сагайдачного.

Слід зазначити, що Петро Сагайдачний у 1620 р. вислав до Мос-ковського царя Михайла, таємно від поляків, делегацію з пропозицієюзміцнення зв'язків. Однак Московське царство, ослаблене недавнімивійнами, боялося погіршення відносин з Польщею і не підтримало цієїідеї. Великою заслугою Сагайдачного було те, що він зміг встановитисвоєрідний союз козацтва, міщанства, передової частини українськогодрібного шляхетства та інтелігенції (переважно релігійної). Під йогокерівництвом козацтво остаточно перетворилося на основну опоруправославної церкви і всієї української народності і стало досить важ-ливим чинником національно-культурного розвитку. Поряд з цим в ос-танні роки свого життя він особисто займався меценатством по відно-шенню до української культури і церкви. Зокрема, за п'ять днів до смертівін склав заповіт, за яким передавав кілька тисяч золотих на Київськебратство і півтори тисячі — на просвітні потреби Львівського. Особли-во слід підкреслити, що в діяльності козацтва, яким керував Сагайдач-ний, все чіткіше прослідковується курс на незалежність України, визво-лення її з-під іноземного ярма. Однак домагався цієї мети ПетроСагайдачний поступово і лише мирним шляхом. Зовнішня політика геть-мана теж значною мірою підпорядковувалася цій меті, характеризува-лася обережністю, і водночас самостійністю.

В історії українського народу збереглася пам'ять про гетьмана Са-гайдачного як про хороброго, талановитого полководця, виваженогополітика і патріота України.

Після Хотинської війни і кончини Петра Сагайдачного польська шлях-та посилює соціальне і національне гноблення в Україні і викликає новукозацько-селянську війну (1625 р.). Козаків очолив гетьман Жмайло,прибічник незаможних, представник радикальних сил Січі. Польськийуряд вислав в Україну велику армію під керівництвом польського геть-мана Конецпольського, який почав переслідування і винищення повста-лих. Козаки, об'єднавшись з повсталими селянами, вели вперті бої зполяками. Найвизначніші битви відбулися під Криловом і біля Куруко-вого озера (навпроти Кременчука). Козаки завзято відбивали атакиполяків, але наступати і добити їх не мали сил. Тому розпочали перего-вори. Під тиском заможного козацтва Жмайла переобрали, а новимгетьманом обрали М. Дорошенка, обережного і виваженого політика,схильного захищати інтереси козацької верхівки та поміркованих силСічі. Ним була підписана Куруківська угода, за якою польський урядпогодився на 6000 реєстрового козацького війська, але решта мусилиповернутися під владу польської шляхти. Реєстровці мали право обиратигетьмана, але його затверджував король. Учасникам повстання оголо-шувалася амністія. Козакам заборонялося ходити в походи на турецьківолодіння і підтримувати зв'язки з іншими державами.

Одним із наслідків Куруківської угоди був остаточний розподіл ко-зацтва на дві групи — заможних (реєстровців) і голоту, бідноту («випи-щиків» — тих, кого виписали з реєстру). Реєстровці стояли полками поголовних містах України — в Чигирині, Черкасах, Каневі, Корсуні, БілійЦеркві та Переяславі. Ці городові козаки перебували під контролемПольщі, корилися її наказам, щоб утримати свої «вольності».

«Випищики» зосередилися в Запорозькій Січі, намагаючись утво-рити тут головний центр козаччини, незалежний від Польщі. Вони про-довжували підтримувати зв'язки з донським козацтвом, Московськоюдержавою та західноєвропейськими країнами. Основне вістря бороть-би вони повернули проти татар і турків продовжуючи походи проти них.

Зростання козацтва на Січі знову почало турбувати поляків, і вонивирішили підкорити Запорожжя. Однак запорожці їх випередили, об-равши непримиримого до поляків Тараса Федоровича гетьманом, і в1630 р. рушили на «волость». Більшість реєстровців їх підтримали.Одночасно почалися селянські заворушення. Повстання під керівницт-вом Федоровича стало початком козацько-селянських повстань у 30-хроках XVII ст., викликаних посиленням феодально-кріпосницького гніту.Особливо посилюється експлуатація на нових землях, захоплених маг-натами і шляхтою. Тепер закінчувалися ті 30-40 років («слободи» і «волі»)які давали селянам, запрошуючи їх на вільні землі, і всі вони ставаликріпаками, яких все жорстокіше гнобили феодали.

Повсталі запорожці захопили гетьмана реєстровців Григорія Чор-ного, який вимагав від Січі покори, судили і стратили його як зрадника.Вони захопили Черкаси, Переяслав, Канів та інші міста. До них при-єдналося багато невеликих загонів. Частина повстанців діяла окремо.Повсталі селяни убивали шляхтичів, орендаторів, захоплювали їхні па-лаци, ділили майно і заводили козацькі порядки.

Конецпольський із 12-тисячним військом почав бої проти укріплено-го козацького табору у Переяславі. За три тижні облоги поляки зазналивеликих втрат, та й сам головнокомандувач ледве врятувався. Це змуси-ло Конецпольського піти на угоду, за якою зберігалися головні положен-ня Куруківського договору. Лише кількість реєстровців була збільшенадо 8 тис. чоловік. Тарас Федорович з частиною козаків з трофеями по-вернувся на Запорожжя. І хоча Переяславська угода козацтву майже нічо-го не дала, проте й поляки не досягли своєї мети — знищити козацтво.Невдачі поляків під Переяславом розцінювалися як перемога, що утвер-джувала в українського народу віру в можливість скинути польське ярмо.

І на цю угоду великий вплив мали угодовські елементи з козацькоїверхівки. Рядове козацтво знову було незадоволене, бо мало поверта-тися до феодалів. Козацька верхівка попала у ще більшу залежність відпольського уряду.

У 1632 р. після смерті короля Сигізмунда III, фанатичного католика,його син Владислав IV, щоб схилити на свій бік козацтво, видав «Статтідля заспокоєння руського народу», затверджені сеймом у 1633 р. Цимистаттями узаконювалася православна церква зі своєю ієрархією. Доз-волялося відкривати школи, братства, будувати православні храми і т.ін.Однак феодальний гніт посилювався, і козацтво та селянство виявля-ють незадоволення. Уряд вводить в Україну для постійного перебуван-ня велике військо, будує над дніпровськими порогами фортецю Кодак,що мала ізолювати Січ від України. На великій території навколо Кода-ка козакам заборонялося ловити рибу та полювати. Це дратувало за-порожців, і вони під керівництвом гетьмана Івана Сулими 4 серпня 1635 р.захопили і знищили фортецю. Польський уряд, погрожуючи розправою,вимагав видати керівників цієї акції. Старшина реєстровців підступносхопила Сулиму та п'ятьох ватажків і відправила у Варшаву, де вонибули страчені.

У 1637 р. розпочалося нове козацько-селянське повстання, якеочолив Павлюк (Павло Буг), гетьман нереєстрового запорозького ко-зацтва. Він звернувся з універсалом до козаків, селян та міщан із зак-ликом знищувати реєстрову старшину як зрадників. У відповідь вибух-нуло народне повстання на Лівобережжі і Подніпров'ї.

Польське військо під командуванням Потоцького зустрілося з ко-зацько-селянськими загонами біля села Кумейки під Черкасами. Битвабула запеклою, але чисельна перевага поляків змусила повсталих від-ступити.

Нова битва сталася під Боровицею (Чигиринський р-н Черкаськоїобл.), і знову повсталі виявили надзвичайну мужність і стійкість, хоча уних не вистачало продовольства та зброї. Потоцький запропонувавпереговори. І знову козацька верхівка схопила Павлюка і видала поля-кам. Один із його соратників — Гуня з частиною повстанців зумів відсту-пити і уникнути розгрому.

У лютому 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію війська за-порозького...». Реєстрове військо втратило своє самоуправління: йогокерівником був тепер не гетьман, а польський комісар; полковникитакож мали призначатися із польської шляхти. Реєстр було зменшенодо 6000 чоловік. Міщанам і селянам заборонялося називатися козака-ми і навіть віддавати заміж своїх доньок за козаків. Без паспорта комі-сара жоден козак не мав права пройти на Запорожжя.

Ординація викликала нову хвилю протестів та повстань. У березні1638 р. загони запорожців під проводом Острянина, що був обранийгетьманом, Гуні та інших знову вирушили в Україну і підняли повстанняна Подніпров'ї.

Запеклі бої почалися під містечком Голтвою на Полтавщині, де ко-заки створили укріплений табір. Поляки відступили до Лубнів, де коза-ки завдали їм відчутних ударів. Однак розбити поляків не змогли і відсту-пили до села Жовнин (тепер Чорнобаївський р-н Черкаської обл.), дестворили укріплений табір. Знову розпочався запеклий бій. Вирішив-ши, що справу програно, Острянин переправився через Сулу, перей-шов у межі Російської держави і оселився з дозволу російського урядуна Чугуївському городищі (нині місто Чугуїв Харківської обл.).

Однак повсталі під керівництвом Гуні провели ще кілька боїв і тежпішли в межі Московської держави (на Дон). Переселення українськихкозаків і селян у Московську державу було на цей час традиційним ірозповсюдженим. Науковці відзначають, що до 1640 р. з України лишена Дон прибуло до 20 тис. переселенців (В. А. Смолій, В. С. Степанков.Богдан Хмельницький. — Київ, 1993. — С. 55).

Після поразки на козацьких радах у Києві (вересень 1638 р.) і наМасловому ставу (грудень 1638 р.) реєстрові козаки погодилися наординацію і підкорилися. Але «випищики», козацька біднота, не хотілиповертатися під владу поляків. Частина переселилася в межі Московії,інші ховалися в плавнях і на дніпровських островах. Щоб перекритивтікачам дорогу на Запорожжя, уряд у 1639 р. відбудував фортецюКодак, у якій розмістився великий гарнізон.

Поряд із соціально-економічною та національно-релігійною бороть-бою у Східній Україні селянські та міщанські маси вели таку ж боротьбуі в Західній Україні. Вона мала там свої особливості. Із Галичини, За-карпаття та Буковини селяни втікали на Запорозьку Січ, а також дале-ко в Карпати. Ті, хто покозачився, брали активну участь у козацько-селянських повстаннях у Подніпров'ї.

Разом з тим у Прикарпатті розгорнулася специфічна форма бороть-би західноукраїнського селянства — опришківство (назва «опришок»означає винищувач шляхти). Уперше ця назва згадується у документах1529 р. В середині XVI ст. опришківці діяли в Коломийському повіті, а удругій половині XVI та першій половині XVII ст. розширюють свої межі,охоплюючи гірські місцевості Перемишльської та Сяноцької земель, атакож частину Поділля (район Кам'янець-Подільського).

Весною і влітку опришки спускалися з гір, нападали на маєтки шлях-тичів, убивали їх власників, а майно ділили між селянами. Користую-чись повною підтримкою селян і міщан, вони раптово з'являлися і также непомітно зникали.

Українські опришки на кордоні з Молдавією діяли спільно з мол-давськими, у Закарпатті — з польськими і словацькими.

Повстання 1630-1638 рр. не знищили національного гніту та кріпос-ницького ладу в Україні. Народні маси ще не могли здолати сильну,добре організовану державно-політичну і соціально-економічну систе-му однієї із найсильніших країн Європи. Польща мала міцний держав-ний апарат, армію. її феодальний клас діяв організовано, єдиним фрон-том, а повсталі маси виступали розрізнено, не завжди наступально йактивно. Не було жодного повстання, яке б охопило одночасно всюУкраїну. Це пояснюється не лише недостатньою організованістю мас, ай різним рівнем розвитку феодалізму та кріпосництва. До того ж україн-ський народ вів боротьбу і проти турецько-татарських загарбників.Рушійними силами повстань були козаки і селяни, при керівній ролікозацтва. Боротьба була спрямована на звільнення України від кріпос-ницького і національно-релігійного гноблення.

Поразка повстань переконала польських феодалів у тому, що ко-зацтво, селянство та міщанство України навіки приборкані. Однак вонинедооцінили могутньої потенціальної енергії, якою володіли збунтованімаси у боротьбі за соціальне і національне визволення. Розбиті у пов-станнях широкі народні маси затаїлися, збираючи сили для нових вис-тупів. На досвіді повстанської боротьби вони дедалі більше перекону-валися, що успіх прийде при згуртованості та нездоланній волі доперемоги.